§ 7. Захист спадкових прав

Потреба судового захисту прав спадкоємця може виникнути або внаслідок невизнання тих прав, які входять до складу спадщини (на­приклад, особа відмовляється видати спадкоємцеві річ не тому, що не визнає його спадкоємцем, а тому, що заперечує право на цю річ самого спадкодавця), або внаслідок того, що будь-хто своєю поведінкою порушує або не визнає права даної особи як спадкоємця (наприклад, оспорює дійсність заповіту, з якого випливає право спадкування даної особи).

У першому випадку в розпорядженні спадкоємця були такі самі позови, що надавалися спадкодавцеві. Наприклад, якщо третя особа утримує в себе річ із складу спадщини, спадкоємець може подати він- дикаційний позов, який міг бути поданий спадкодавцем за його життя. У другому випадку надається цивільний позов щодо витребування спадщини, який за своїм змістом та наслідками аналогічний віндика- ційному позову. Спадкоємець, який не володіє спадковим майном, подає позов до особи, що не є спадкоємцем, але володіє спадщиною. Добросовісний володілець за таким позовом повинен повернути по­зивачеві все, що одержане за рахунок спадщини на момент подання позову, з відрахуванням витрат, понесених ним на спадкове майно. При цьому не має значення, чи були ці витрати необхідними, корисни­ми або здійснювалися тільки для задоволення особи. Недобросовісний володілець має повернути позивачеві все отримане від спадщини із усіма плодами та прирощеннями. Крім цього, він несе відповідальність за винне знищення або псування майна (а з моменту подання позову — й за випадкове). Недобросовісний набувач може отримати лише суму понесених ним витрат, що є необхідними та корисними, оскільки ко­рисні витрати все ще збільшують цінність тих речей, на які вони були зроблені.

Захист прав преторського спадкоємця забезпечувався інтердиктом, за допомогою якого він міг набути права володіння речами, які входи­ли до складу спадщини. Претор також надав низхідним та висхідним спадкоємцям право на свій власний позов про спадщину — протягом одного року від дня її відкриття, іншим спадкоємцям — 100 днів.

^[1] Див.: Новицкий И. Б. Римское частное право. - М., 1948. - С. 108-109.

^[2] Там само.

^[3] Див.: Новицкий И. Б. Римское частное право. - М., 1948. - С. 114.

^[4] Черниловский З. М. Лекции по римскому частному праву. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 203.