Глава 7 Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

§ 1. Сутність юридичної особи

§ 2. Поняття та ознаки юридичної особи

§ 3. Класифікація юридичних осіб

§ 4. Створення юридичної особи

§ 5. Індивідуалізація юридичної особи

§ 6. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи

§ 7. Органи юридичної особи

§ 8. Організаційно-правові форми юридичних осіб

§ 9. Філії та представництва

§ 10. Припинення юридичних осіб

§ 1. Сутність юридичної особи

До учасників цивільних правовідносин ст. 2 ЦК відносить юридич­них осіб. Що ж являє собою юридична особа? З’ясування цієї пробле­ми є однією з найскладніших у теоретичній юриспруденції. Хоча існує багато теорій, за допомогою яких правознавці намагалися дати відпо­відь на запитання: що ж становить сутність юридичної особи^[1]; вияви­ти її суттєві ознаки^[2], слід констатувати, що повною мірою їм це не вдалося. Пояснення вказаному лежить на поверхні і пов’язано з тим, що юридична особа залежно від тієї соціально-економічної формації, у якій вона функціонує, постійно трансформується, змінюючи свої основні функції. Свого часу на це звертав увагу А. Камінка, підкрес­люючи, що правовий інститут незалежно від того, якого розквіту він не досяг би у певний історичний момент, є лише однією з фаз у про­цесі послідовного розвитку охоплюваних ним відносин, результатом попереднього розвитку, що несе у собі зародок розвитку майбутніх видозмін^[3].

Інститут юридичної особи вводиться для того, щоб його норми закріпили організаційно-структурну, майнову і функціональну єдність відмінного від фізичної особи учасника цивільних правовідносин, встановили межі його цивільної правоздатності і дієздатності, визна­чили порядок створення і припинення, врегулювали також низку пи­тань, що загалом дають можливість визначити правове становище такого учасника.

Категорія юридичної особи доволі чітко визначає межі прав і від­повідальності будь-якої організації, забезпечуючи при встановленні з нею договірних відносин іншими учасниками цивільних відносин впевненість у тому, що вона має необхідну для цього правоздатність і дієздатність.

Інститут юридичної особи від самого початку ґрунтувався на само­стійності даного об’ єднання і неможливості його зведення до простої сукупності учасників і вкладеного ними майна^[4]. Якщо брати майнову сферу, то юридична особа виникла як форма задоволення суспільних потреб у механізмі централізації капіталу, потрібного для реалізації великих господарських проектів. У нематеріальній сфері поява юри­дичної особи пов’язувалася зовсім з іншою метою — із захистом інте­ресів окремих прошарків і верст населення. Виходячи з того, що юри­дична особа, перш за все, виконувала функцію централізації капіталу, правники при її характеристиці ставили на перше місце ознаку орга­нізаційної єдності такої особи, що на сьогодні знайшло своє підтвер­дження в доктрині цивільного права України.

Утім категоріальний склад теорії права не може бути незмінним, раз і назавжди даним. Він не тільки дедалі глибше відображує діалек­тику свого предмета, а й сам змінюється на цій підставі: до нього включаються нові правові категорії, змінюється зміст раніше сформу­льованих понять, виключаються, відпадають поняття, які себе вичер- пали^[5]. Теоретики права виділяють декілька варіантів таких змін: фор­мування нових правових категорій; уточнення, поглиблення і розвиток існуючих категорій; відгалуження від теорії права категорій, які не відповідають її логічному рівню; виключення застарілих категорій, що себе вичерпали.

Така категорія, як юридична особа, постійно трансформується. Можна вказати тільки на один з етапів цього процесу — зміну підходу до суб’єктного складу засновників, як до якісного його складу, коли спостерігається надання можливості юридичним особам поруч з фізич­ними виступати засновниками інших юридичних осіб, так і до кількіс­ного складу, коли визнається існування юридичних осіб, що засновують­ся однією особою. А звідси можна дійти висновку, що трансформація юридичної особи спричиняє зовсім іншу розстановку акцентів і у функ­ціях, і в ознаках, що притаманні їй за сучасних умов.

Таким чином, юридична особа як учасник цивільних правовідно­син, «живе» за певними законами, постійно удосконалюючись у зв’язку із зміною соціально-економічних формацій.