§ 4. Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності

Економічна нестабільність також супроводжується інфляційними процесами.

Інфляція — це соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. !нфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют і підвищення загального рівня цін у країні.

!нфляція виникла ще в XVI ст., коли мала локальний (обмежений) характер. У XX-XXI ст. інфляція набула постійного, хронічного харак­теру як знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами, а також при­йняття непродуманих рішень, кроків, що збільшують і підсилюють інфляційні процеси. !нфляція — це супутник паперових грошей, які мають властивість виконувати функцію засобу обігу, обслуговувати обмін товарів і послуг. Зростання цін потребує додаткового випуску паперових грошей, що порушує пропорційність і переповнює фінан­сові канали знеціненими грошима.

!нфляція завжди супроводжується зростанням загального рівня цін, зниженням платоспроможного попиту населення, його життєвого рів­ня, розвитком тіньової економіки, посиленням злочинності. Вона є за­собом розкрадання частки власності або доходів кожної людини, специфічним податком, яким держава обкладає населення, підприєм­ців, усіх юридичних і фізичних осіб. Випуск незабезпечених паперових грошей у вигляді національної валюти створює механізм дії «інфля­ційного податку», від якого особливо страждають люди з фіксованим доходом (студенти, пенсіонери, особи найманої праці).

Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причи­нами:

помилкова грошова політика держави, що призводить до надлиш­ків грошової маси в обігу;

монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;

мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бю­джет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей; збільшення державного боргу;

зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприєм­ствам,

списання їхніх боргів;

зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину і енер­гію, що супроводжується зростанням витрат;

зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;

помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізне­су, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.

Показниками рівня інфляції та її темпів є індекси цін — відношен­ня вартості певного набору товарів і послуг у даному періоді до його вартості в базовому періоді у відсотках. Наприклад, для того щоб ви­значити темпи інфляції у 2007 р., потрібно відняти від індексу цін 2007 р. (І_{ц н}) індекс цін 2006 р. (І _{ц м}), поділити цю різницю на індекс цін 2006 р., а після цього помножити на 100 %:

Інфляція буває двох типів: відкрита і прихована.

Відкрита (цінова) інфляція передбачає тривале й нерівномірне зростання цін на товари і фактори виробництва більш як на 3,5 % за рік. Відкриту інфляцію можна класифікувати за різними критеріями. За темпами інфляційного процесу:

помірна (природна, повзуча, позитивна), за якої темпи зростання цін становлять 1-3,5 % за рік;

галопуюча (крокуюча, стрибкова) з річними темпами зростання цін у межах 20-200 %;

гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1-20 %, а за рік — більш як на 1000 %.

За ступенем розбіжності у зростанні цін за різними товарними групами:

збалансована інфляція, коли ціни різних товарних груп відносно одна одної не змінені;

незбалансована інфляція, коли співвідношення цін товарних груп змінюється різною мірою.

Відкрита інфляція має свої механізми. По-перше, це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Нарощування попиту та скорочен­ня заощаджень зумовлюють дефіцит кредитних ресурсів, а це, у свою чергу, — скорочення інвестицій та спад виробництва. По-друге, це механізм збільшення попиту при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей. Ситуація, коли занадто багато грошей «по­лює» за надто малою кількістю товарів та послуг, називається інфля­цією попиту. По-третє, інфляція пропозиції чи витрат виникає, коли зростання цін супроводжується збільшенням виробничих витрат і змен­шенням сукупної пропозиції. Коли ціни зростають постійно навіть у період депресії (застою, стабілізації), — таке явище називається стагфляцією.

Прихована інфляція передбачає державний контроль за цінами, їх регулювання відносно рівня доходів і пропозиції товарів та послуг. Дер­жава адміністративними заходами стримує виявлення інфляції і таким чином занижує її реальний рівень. Формами прихованої інфляції є: інфляція якості, коли відбувається зниження якості товарів і послуг при постійному рівні цін чи їх збільшенні або зменшенні;

інфляція доходів, коли відбувається переважне зростання доходів підприємств і населення порівняно з виробництвом товарів та послуг;

дефляція, коли держава скорочує кількість грошей відносно їх необхідного обсягу для обслуговування обігу ВВП. Наприклад, у кра­їні має місце криза неплатежів. Уряд робить вибір між інфляцією і неплатежами на користь останніх, що стримує вияви інфляції при збереженні її причин. Штучно зроблений дефіцит грошей в обігу, де­монетизація економіки, бартер, збільшення обсягу натурального гос­подарства, заборгованість держави за виплатами заробітної плати, пенсій, неплатежі підприємств — все це чинники спаду виробництва, зростання цін і знецінення грошей.

В економіці України у 1990-ті роки і поточні роки XXI ст. спосте­рігаються процеси: а) розгортання класичної «інфляційної спіралі», коли зростання цін потребує емісії грошей, що порушує рівновагу між попитом і пропозицією і знецінює гроші; б) породженої державою «інфляційно-боргової спіралі», яка означає, що слідом за зростанням цін і зменшенням платоспроможності попиту збільшуються неплатежі споживачів, борги виробників постачальникам та ін.

Прихована інфляція регулюється державою адміністративними методами, що негативно впливає на розвиток ринкових відносин, по­збавляє виробників цінових стимулів, перешкоджає розгортанню інве­стиційного процесу та посилює макроекономічну нестабільність. Виникає проблема вибору між двома діями уряду — штучно управля­ти рівнями цін і доходів або сподіватися на вільний (стихійний) меха­нізм ринкового регулювання. Критерієм правильності вибору є досяг­нення мінімального рівня інфляції при забезпеченні економічного зростання, підвищення добробуту і тривалості життя населення.

Держава повинна провадити ефективну антиінфляційну політи­ку, здійснюючи систему заходів, спрямовану на усунення причин і умов зростання рівня інфляції. При цьому в кожній країні формується своя політика, що складається із загальних і специфічних антиінфляційних заходів. Специфічні антиінфляційні заходи класифікуються залежно від рівня економічного розвитку країни, її потенціалу, типу економічної системи, рівня інфляції, завдань, що стоять перед країною з реформу­вання економіки та суспільства. Наведемо найважливіші з них. Загальні антиінфляційні заходи:

підвищення ефективності суспільного виробництва, зростання ви­робництва вітчизняних товарів і послуг, які забезпечують стабільний рівень цін і стабільність національної грошової системи; зниження витрат на військові потреби;

забезпечення рівноваги між доходами й видатками державного бюджету (мінімізація дефіциту бюджету);

обмеження емісії грошей, стримування зростання грошової маси; проведення активної державної політики ефективної зайнятості працездатного населення;

підтримка державою конкурентоспроможності національних това­рів і послуг;

регулювання рівня процентних ставок кредитно-банківської си­стеми відповідно до світових стандартів;

проведення активної зовнішньо-торговельної політики забезпечен­ня позитивного сальдо, зростання величини чистого експорту;

стимулювання якісного зростання сукупного споживання, плато­спроможності населення;

регулювання курсу національної грошової одиниці; проведення грошової реформи та ін.

В Україні, де за 16 років незалежності спостерігалася інфляція в усіх можливих формах і видах (навіть гіперінфляція) і в 1996 р. була проведена грошова реформа, ще зберігаються умови для загострення кризових соціально-економічних явищ. Отже, важливим є проведення не тільки ліберальної, монетарної, але й активної, твердої, послідовної та системної антиінфляційної політики держави.

Серед специфічних заходів особливо важливо виокремити такі: регулювання системи ціноутворення на фактори виробництва, енергоносії;

зниження рівня тіньової економіки, її криміналізації; зниження рівня залежності країни від імпортних товарів і послуг (високий рівень цін на імпортні товари обумовлює ріст цін на вітчиз­няні товари й послуги незалежно від розмірів доходів населення);

відродження державного житлового будівництва, яке зможе конку­рувати з приватним, що суттєво знизить ціни за один квадратний метр житла й підвищить рівень його споживання, та ін.

Запитання для самоконтролю

1.  Що означає циклічність розвитку економіки?

2.  Що таке економічний цикл, які його види та фази?

3.  У чому полягає сутність теорії «довгих хвиль»? Хто її ав­тор?

4.  Назвіть характерні риси економічної кризи.

5.  Які характерні риси та особливості кризи надвиробництва і дефіцитної економіки?

6.  Які види зайнятості населення ви знаєте?

7.  Що таке безробіття?

8.  Хто може отримати статус безробітного в Україні?

9.  Які види безробіття мають постійний характер для ринкової економіки?

10.  Якими показниками вимірюється безробіття?

11.  Що показує крива Філліпса?

12.  Порівняйте заходи активної та пасивної політики зайнятості.

13.  У чому полягає сутність інфляції? Які види інфляції вам відомі?

14.  Назвіть характерні риси інфляційних процесів в економіці України.

15.  З якою метою здійснюється антиінфляційна політика? Які її основні заходи?