§ 5. Грошові реформи, необхідність та механізм їх проведення

Важливу роль у стабілізації грошового обігу відіграють грошові реформи.

У широкому розумінні цього поняття грошова реформа передбачає запровадження принципово нової за своєю структурою і змістом системи грошово-валютних і кредитних відносин. У світовій практиці реформи такого типу відбувалися при переході від біметалевого до золотого стан­дарту, а далі — до золото-девізного та паперово-грошового обігу.

У вузькому розумінні грошова реформа є сукупністю заходів щодо зміни діючої грошової одиниці без якісної перебудови всієї грошової системи. Розрізняють такі види реформ.

Грошова реформа формального типу означає введення в обіг ново­го зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням купюри, яка раніше функціонувала. Приводом до цього, як правило, служать не­достатня захищеність купюр старого зразка, масова фальсифікація грошей, зміни в державній символіці, зображеній на купюрах. Грошовою реформою формального типу є, наприклад, поступова заміна в США, починаючи з 1996 р., 100, 50 і т. д. доларових купюр. Аналогічна заміна гривневих купюр останнім часом відбувається і в Україні.

Грошові реформи з одночасним регулюванням кількості грошей в обігу вважаються набагато складнішими. Їх основними інструментами є:

дефляція — зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу надлишкових паперових грошей;

нуліфікація — ліквідація грошей старого зразка і випуск в обіг нових грошових знаків у меншій кількості;

деномінація — заміна номінального значення грошових знаків, їхній обмін у певному співвідношенні на нові, більші грошові оди­ниці;

девальвація — зменшення металевого змісту грошової одиниці або зменшення курсу паперових грошових знаків до іноземної валюти;

реставрація (ревальвація, ревалоризація) — збільшення курсу па­перових грошей щодо металу або іноземної валюти.

У колишньому СРСР під час проведення грошових реформ вико­ристовувалися майже всі названі методи. Наприклад, у 1922-1923 рр. відбулися дві деномінації рубля: у 1922 р. червонець на 25 % забезпе­чувався золотом, а на 75 % — товарами і векселями. У 1924 р. рубль містив 0,774234 г золота.

У 1935 р. мала місце девальвація рубля: 1 рубль дорівнював 0,167674 г золота.

У 1947 р. відбулася деномінація рубля у співвідношенні 10:1.

У 1950 р. було проведено ревальвацію: 1 рубль дорівнював 0,222168 г золота.

У 1961 р. відбулася деномінація рубля у співвідношенні 10:1 зі зміною всіх цін, тарифів, грошових виплат населенню (заробітних плат, стипендій, пенсій), платіжних зобов’язань та інших розрахунків.

В Україні в 1996 р. внаслідок грошової реформи сформувалася на­ціональна грошова система: купоно-карбованці, які перебували в обі­гу з 1992 р., були замінені на нову національну грошову одиницю гривню у співвідношенні 100 000:1.

Грошова реформа конфіскаційного типу (з деномінацією грошо­вого обігу або без неї) використовує диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові. У 1944-1952 рр. в Західній Європі проведено 24 конфіскаційні грошові реформи.

Елементи конфіскації були застосовані і в процесі грошової рефор­ми 1947 р. в колишньому СРСР. Наявну готівку обмінювали у співвід­ношенні 10:1, вклади населення в ощадних касах в розмірі до 3000 руб. взагалі не переоцінювалися, у розмірі від 3000 до 10 000 руб. обміню­вали у співвідношенні 3:2, понад 10 000 руб. — відповідно 2:1. Дис­кримінаційну процедуру обміну грошових рахунків було застосовано і до недержавного сектору економіки: якщо кошти на рахунках дер­жавних підприємств було переоцінено у співвідношенні 1:1, то кошти комерційних підприємств і колгоспів — відповідно 5:4.

Залежно від тривалості проведення обміну грошей розрізняють одномоментні і паралельні грошові реформи.

Одномоментніреформи проводяться протягом кількох днів, мають «шоковий» характер і, як правило, супроводжують конфіскаційні про­цедури.

Реформи паралельного типу означають, що нова грошова одини­ця витісняє стару поступово, тобто певний час у грошовому обігу перебувають дві грошові одиниці, які використовуються в різних сфе­рах. При цьому співвідношення «старих» і «нових» грошей може бути фіксованим, встановлюваним на основі ринкового курсу («плаваючим») або змішаним. Такі реформи найменш ризиковані і не передбачають конфіскації. Проте паралельне функціонування двох грошових одиниць не виключає можливості передчасного знецінення «старих» грошей і, навпаки, підвищеного, спекулятивного попиту на «нові» гроші, їхньої завищеної вартості, що дестабілізує грошову систему. Прикладами грошової реформи паралельного типу можуть бути реформи в СРСР у 1922-1924 рр., у Франції — в 1958-1960 рр., у Мексиці — в 1993 р., в Китаї — у 1980-1990 рр.

Проведення грошової реформи будь-якого типу вимагає глибоких аналітичних розрахунків і досліджень, створення відповідної теоре­тичної моделі і серйозної практичної підготовки.

Запитання для самоконтролю

1.  Що таке грошовий ринок?

2.  Дайте визначення понять «гроші» і «грошова маса».

3.  Яку економічну інформацію надають грошові агрегати?

4.  Що показує швидкість обігу грошей?

5.  Як розраховується рівень монетизації економіки? Про що він свідчить?

6.  Охарактеризуйте попит на гроші для операцій.

7.  Охарактеризуйте попит на гроші з боку активів.

8.  Як відбувається пропозиція грошей?

9.  Як банки «створюють» гроші? Поясніть процес кредитної мультиплікації.

10. Як розраховується банківський мультиплікатор?

11. Що таке грошова база?

12. Про що свідчить грошовий мультиплікатор?

13. Які типи грошової (монетарної) політики держави вам відо­мі?

14. Як запобігти потраплянню економіки до «ліквідної пастки»?

15. З якою метою проводяться грошові реформи? Назвіть їх основні типи.

16. Порівняйте основні інструменти регулювання кількості гро­шей в обігу під час грошових реформ.