§ 7. Злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці

Розголошення відомостей військового характеру, що станов­лять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок збереження державної і військової таємниці.

Об’єктивна сторона цього злочину може складатися з таких ознак: розголошення відомостей військового характеру, що станов­лять державну таємницю, за відсутності ознак державної зради (ч. 1); втрата документів або матеріалів, що становлять таку саму таємницю (ч. 2).

Державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відо­мості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охо­роні державою.

Під розголошенням відомостей військового характеру, що станов­лять державну таємницю, слід розуміти протиправний їх розголос, внаслідок чого вони стали надбанням хоча б однієї сторонньої особи. Розголос цих відомостей може полягати як в усному, так і в письмово­му їх повідомленні, а також у показі або передачі документів і матері­алів, що становлять державну таємницю. Способи розголошення для даного складу значення не мають. Злочин вважається закінченим з мо­менту, коли відомості стали відомі іншій особі.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержан­ня, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фікса­ції її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Під втратою документів або матеріалів, що містять відомості вій­ськового характеру, які становлять державну таємницю, а також пред­метів, відомості про які становлять державну таємницю, слід розуміти вчинення діяння, при якому внаслідок порушення військовослужбов­цем встановлених правил поводження із ввіреними йому документами (матеріалами, предметами) вони, всупереч волі винного, виходять з його володіння і стають надбанням третьої особи.

Із суб ’єктивної сторони розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю і порушення встановле­них правил поводження із документами, матеріалами або предметами може бути вчинено як умисно, так і через необережність, щодо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 422 КК) — вина лише необережна.

Суб’єктом розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, може бути будь-який військовослуж­бовець, якому відомі ці відомості; втрати документів — військово­службовці, яким були довірені по службі ці документи (матеріали, предмети).