Стаття 5.       Дія актів цивільного законодавства у часі

1. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня на­ брання ними чинності.

2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосо­вується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

1. Стаття, що коментується, встановлює загальні правила щодо дії актів цивільного законодавства у часі. Спеціальними відносно цих загальних правил, а тому такими, що підлягають переважному застосуванню, є правила пп. 4 —   10 Прикінцевих по­ложень Цивільного кодексу.

2. Будь-який акт цивільного законодавства регулює ті відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.  Нормативні акти цивільного права набирають чин­ності в строки, встановлені законодавством. Як правило, не допускається введення нормативно-правових актів у дію без або до їх опублікування. Так, якщо закон, як зазначено в ньому, набирає чинності з дня опублікування, а опублікований він в газеті «Урядовий кур'єр» 13 серпня, то з цього дня він є чинним. Якщо правові відносини виникли 13 серпня або пізніше, на них поширюється дія цього закону.

3. Прийняті Верховною Радою закони підписуються Головою Верховної Ради і не­гайно направляються Президенту, який протягом 15 днів підписує закон і офіційно оприлюднює його. Відповідно до частини другої ст. 57 Конституції закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Але такий закон
Верховна Рада не приймала. Не приймався закон і стосовно порядку оприлюднення законів. У цьому зв'язку свого часу визнавався чинним ст. 6.10.3 ч. 6.10 Регламенту Верховної Ради [248], який приписував Президії Верховної Ради публікувати закони державною і російською мовами у «Відомостях Верховної Ради України» протягом   30 днів, а в газеті «Голос України» — протягом 5 днів. Проте Регламент — все ж не закон, а Президія Верховної Ради — це орган, не передбачений Конституцією. У цих умовах Президент, уповноважений ст. 94 Конституції офіційно оприлюднювати закони, видав Указ «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і вступу їх в силу» [253], яким визнав офіційними друкованими виданнями сто­совно оприлюднення нормативно-правових актів лише «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газети «Урядовий кур'єр», «Голос України» і «Офіційний вісник Президента України».

Закон набирає чинності через десять днів після його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (частина п'ята ст. 94 Конституції [1]).

Днем оприлюднення повинен вважатися день, зазначений у газеті або в іншому періодичному друкованому засобі масової інформації як день їх виходу. Такий день зазначається на титульному аркуші  «Офіційного вісника України»  і «Відомостей Верховної Ради України», а також на перших шпальтах названих газет.

Якщо закон (це стосується й інших нормативно-правових актів) публікується в кількох офіційних друкованих виданнях, він вважається оприлюдненим з дня ви­ходу першого з них (більш раннього).

4. Датою прийняття закону чи іншого рішення, прийнятого шляхом проведення референдуму, вважається день проведення референдуму. Такі закони і рішення вво­дяться в дію з дня їх опублікування, якщо у самому законі чи рішенні не визначено інший строк (ст. 44 Закону «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» [51]).

5. Нормативно-правові акти  (постанови  і розпорядження)  Кабінету  Міністрів України, за загальним правилом, вводяться в дію з моменту їх прийняття, якщо в них не встановлено пізніший строк введення їх в дію. Щодо нормативно-правових актів Кабінету Міністрів, що визначають права та обов'язки громадян, встановлено, що вони набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях
(ст. 5 Указу Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності»).

6. Нормативно-правові акти органів виконавчої влади, які зачіпають права, свобо­ди і законні інтереси громадян чи мають міжвідомчий характер, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції (в управліннях юстиції обласних, Київському і Севастопольському міських), якщо в них не вста­новлено більш пізній строк, але не раніше дня їх офіційного оприлюднення (части­на третя ст. 57 Конституції України; ст. 1 — 3 Указу Президента «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» [250]). Це правило поширюється на акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, управлінь, відділів та інших служб обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та їх управлінь, відділів тощо.

7. Нормативні акти Національного банку (постанови Правління), що регулюють відносини з участю громадян, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції і набирають чинності відповідно до тих же правил, що й акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (ст. 56 Закону «Про Національний банк Укра­їни» [132]). Постанови Правління Національного банку, що регулюють відносини без участі фізичних осіб (стосуються тільки юридичних осіб), набирають чинності в строки, встановлені в таких постановах, але не раніше дня прийняття. Нормативні акти Національного банку України також не можуть мати зворотної сили.

8. Рішення сільських, селищних, міських, районних в містах рад, районних і об­ласних рад набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення,  якщо радою не встановлено більш пізній строк набрання ними чинності (ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [112]).

