Печать
PDF

Розділ ХХІ Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) - § 2. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

§ 2. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі

Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принципі повної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдиноначаль­ності полягає в зосередженні у командира всіх функцій управління ввіреним підрозділом. Він повністю відповідає за бойову підготовку, військову дисципліну, стан озброєння, бойову техніку, транспорт, матеріально-побутове і медичне забезпечення військової частини.

Безпосереднім об ’єктом цієї групи злочинів є порядок підлеглості і військової честі.

 

Непокора (ст. 402 КК). Непокора — це відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

Із об ’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або іншого умисного невиконання наказу.

Наказ — обов’язкова для виконання вимога начальника про вчи­нення або невчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Наказ може бути відданий усно, письмово або іншим способом, пере­даний підлеглому безпосередньо або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв’язку тощо. З деяких питань служби вста­новлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).

Невиконання інструкцій, що визначають порядок діяльності вій­ськових службових осіб, або недотримання тією чи іншою групою військовослужбовців загальних вимог військової служби, що містять­ся у військових статутах, утворює ознаки інших військових злочинів (наприклад, порушення статутних правил вартової та інших військових служб — статті 418, 419, 420, 421 КК та ін.).

Начальник — це особа, якій постійно або тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Начальники розрізняються за службовим поло­женням і за військовим званням. Начальники, яким військовослужбов­ці підпорядковані за службою, є прямими начальниками для цих вій­ськовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є без­посереднім начальником. За військовими званнями начальниками є, наприклад, сержанти і старшини — для рядових і матросів однієї з ними військової частини; молодші офіцери (до капітана включно)

—   для всіх сержантів, старшин, рядових і матросів. Поняттям неви­конання наказу начальника охоплюються: а) невиконання дій, зазна­чених у наказі; б) вчинення дій, заборонених наказом; в) неналежне виконання наказу, тобто відступ від його розпоряджень про час, місце і характер дій, що вчиняються.

Відмова виконати наказ начальника вважається відкритою, коли підлеглий, отримавши наказ, у категоричній формі заявляє чи іншим чином демонструє, що він наказ виконувати не буде. Відмова від ви­конання наказу може бути публічною або заявленою начальнику віч- на-віч, виражена начальнику безпосередньо або особі, яка передала наказ від його імені.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлеглим наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконуєть­ся. Непокора вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ або з того часу, коли військовослужбовець, який мав можливість вико­нати наказ, не зробив цього, незалежно від наслідків, що настали.

Суб ’єктивна сторона непокори полягає в прямому умислі.

Суб ’єкт цього злочину — військовослужбовець, за службовим по­ложенням або військовим званням постійно або тимчасово підлеглий начальнику, який віддав наказ.

Кваліфікуючими ознаками непокори є вчинення її групою осіб, тобто двома або більше військовослужбовцями, які діють як співвико- навці, або спричинення тяжких наслідків (ч. 2), а також вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3).

 

Невиконання наказу (ст. 403 КК). Цей злочин має місце, якщо невиконання наказу вчинене за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402 КК, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Об ’єктивна сторона цього злочину характеризується тими самими ознаками, що і при непокорі, за винятком того, що потрібне настання тяжких наслідків (наприклад, зрив тих або інших заходів щодо забез­печення постійної бойової готовності підрозділу, частини, корабля).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю у вигляді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості, що є результатом легковажного розрахунку, неправильного розуміння на­казу, забудькуватості тощо.

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є його вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 2).

Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404 КК). Додатковий факультативний об’єкт цього злочину: життя, здоров’я, тілесна недоторканність зазна­чених осіб, оскільки опір або примушування може супроводжуватися насиллям над особою.

Об ’єктивна сторона злочину полягає в опорі начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов’язки з військової служ­би, або примушування їх до порушення цих обов’язків.

Опір — це перешкоджання начальникові або іншій особі викону­вати покладені на неї обов’ язки з військової служби. При опорі винний намагається не допустити виконання начальником або іншою особою службових обов’ язків, не дати йому можливості діяти в даній конкрет­ній ситуації відповідно до закону, вимог військових статутів або на­казу начальника.

