§ 2. Поняття та ознаки юридичної особи

Згідно зі ст. 80 ЦК юридична особа — організація, створена шляхом об’єднання осіб та/або майна, яка наділяється цивільною правоздат­ністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести цивільні обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Відомо, що поняття — цілісна сукупність суджень, ядром якої є судження про найбільш загальні й одночасно суттєві ознаки, що від­різняють досліджуваний об’єкт^[6]. Безумовно, дефініція не може охопи­ти предмет всебічно і з вичерпною повнотою. Вона лише стисло ха­рактеризує сутність предмета, встановлюючи його чіткі межі. Спробу­ємо проаналізувати легальне визначення поняття юридичної особи з тим, щоб виявити її суттєві ознаки. До речі, із цього питання у науці цивільного права завжди існували різні точки зору і точилися супе­речки^[7]. Тривають вони і сьогодні^[8].

Виходячи з легального визначення, слід дійти висновку, що юри­дична форма, у якій можуть створюватися й існувати юридичні особи, не змінилася. Незалежно від того, про які з них йдеться — приватного чи публічного права, підприємницькі або непідприємницькі, усі вони створюються у такій юридичній формі, як організація.

Термін «організація», що тут використовується, має двоєдине зна­чення. По-перше, це певним чином сформована структура, яка може створюватися об’єднанням осіб, капіталів, рішенням відповідних ор­ганів управління з певною метою — стати учасником цивільного обо­роту. При цьому організація, яка об’єднує окремі особи в єдину групу, необхідна, оскільки без цього неможливий її виступ зовні як єдності. Не має значення, чим це об’єднання досягається, які зв’язки склада­ються й існують між окремими його членами. З цього приводу ще Б. Єльяшевич указував: незалежно від того, буде це політична організа­ція, яка зросте на ґрунті публічного права, чи будь-яка єдність приватних осіб, що переслідують загальну культурну або іншу мету, чи створена товариським договором промислова асоціація — організації достатньо, щоб створити підґрунтя для наділення даної групи правами юридичної особи^[9]. По-друге, цим терміном підкреслюється, що структура певним чином є внутрішньо організованою. Те, що розрізняє види організацій, а також організаційно-правові форми, у яких можуть існувати ті чи інші юридичні особи, визначає потім спосіб їх внутрішнього устрою.

Таким чином, організаційна єдність — необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій вну­трішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами.

Але це не просто організація, а організація, яка визнана юридичною особою державою. Таким чином, характерною для юридичних осіб ознакою стає публічність їх виникнення і припинення. Саме ця ознака дозволяє відокремити організацію — юридичну особу від ор­ганізації, що не має статусу такої.

Хоча в легальному визначенні юридичної особи і не вказується на таку ознаку, як відокремленість майна, дефініція містить ознаки, що характеризують шлях виникнення юридичної особи, — об’єднання осіб та майна, або об’єднання (виділення) тільки майна. Тобто і у першому, і у другому випадках йдеться про обов’язковість відокремлення майна для створення нового суб’єкта права, хоча вона може відбуватися одно­часно з об’єднанням осіб (фізичних, юридичних тощо). До цього ж від­повідно до ст. 318 ЦК юридичні особи є суб’єктами права власності.

Зміна правового режиму майна приватних юридичних осіб обумов­лена переходом до ринкової економіки, що запровадило й інший підхід до вирішення питання про їх правоздатність. Юридичні особи при­ватного права мають загальну (універсальну) правоздатність (ч. 1 ст. 91 ЦК), а це означає, що вони повинні бути власниками майна^[10]. Таким чином, майнова відокремленість — одна з суттєвих ознак юридичної особи. Наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших суб’єктів цивільного права. Прак­тичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у такому: по-перше, юридична особа стає суб’єктом права, що дозволяє їй виступати в цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розпо­діл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобов ’язаннями.

Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відпо­відальності. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавством. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями останньої, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника). Утім особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа буде відповідати за зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органом юридичної особи (ст. 96 ЦК).

Однією з ознак юридичної особи є її виступ в цивільному обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретної організації отримувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов’ язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі виступу в цивільному обороті залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями її діяльності. Для підприємницьких юридичних осіб — це одержання прибутку з наступним його розподілом між учас­никами; для непідприємницьких — досягнення соціальних, благодійних, культурних, наукових цілей, задоволення духовних потреб людини, за­хист прав та законних інтересів тощо. Мета діяльності непідприємниць- кої юридичної особи має бути вказана в її установчому документі.

Незалежно від того, що деякі з вказаних ознак не знайшли свого закріплення у легальному визначенні, визнати організацію юридичною особою можливо лише за наявності сукупності вказаних ознак. Таким чином, ознаки юридичної особи — це імперативні вимоги до орга­нізації, дотримання яких дозволяє останній стати суб’єктом ци­вільних правовідносин.

Виходячи з наведеного, юридична особа — організація, що ви­знається державою як суб’єкт права, виступає у цивільному обо­роті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями.