§ 5. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника

Правовою підставою позадоговірної відповідальності організації є ст. 441 ЦК України, у зміст якої закладено вимогу до організації відшкодувати шкоду, завдану з вини Ті працівника при виконанні ним своїх трудових (служ­бових) обов'язків. Згідно з цією статтею формулюються за­гальні вимоги до відповідальності організацій незалежно від того, за якою статтею кваліфікується конкретний випадок відповідальності. Правило ст. 441 ЦК України про коло осіб, протиправні й винні вчинки яких розглядаються як дії самої організації, є загальним правилом віднесення до суб'єктів відповідальності організації¹. Відповідальність організації за дії її працівників випливає із суті організації як колективного соціального утворення. Працівник, здійснюючи свої трудові обов'язки, не виступає як окремий суб'єкт права — із су­марних дій працівників при здійсненні їх трудових (службових) обов'язків складається діяльність організації як єдиного цілого.

Встановлюючи вимогу відшкодування організацією шкоди, ст. 441 ЦК України передбачає такі ознаки складу цивільного правопорушення, як підстави для відшкодування: а) наявність трудових (службових) зв'язків між організацією та працівни­ком, з вини якого заподіяна шкода; б) заподіяння шкоди пра­цівником при виконанні ним трудових (службових) обов'язків. Водночас на відповідальність організації поширюється перед­бачений ст. 440 ЦК України загальний склад цивільного пра­вопорушення. Правовий зв'язок організації з працівником втілюється у трудових відносинах незалежно від їх характе­ру — постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (ч. 1 п. 5 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 p.), у відносинах членства в кооперативі, громадському об'єднанні чи відносинах служби (працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України і військово­службовці Збройних Сил України).

Проект ЦК України розширив коло осіб, які визнаються працівниками юридичних і фізичних осіб. Маються на увазі фізичні особи, що виконують роботу на підставі цивільно-пра­вового договору, якщо при цьому вони діяли або повинні були діяти за завданням юридичної чи фізичної особи і під її конт­ролюванням безпечного ведення робіт.

Під виконанням трудових обов'язків слід розуміти виконан­ня працівником роботи, обумовленої при прийнятті на роботу або дорученої йому адміністрацією, вищестоящим органом разово чи тимчасово на території підприємства або поза нею протягом робочого часу. Підкреслюючи цю підставу, названа постанова Пленуму Верховного Суду України вказує: "якщо шкода завдана ним у зв'язку з виконанням трудових обов'яз­ків". У свою чергу дії працівника (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його становища працівника даної організації, хоч вчинені під час виконання ним своїх трудових обов'язків, не тягнуть за собою відповідальності організації. Відшкодування здійснює сам працівник на загальних підставах позадоговірної відповідальності.

При визначенні протиправної поведінки працівника необхідно врахувати, що загальна заборона, передбачена у ст. 440 ЦК України, поширюється на організації, але втілюєть­ся в конкретних обов'язках працівника. Тому протиправною вважається діяльність працівника, яка порушує умови і поря­док здійснення ним своїх трудових обов'язків. Бездіяль­ність — це невиконання працівником обсягу роботи, обумов­леної трудовим договором, певними правилами, інструкцією тощо. Наведемо два приклади. За розпорядженням керуючо­го відділом держгоспу працівник І. спалював солому на площі, що межувала з лісовими угіддями. В результаті нехтування правилами пожежної безпеки (спалювання проводилось при сильному вітрі), вогонь перекинувся на ліс, внаслідок чого лісгоспові заподіяно матеріальну шкоду. Другий випадок. Залишена під час операції марлева серветка стала причиною нового захворювання пацієнта С, що викликало другу операцію. Все це призвело до інвалідності другої групи. Такий наслідок стався тому, що медпрацівники не додержувалися загальнообов'язкових правил підрахування матеріалів, інструментів до і після операції.

У наведених прикладах протиправна поведінка працівників перебувала у причинному зв'язку з виконанням ними тру­дових обов'язків, а тому відповідальність за заподіяну ними шкоду слід покласти на організацію.

Підставою відповідальності організації є не лише вина її керівного органу, а й будь-якого працівника, який під час виконання своїх трудових обов'язків заподіяв шкоду. Згідно зі ст. 441 ЦК України організація відповідає за шкоду, запо­діяну її працівником у будь-якій сфері діяльності: господар­ській, культурно-освітній, охорони здоров'я, управлінській та ін. Спеціальний склад правопорушення необхідний при відпо­відальності за статтями 442 і 443 ЦК України.

Організація, що відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися з регресною вимогою до працівника, з вини якого заподіяно шкоду; розмір стягнення визначається законодав­ством, яке регулює відносини працівника з організацією (ста­тутом кооперативу, статутом громадського об'єднання тощо).