Під примушуванням розуміються дії, спрямовані на те, щоб при­мусити начальника чи іншу особу порушити обов’язок з військової служби, тобто вчинити незаконні дії в інтересах того, хто примушує, або діяти всупереч інтересам служби. Примушування передбачає на­явність конкретної незаконної вимоги до зазначених осіб. Фізичне або психічне насильство (погроза) щодо начальника на ґрунті невдоволен­ня його службовою діяльністю, але без наявності конкретних вимог може спричиняти відповідальність за ст. 405 КК.

Інші особи — це особи, які виконують покладені на них обов’язки з військової служби — військовослужбовці, що входять до складу на­рядів гарнізонної, внутрішньої та інших спеціальних служб або ви­конують статутні вимоги чи конкретні обов’язки на підставі наказу начальника.

Злочин вважається закінченим з моменту опору або примушування, незалежно від досягнення винним своїх цілей.

Суб’єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел.

Кваліфікуючі ознаки злочину: вчинення його групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки (ч. 2); в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3); пов’язане з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби (ч. 4).

Під зброєю слід розуміти предмети, спеціально призначені для ураження живої цілі, — це штатна армійська зброя (пістолет, автомат, багнет-ніж тощо), а також інша вогнепальна або холодна зброя як за­водська, так і саморобна. Застосування зброї означає фактичне її ви­користання для фізичного або психічного насильства над потерпі­лим.

 

Погроза або насильство щодо начальника (ст. 405 КК). Злочин полягає в погрозі вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби.

Додатковим об ’єктом цього злочину виступає особиста безпека і здоров’ я начальника.

Об’єктивна сторона злочину: за ч. 1 ст. 405 КК полягає у погрозі, тобто залякуванні начальника вбивством, заподіянням йому тілесних ушкоджень, нанесенням побоїв, знищенням чи пошкодженням майна; за ч. 2 ст. 405 КК — заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв або вчи­ненні інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконан­ням ним обов’язків з військової служби.

Для поняття погрози необов’язково, щоб винний дійсно мав умисел вчинити насильство над начальником. У більшості випадків підлеглий намагається лише залякати начальника, щоб вплинути на його службо­ву діяльність. Погроза повинна бути реальною, мати об’єктивну влас­тивість залякати начальника. Погроза може бути висловлена усно, в письмо­вому вигляді, жестом, безпосередньо начальнику або через третю особу, під час несення служби і поза нею. Погроза завжди висловлюється у зв’язку з виконанням начальником своїх службових обов’язків.

Суб’єктивна сторона цього злочину полягає в прямому умислі, що поєднаний з метою вплинути на службову діяльність начальника. Мо­тивом може бути невдоволення службовою діяльністю начальника або помста за цю діяльність чи іншу, що не впливає на кваліфікацію.

Суб ’єкт цього злочину — військовослужбовець, за службовим по­ложенням або за військовим званням підлеглий особі, якій погрожує.

Кваліфікуючі ознаки злочину: вчинення його групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обста­новці (ч. 3).

 

Порушення статутних правил взаємовідносин між військово­службовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406 КК).

Додатковим об ’єктом цього злочину є тілесна недоторканність, честь і гідність військовослужбовця, його здоров’я.

Із об ’єктивної сторони цей злочин характеризується порушенням військовослужбовцем статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства.

Під іншим насильством слід розуміти застосування фізичного на­сильства або погрози його застосування з метою примусити військо­вослужбовця надати послуги особистого характеру, виконувати за винного окремі обов’язки військової служби, передати винному окре­мі предмети військового обмундирування і спорядження, змінити ставлення до служби і товаришів тощо, а також вчинення винним дій, що принижують і ображають честь та гідність військовослужбовця. Зазначені дії повинні бути пов’язані з порушенням військової служби і військового порядку; у разі вчинення їх на ґрунті особистих взаємо­відносин передбачається відповідальність за злочини проти людини.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання побоїв чи вчи­нення іншого насильства.

Суб ’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу.

Суб’єкт цього злочину — військовослужбовець, який не перебуває у відносинах підлеглості з потерпілим.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його щодо кількох осіб або заподіяння легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також таке, що має характер знущання або глумління над військово­службовцем (ч. 2); вчинення групою осіб або із застосуванням зброї, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 3) Щодо наслідків досить встановити необережну вину.