§ 3. Класифікація юридичних осіб

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Утім у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій — юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища.

Юридичні особи розрізняються за кількома видами.

Залежно від порядку їх створення вони поділяються на: юридич­них осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ч. 2 ст. 81 ЦК). Перші створюються за волевиявленням засновників на під­ставі установчих документів, другі — розпорядчим актом Президента^[11], органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого само­врядування (наприклад, органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліо­тека тощо)^[12]. Однак цей поділ у жодному разі не відбивається на мож­ливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК на останніх поширюються по­ложення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом, тобто у цивільних відносинах вони прирівнюються до юридичних осіб при­ватного права.

Залежно від способу створення юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичних осіб, які створюються у розпорядчому порядку^[13].

Залежно від виду установчих документів юридичні особи поді­ляються на: юридичних осіб, установчим документом яких є статут; юридичних осіб, установчим документом котрих є засновницький до­говір; юридичних осіб, установчим документом яких є установчий акт; юридичних осіб, установчий документ котрих — одноособова заява (меморандум).

ЦК встановлює, що установчими документами для товариств, вклю­чаючи підприємницькі, і непідприємницькі, є затверджений учасниками статут або засновницький договір, укладений учасниками, якщо інше не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для таких підприємниць­ких товариств, як товариства з обмеженою відповідальністю, акціонер­ні товариства, виробничі кооперативи, а також для непідприємницьких товариств, благодійних та релігійних організацій установчим докумен­том є статут; а для повного, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю — засновницький договір. Якщо коман- дитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандумі, яка містить такі самі відомості, що й засновницький договір. Проте, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один по­вний учасник, засновницький договір переоформлюється в одноособо­ву заяву, підписану повним учасником.

Для установ установчим документом є установчий акт, який може бути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встанов­лено, що установчий акт може міститися навіть і в заповіті (ч. 3 ст. 87 ЦК). До створення установи установчий акт може бути скасований засновником (засновниками).

За метою діяльності юридичні особи поділяються на: підприєм­ницькі та непідприємницькі товариства. Як вже вказувалося, підпри­ємницькі товариства мають основною метою одержання прибутку та розподіл його між учасниками. Фінансуються вони за рахунок вкладів учасників (господарські товариства), пайових внесків членів (вироб­ничі кооперативи) та доходів, які отримані у процесі підприємницької діяльності, а також інших джерел. Непідприємницькі товариства не мають за основну мету одержання прибутку для його наступного роз­поділу між учасниками і безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших потреб дестинаторів (третіх осіб, для задоволення потреб яких створюються дані юридичні особи) або сво­їх духовних чи інших інтересів. Діяльність цих юридичних осіб фінан­сується за рахунок майна, переданого засновниками, внесків членів, пожертвувань юридичних та фізичних осіб тощо. До них закон від­носить благодійні і недержавні пенсійні фонди^[14], благодійні і релігійні організації, творчі спілки, політичні партії тощо.

Залежно від прав, які засновники (учасники, члени) можуть мати щодо юридичної особи або її майна юридичні особи розподіляються на: юридичних осіб, щодо яких їх учасники мають корпоративні права—гос­подарські товариства^[15], кооперативи; юридичних осіб, щодо яких засновни­ки не мають майнових прав, але мають членські права — творчі спілки, релігійні та благодійні організації; юридичних осіб, на майно яких засно­вники мають інші речові права, — державні акціонерні товариства.

За правовим режимом майна всі юридичні особи поділяються на: юридичних осіб — власників майна (всі приватні юридичні особи), юридичних осіб — невласників майна, які, утім, мають на нього інше речове право (комунальні установи, казенні підприємства, державні акціонерні товариства). Невласники майна — це юридичні особи пу­блічного права. Для них майнова ознака має дещо формальний харак­тер, бо вони не є суб’єктами права власності, а тому не стають влас­никами майна, що їм передається засновниками^[16]. Запровадження кон­струкції юридичної особи публічного права — не власника обумовлю­ється тим, що державна та комунальна власність є цінністю не як такі, а лише у зв’язку з тим, що вони повинні використовуватися з метою задоволення потреб суспільства і держави в цілому. Тому не зовсім зрозумілою є поява в ЦК ст. 329, відповідно до якої передбачається, що юридична особа публічного права набуває право власності на май­но, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом, оскільки це суперечить ч. 3 ст. 81 ЦК, котрою передбачено: ЦК встановлює порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус тощо лише юридичних осіб приватного права (ч. 3 ст. 81).

Залежно від складу засновників юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, засновниками яких може бути тільки держава, АРК, територіальні громади в особі компетентних органів (казенне підпри­ємство, комунальне підприємство); юридичних осіб, засновниками котрих можуть бути лише фізичні особи (релігійні організації, об’ єднання фізичних осіб, творчі спілки); юридичних осіб, засновни­ками яких можуть бути тільки юридичні особи (відкриті та корпора­тивні недержавні пенсійні фонди); юридичних осіб, засновниками котрих можуть бути будь-які особи, тобто і фізичні, і юридичні (гос­подарські товариства).

