Стаття 3.       Загальні засади цивільного законодавства

1. Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

1. При застосуванні ст. З ЦК слід ураховувати особливості основних засад (принци­пів) окремих галузей законодавства. Вони, перш за все, покликані впливати на поточну правотворчу діяльність. Суб'єкти правотворчої діяльності, в тому числі законодавець, повинні враховувати вимоги основних засад. Але наслідки неврахування вимог основ­них засад є різними для законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спеціаль­ні (конкретні) законодавчі положення підлягають переважному застосуванню перед загальними положеннями, тим більше — перед основними засадами, що є найбільш загальними положеннями. Отже, невиконання законодавцем вимог основних засад не є підставою незастосування законодавчих положень, які суперечать ст. З ЦК. Під-законні акти повністю підпорядковані Конституції і законам, в тому числі і найбільш загальним положенням законів. А тому підзаконні акти не можуть застосовуватись, якщо вони суперечать законодавчим актам, в тому числі і основним засадам, сформу­льованим у ст. З ЦК.

І все ж основні засади впливають певною мірою і на поточну законодавчу діяльність, надаючи змісту законодавчих актів певної єдності.

2. Основні засади, за визначенням, мають включати до свого змісту норматив­ний регулятор і декларацію. У тій частині, в якій основні засади вміщують у собі нормативний регулятор, вони є обов'язковими для учасників відповідних цивільних відносин. У тій частині, в якій основні засади вміщують у собі декларацію, вони не є суворо обов'язковими. Але декларативні елементи у міру готовності суспільних відносин сприйняти ці елементи як обов'язкові, перетворюються у нормативний ре­гулятор. Тому при формулюванні основних засад недоречно використовувати засте­реження типу «якщо інше не встановлено законом». Основна засада, яка повністю втратила елементи декларації, перестає бути такою і перетворюється на звичайну правову норму.

3. Застосування основних засад до цивільних правовідносин є завжди застосуван­ням аналогії права, в тому числі і тоді, коли внаслідок суперечності основній засаді не застосовується положення підзаконного нормативно-правового акта.

4. Із всіх основних засад, сформульованих у ст. З ЦК, виокремлюються засади добросовісності, справедливості та розумності. Ці засади входять до змісту принципу верховенства права, закріпленого в частині першій ст. 8 Конституції України [1], а тому набувають юридичної сили конституційних положень.  Виникає думка про те, що у цивільному законодавстві потреба зникає взагалі. Принаймні, в кожному випадку суперечності між конкретними законодавчими положеннями і засадами до­бросовісності, справедливості та розумності перевагу слід надавати останнім. Але це твердження є правильним лише взагалі. При більшому наближенні до проблеми ми виявляємо, що самі ці засади за юридичним змістом не є однорідними: вони вміщують у собі не тільки нормативний регулятор, а й декларацію. Отже, для вирішення питан­ня про можливість переважного застосування засад добросовісності, справедливості та розумності перед конкретними нормативними положеннями необхідно впевнитись у тому, що у відповідній частині ці засади мають виконувати функцію нормативного регулятора, а не є декларацією. Це — дуже складне завдання. До того ж і межа між нормативним регулятором і декларацією не є постійною: поступово вона змінюється на користь першої з названих двох складових. Тому суд може не застосовувати кон­кретні законодавчі положення, що суперечать засадам добросовісності, справедливості та розумності, лише тоді, коли суперечність конкретних положень названим засадам є очевидною. Якщо суддя відчуває, що судове рішення, яке він має прийняти на підставі конкретних нормативних положень, суперечить природі людини, якій Бог дав розум і моральні почуття, він у силу засад добросовісності, справедливості та розумності повинен відійти від конкретних положень цивільного законодавства та застосувати ці засади як нормативний регулятор у порядку аналогії права.

Але відступаючи від конкретних нормативних положень на користь принципів до­бросовісності, справедливості та розумності, суб'єкт правозастосування повинен бути вкрай обережним. Не можна допустити, щоб такі відступлення були масовими. І кожне таке відступлення має бути ретельно мотивованим.

5. Засади добросовісності, справедливості та розумності є універсальними. Вони надають системі права єдності і виключають необхідність на стадії правозастосування вести пошук текстуально не закріплених у Цивільному кодексі основних засад. В усіх випадках, коли в актах цивільного законодавства вживаються оціночні поняття, їх зміст має визначатись за допомогою засад добросовісності, справедливості та розумності. В усіх випадках, коли закон надає суду право вирішити питання про права та обов'язки учасників цивільних правовідносин, але не встановлює, як це повинно бути зроблено, застосовуються засади добросовісності, справедливості та розумності.

6. Нормативно закріплені засади добросовісності, справедливості та розумності ви­ключають необхідність у використанні таких нормативних регуляторів, які виходять за межі чинного цивільного законодавства. Законодавче закріплення цих засад усунуло будь-яку невідповідність між позитивним та природнім правом, бо ідеї природного права тепер інтегровані в позитивне право.