§ 4. Рівновага на грошовому ринку. Грошова (монетарна) політика держави

Стан рівноваги на грошовому ринку встановлюється тоді, коли пропозиція грошей відповідає попиту на них. Однак «створювати» і пропонувати додаткову кількість платіжних коштів потрібно не завжди. Слід враховувати причини змін у попиті на гроші. Виходячи з цього. держава реалізує певну монетарну політику.

Жорстка грошова політика проводиться, коли додатковий попит на гроші обумовлений змінами в номінальному ВНП, насамперед зростанням рівня цін. У цьому разі суб’єкти господарювання відчува­ють потребу в додаткових грошах для комерційних операцій і намага­ються взяти кредити в комерційних банках або збути свої цінні папери. За таких умов збільшення кількості грошей в обігу лише сприятиме розвитку інфляційних процесів. Тому держава (центральний банк) за­лишає пропозицію грошей незмінною, але «відпускає на волю» номі­нальні процентні ставки. На графіку (рис. 18.5) показано збільшення попиту на гроші з позиції MD_t до позиції MD₂ за незмінної пропозиції грошей (М₁ = М₂), що веде до зростання ставки процента від r₁ до r₂. На ринку грошей знову встановлюється рівновага.

Зменшення номінального ВНП і відповідно попиту на гроші зумов­лює розвиток розглянутих процесів у протилежному напрямі.

Ліберальна (гнучка) грошова політика запроваджується, коли змі­ни в попиті на гроші відбуваються внаслідок змін у швидкості грошо­вого обігу. У цьому разі кількості грошей в обігу, як правило, дають змогу змінюватися в тій самій пропорції, що й швидкості обігу грошей, але в протилежному напрямі: що менша швидкість обігу грошей, то більше їх потрібно для обігу, і навпаки. Лише так можна зберегти ста­
більність кредитної системи (номінальної ставки процента), фізичного обсягу виробництва і рівня цін. Для цього центральний банк скуповує на відкритому ринку цінні папери і таким чином розширює кредитні можливості комерційних банків і збільшує пропозицію грошей.

На графіку (рис. 18.6) показано, що уповільнення обігу грошей зсуває криву попиту з позиціїMD₁ на позицію MD₂. Кількість грошей в обігу тоді зростає від М до М а ставка процента зберігається на попередньому рівні: r₁ = r₂.

Змішана грошова політика використовується, коли зміни в по­питі на гроші є наслідком змін у фізичному обсязі виробництва. Така політика припускає можливість збільшення кількості грошей в обігу (від М_: до М₂) при одночасному зростанні номінальної ставки процен­та (від r₁ до г₂), що вирівнює циклічне розширення (рис. 18.7).

Проте пропозиція грошей може відбуватися і без зміни попиту на гроші.

Припустимо, що держава збільшує пропозицію грошей від MS₁ до MS₂ (рис. 18.8). Якщо попит на гроші залишається попереднім, від­бувається зниження процентної ставки від r до r₂. Таке порушення рівноваги на грошовому ринку обов’язково позначиться на стані то­варних ринків. Відчувши здешевлення кредиту, виробники збільшать інвестиційний попит та інвестиції в економіку, внаслідок чого підви­щиться рівень зайнятості та збільшиться сукупний дохід (ВНП) у су­спільстві. Потім процес знову повернеться на грошовий ринок, де зростання ВНП створить додатковий попит на гроші MD₂, в результа­ті чого ставка процента підвищиться до r а рівновага встановиться в точці В.

Отже, виходить, що держава, застосовуючи інструменти грошової політики, може систематично і навмисно порушувати рівновагу гро­шового ринку: регулярно збільшуючи пропозицію грошей, вона знижує процентні ставки і таким чином стимулює інвестиції, виробництво і зайнятість. Така монетарна політика є кейнсіанською.

Однак за всієї своєї зовнішньої привабливості вона має досить суперечливі наслідки і може бути лише короткостроковою. Річ у тім, що кожне наступне «вливання» грошей в економіку, знижуючи ставку процента і збільшуючи попит на гроші, наближає початок інфляційних процесів в економіці. Рано чи пізно виникне ситуація, коли нова про­позиція грошей уже не зможе здешевлювати кредити: ставка процента r₀ є мінімально допустимою, нижче за неї втрачається економічний сенс самого процента. За такої низької процентної ставки, а отже низької дохідності і високої ціни цінних паперів) населення і суб’єкти господарювання віддають перевагу ліквідності і намагаються зберіга­ти гроші готівкою «при собі». Виникає ситуація, відома у світовій науці як «ліквідна пастка»: гроші продовжують надходити до еконо­міки, а виробництво і товарне покриття грошової маси скорочуються. Вибратися з «ліквідної пастки» грошовий ринок сам, за допомогою власних механізмів не може. Для цього потрібна сприятлива господар­ська ситуація на товарних ринках, зокрема поліпшення інвестиційного клімату. Необхідна довгострокова грошова політика держави, спрямо­вана на забезпечення умов неінфляційного зростання економіки.

Зазначимо, що розглянутий механізм функціонування грошового ринку успішно працює лише у стабільній ринковій економіці з розви­нутим ринком цінних паперів. За інших умов центральний банк часто вирішує зовсім інші проблеми: бореться з інфляцією, тіньовим грошо­вим оборотом, зниженням авторитету кредитної системи тощо.