9. Частина п'ята ст. 94 Конституції не допускає набрання законом чинності раніше дня його опублікування. Виходячи з цього ч. 2 ст. 5 ЦК встановлює, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі. Але такі акти мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Це правило продовжує загальну тенденцію щодо зворотної дії законів, які пом'якшують відпові­дальність. Така тенденція характерна для зарубіжного, міжнародного і вітчизняного законодавства. В актах міжнародного права спочатку було сформульовано принцип про неприпустимість застосування за злочин більш суворого покарання, ніж те, що було встановлено законом, що діяв на момент скоєння злочину (ст. 11 Загальної де­кларації прав людини [6]; ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7]). Пізніше було сформульовано принцип зворотної дії в часі закону, що пом'якшує кримінальну відповідальність (ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [13]). Стаття 58 Конституції України [1] зробила наступний крок — встановила зворотну силу законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують не тільки кримінальну, а й будь-яку іншу юридичну відповідальність особи. Оскільки Конституційний Суд дійшов висновку, що ст. 58 Конституції поширю­ється тільки на фізичних осіб [236], ч. 2 ст. 5 ЦК, формулюючи правило про надання зворотної дії в часі актам цивільного законодавства, що пом'якшують або скасовують відповідальність, поширює це правило і на юридичних осіб.

10. Якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий акт з моменту набрання ним чинності визначає юридичні факти, що породжують цивільні права та обов'язки, а також зміст цих прав та обов'язків. Це загальне правило стосовно самого Цивільного кодексу 2003 року доповнюється спеці­альним положенням п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу про те, що новий Цивільний кодекс застосовується до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності. Це обумовило застосування нового Цивільного та Господарського [42] кодексів зразу після 1 січня 2004 p., якщо до цього рішення  відповідній справі прийнято не було. Якщо ж судове рішення було прийнято до 1 січня 2004 p., тобто акт застосування норм цивільного права відбувся до цього дня, то апеляційна і касаційна інстанції повинні застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинними на день винесення рішення судом першої інстанції.

11. Ані ч. З ст. 5 ЦК, ані п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу не виключають дії спеціальних правил, які за певних умов не допускають застосу­вання нових актів цивільного законодавства до зобов'язань, що виникли на підставі договорів, укладених до набрання чинності такими актами. Частина 3 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» [89] визнає умови договору оренди
чинними на весь строк дії договору, навіть якщо після укладення договору законо­давством були встановлені правила, що погіршують становище орендаря. Виходячи із розуміння поняття умов договору, що випливає із зазначеної статті, викладеним поло­женням Закону вирішувалось питання співвідношення умов (тексту) договору і актів законодавства, прийнятих після укладення договору. Умови договору в ч. 1 ст. 628 ЦК розуміються широко (не тільки як умови, викладені в договорі, а і як положення законодавства, що визначають зміст прав та обов'язків сторін). З урахуванням цього положення ч. 2 ст. 284 ГК («Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством вста­новлено правила, що погіршують становище орендаря») слід розуміти як можливість дії положень скасованого нормативно-правового акта до закінчення строку дії до­говору оренди і неможливість застосування (у відповідній частині) до зобов'язання, що ґрунтується на ньому, акта законодавства, що набув чинності після укладення договору оренди. Ті права, що виникли до моменту набрання чинності новим актом цивільного законодавства на підставі акта, що діяв та втратив чинність, підлягають захисту на загальних підставах. Щоправда, ст. 118 Закону «Про Державний бюджет України на 2005 рік» було передбачено обов'язковий перегляд орендної плати за дер­жавне і комунальне майно відповідно до її ринкового розміру.

12. Досить часто в законах зазначається те, що в зв'язку з їх прийняттям зако­нодавчі та інші нормативно-правові акти, що були прийняті раніше, підлягають за­стосуванню лише в частині, що не суперечить новому закону. Це означає, зокрема, що спеціальні норми законів, що суперечать більш загальним положенням нового закону, також не підлягають застосуванню. За відсутності такого зазначення в новому законі, спеціальні правила прийнятих законів продовжують діяти. Цивільний ко­декс не містить положення про неприпустимість застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів, які суперечать йому. Це, однак, не означає, що всі такі акти будуть застосовуватись. Переважному застосуванню буде підлягати Цивільний кодекс як законодавчий акт, прийнятий пізніше. Але ж спеціальні положення законів продовжують діяти. Вони підлягають переважному застосуванню перед положеннями Цивільного кодексу, що є більш загальними.