§ 104. Юридичні особи

У цивільних правовідносинах беруть участь не тільки громадяни (фізичні особи), а й тисячі різноманітних со­ціальних утворень. Це можуть бути державні, комунальні, кооперативні, приватні підприємства та установи, громад­ські об'єднання, партії та ін. Але бути учасниками правовід­носин вони можуть лише за умови, коли відповідають вста­новленим у законі ознакам, тобто є юридичними особами.

Відповідно до цивільного законодавства юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особис­тих немайнових прав і виконувати обов'язки, бути пози­вачем і відповідачем у судових органах. Ознаками юридичної особи є:

наявність відокремленого майна. Кожна юридич­на особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших орга­нізацій і громадян, членів колективу юридичної особи. Це майно може належати юридичній особі на праві власності або на інших законних під­ставах;

організаційна єдність. Юридична особа — це пев­ним чином організований колектив, колективне утворення, тобто організоване об'єднання праців­ників;

у цивільних правовідносинах юридична особа ви­ступає від власного імені. Кожна юридична особа має найменування (ім'я), печатку, може мати свої товарні й фірмові знаки та іншу символіку;

юридична особа здатна нести самостійну майнову відповідальність.

Юридичні особи наділені правоздатністю і дієздатніс­тю, які виникають одночасно — з моменту державної реєстрації. Правоздатність юридичних осіб на відміну від правоздатності фізичних осіб є спеціальною. Вона визна­чається характером діяльності юридичної особи, яка закріп­люється в її статуті, положенні або засновницькому дого­ворі. Наприклад, правоздатність вищого навчального закла­ду далеко не збігається з правоздатністю транспортного підприємства.

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів. У певних випадках юридична особа може набувати цивільних прав і брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників, які повинні діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно.

Окремими видами діяльності (медичною, фармацевтич­ною, охоронною, туризмом та ін.), перелік яких визна­чається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу з боку держави (ліцензії).

Юридичні особи можуть мати свої філії і представництва. Філія — відокремлений підрозділ юридичної особи, що роз­ташований поза місцем її знаходження та здійснює усі функ­ції юридичної особи або їх частину. Представництво — відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташова­ний поза місцем її знаходження та здійснює представ­ництво і захист інтересів юридичної особи. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Філії та представництва не є юридичними особами.

§ 105. Держава як суб'єкт цивільного права

У певних випадках Україна як держава виступає та­кож суб'єктом цивільних правовідносин.

Цивільно-правовий статус держави має свої особливос­ті, а саме:

держава шляхом прийняття законів встановлює порядок цивільно-правових відносин;

від імені держави можуть діяти спеціальні орга­ни, уповноважені управляти і розпоряджатися державним майном (Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, фінансові, бан­ківські установи тощо);

тільки держава може володіти і розпоряджатися речами, вилученими з цивільного обігу (бойовою зброєю, ядерними матеріалами, предметами особ­ливої культурно-історичної цінності тощо).

Перш за все держава виступає суб'єктом правовідносин власності з приводу державного майна. У власність держа­ви переходить конфісковане і реквізоване майно, невитре-бувані знахідки, безхазяйне майно.

§ 106. Особисті немайнові права громадян. Захист честі, гідності й ділової репутації

Особисті немайнові права — це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони пов'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Такі права:

утворюються у духовній сфері життя суспільства, не мають майнового змісту і не підлягають грошо­вій оцінці;

мають особистий характер, їх неможливо відокре­мити від конкретної особи;

мають абсолютний характер, тобто належним кожній особі правам відповідають обов'язки всіх інших осіб не порушувати цих прав.

До особистих немайнових прав відносяться права на честь, гідність, ділову репутацію, на ім'я, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень, право на щоденники та іншу особисту документацію, на власне зображення, недоторканність зовнішнього вигляду, на таємницю особистого життя та деякі інші.

Виключне значення мають права на життя, здоров'я та особисту свободу.

Захист невід'ємних особистих прав людини здійсню­ється судом на підставі норм конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, екологічного та інших галузей права України.

Честь — це соціально значима суспільна позитивна оцінка особистості.

Гідність — це оцінка особою (самооцінка) своїх мораль­них, професійних та інших якостей.

Ділова репутація — це суспільна думка щодо професій­них якостей особи.

Згідно з цивільним законодавством громадянин вправі вимагати через суд спростування відомостей, які плямують його честь, гідність або ділову репутацію, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо відомості поширені щодо неповнолітніх або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі та гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники.

Заінтересована особа має право на судовий захист й у разі, коли відомості, які ганьблять честь та гідність, по­ширені щодо померлого члена сім'ї чи іншого родича.

Обов'язок доведення того, що поширені відомості відпо­відають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний лише довести сам факт поширення відповіда­чем відомостей, що його плямують. Слід зауважити, що законодавство ряду країн покладає обов'язок доказу того, що поширені відомості не відповідають дійсності на самого позивача.

Форма поширення відомостей може бути різною: усною (у публічних виступах), — у вигляді публікації в пресі, повідомлення по радіо, на телебаченні, в інших засобах масової інформації, викладеною в службових характерис­тиках тощо. Якщо такі відомості поширені у пресі або в інших засобах масової інформації, суд притягує як відповідачів автора та орган масової інформації (видавництво, редакцію).

Не вважається поширенням відомостей, які паплюжать честь, гідність і ділову репутацію, повідомлення їх лише тій особі, якої вони стосуються. Якщо поширені відомості, що містять критику дійсно існуючих в особи недоліків у поведінці, роботі, побуті, то вони не вважаються такими, що порочать честь і гідність особи.

Особа, стосовно якої поширено відомості, що ганьблять її честь, гідність або ділову репутацію, має право вима­гати, поряд із спростуванням таких відомостей, відшкоду­вання збитків і моральної шкоди, заподіяних їх поширен­ням.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину порушенням його честі, гідності або ділової репутації, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але повинна становити не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

У наш час до засобів масової інформації подаються численні позови щодо виплати моральної компенсації на величезні суми грошей. За таких умов журналісти та інші творчі працівники висувають вимогу внести зміни до зако­нодавства про засоби масової інформації (пресу), обмежити можливість майнових вимог щодо них, забезпечити гаран­тії свободи преси.

<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 Следующая > Последняя >>