За кількісним складом засновників окремих організаційно- правових форм юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, що створюються декількома особами (господарські товариства) і юри­дичних осіб, що створюються однією особою (товариства однієї осо­би — акціонерне, товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю)^[17]. Акціонерне товариство може бути створено однією особою чи може складатися з однієї особи (наприклад, у разі придбан­ня одним акціонером усіх акцій товариства). У цьому випадку законо­давець передбачив прямий порядок виникнення акціонерного товари­ства однієї особи. Відомості про це підлягають реєстрації і опубліку­ванню для загального відома. Але акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа (ст. 153 ЦК).

Товариство з обмеженою відповідальністю теж може бути засно­вано однією особою. При цьому особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. До того ж, як і при створенні акціонерного товариства од­нією особою, передбачається обмеження, відповідно до якого товари­ство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником котрого є одна особа (ч. 2 ст. 141 ЦК).

Товариство з додатковою відповідальністю теж може бути створе­но однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК).

Таким чином, можна дійти висновку, що товариство однієї особи може виникати з волі одного засновника, який формує статутний фонд, а може скластися вже в процесі існування юридичної особи шляхом перетворення товариства, яке засновано на об’єднанні капіталів де­кількох осіб, у товариство, єдиним учасником якого залишиться тільки одна особа.

У зв’язку з появою товариств однієї особи постає питання: чи збе­рігаються стосовно цієї форми ознаки та функції, що були притаманні взагалі юридичній особі? Чи може йтися про те, що у цього товариства існує якась інша воля, ніж у засновника? У діючих господарських то­вариствах складається виважена система органів (загальні збори, ви­конавчий орган, ревізійна комісія), які перебувають у взаємодії. Що ж відбувається у товаристві однієї особи?

Юридична особа — організація, існування якої законодавець не пов’язує, за загальним правилом, із визначеною кількістю людей, хоча іноді передбачає цю кількість як обов’язкову умову для створення певних видів юридичних осіб (наприклад, страхових компаній). При­чому незалежно від кількості засновників юридичної особи їх власний інтерес має вторинний характер, на перше місце завжди стає інтерес юридичної особи. Товариство однієї особи, як і будь-яка інша юридич­на особа, має також особливу волю, що відрізняється від волі засно­вника, і особливі інтереси. Хоча засновник фактично одноособово формує органи управління цього товариства, а може і сам увійти до складу таких органів (органу), що, безумовно, впливатиме на їх (його) діяльність, але вже на підставі того, що його воля реалізується крізь ці органи (орган), вона неодмінно у чомусь зміниться, тобто не буде збі­гатися в усьому з волею засновника, а значить перетвориться на само­стійну волю юридичної особи. Засновник даного товариства підпо­рядковує свою діяльність інтересам юридичної особи, меті її створен­ня, тобто реалізує інтерес саме юридичної особи.

За організаційними ознаками юридичні особи поділяються на прості і складні. Вбачається, що прості юридичні особи — це ті, що виникають на базі власності фізичних осіб, на основі власності фізич­них і юридичних осіб, на базі власності держави, коли учасник цивіль­них відносин відокремлює частку свого майна для створення юридич­ної особи. Складними є юридичні особи, які виникають при об’єднанні декількох юридичних осіб (об’єднання споживчої і промислової ко­операції, об’ єднання, що створюють об’ єднання фізичних осіб).

Залежно від наявності економічної залежності юридичні особи поділяються на: головну юридичну особу і залежну юридичну особу (залежне господарське товариство).

До недавнього часу вважали, що відносини залежності виникають між суб’єктами цивільного обороту лише на підставі укладення до­говорів і припиняються належним їх виконанням. За ринкових умов залежність може виникати і з інших підстав. Відносини економічної залежності юридичних осіб вже знайшли своє закріплення в законо­давстві багатьох країн світу, а юридично самостійні суб’єкти, пов’язані цими відносинами, отримали назву афілійованих осіб. Термін «афілі- йовані особи» (від англ. to affiliate, affiliation — приєднувати, пов’язувати) має багато значень, але всі вони визначають взаємовідно­сини між двома або більшим колом суб’єктів господарювання, які за­сновані на різних формах залежності та контролю^[18].

За умов переходу України до ринкової економіки в процесі концен­трації виробництва також спостерігається поява поміж самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування, тобто перетворення юридично самостійних суб’єктів права на економічно залежних суб’єктів. І у вказаних випадках у пригоді стає інститут юридичної особи. Про це свідчить поява у законодавстві Україні тер­мінів: «афілійовані», «пов’язані», «зв’язані», «залежні» юридичні особи, а у ЦК — залежного господарського товариства. Так, відповід­но до ст. 118 ЦК господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) вважається залежним, якщо іншому (головному) господарському товариству на­лежить двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

За особливостями правового положення юридичні особи поді­ляються на: національні (резидентів), які створені і діють відповідно до законодавства України; іноземні (нерезидентів), які створені за за­конодавством, відмінним від законодавства України, хоча здійснюють на території України у тому чи іншому обсязі господарську діяль­ність.

Наведена класифікація може існувати поряд з іншими, в основу яких можуть бути покладені інші критерії.