§ 3. Безробіття, його сутність та види

В умовах ринкової економіки циклічність розвитку позначається і на сфері зайнятості. Проявом економічної нестабільності при цьому стає зростання безробіття.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. В Україні законодавчо закріплені такі форми зайнятості населення:

1) працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, тижня на підприємствах, в уста­новах і організаціях, незалежно від форм власності;

2) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, творчі робітники, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві);

3) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

4) які проходять службу у військових формуваннях, ство­рених відповідно до законодавства України (альтернативну службу);

5)  які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загаль­ноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

6) працюючі грома­дяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Зайняте населення — це працездатне населення від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки).

Громадяни країни, які не працюють і не набули статусу безробіт­ного в державній службі зайнятості, належать до незайнятого насе­лення (непрацездатні громадяни віком до 16 років, громадяни, які мають право на пенсію і не працюють).

Безробіття як економічне явище виникає внаслідок саморегулю­вання ринкової економіки, охоплює певну частину працездатного на­селення, яке тимчасово не має можливості працювати.

Закон України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» визнає безробітними працездатних громадян у працездатному віці з причин, що не залежать від них самих, які не мають заробітку або трудового доходу, зареєстровані в державній службі зайнятості як осо­би, які шукають роботу. Вони здатні до праці і готові працювати, але не отримують від цієї служби належної роботи. Останнє означає таке робоче місце, якому відповідають професійна підготовка громадянина, його стаж і досвід, вік і транспортна доступність.

Громадянин України набуває статусу безробітного в разі, якщо з ним припинений трудовий договір у зв’язку з виробничими змінами і він протягом найближчих 10 днів зареєструвався в службі зайнятості. На перші три місяці за працівником зберігається середньомісячна за­робітна плата, щоб він мав можливість займатися пошуком нового робочого місця. Якщо працівник не знайшов за цей строк належної роботи, а служба зайнятості також нічого йому не запропонувала, він набуває статусу безробітного. В Україні допомогу по безробіттю ви­плачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина в державній службі зайнятості, але не більш як 12 місяців протягом наступних трьох років, а для осіб передпенсійного віку — 18 місяців. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 % середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімаль­ної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більш як один рік, одержують допомогу в розмірі не нижче 75 % мінімальної заробітної плати.

За даними ООН, сьогодні близько 800 млн чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі. В країнах СНД велике приховане безробіття: там, де в розвинутих країнах працює 1 чол., в країнах з перехідною економікою — 3 чол. Наприклад, у США шахтар виробляє вугілля за рік — 7143 т, в Україні — 320 т, що свідчить про дуже низьку ефективність (продуктивність) зайнятого робітника. Рівень безробіття в Україні, за оцінками МОП (Міжнародної організа­ції праці), — 9,7 %, за даними Державного комітету статистики Укра­їни — 3,8 % працездатного населення.

Безробіття — це хвороба ринку праці, наслідок спаду виробництва; показник нерівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці; про­яв зниження ділової активності працездатного (активного) населення; причина і фактор зниження життєвого рівня, загострення соціальних суперечностей (конфліктів).

Причинами безробіття можуть бути такі явища:

1)   темпи зростання народонаселення перевершують темпи зро­стання виробництва (Т. Мальтус, XVIII ст.);

2)  відносне відставання попиту на працю від темпів нагромаджен­ня капіталу, зростання технічної та органічної побудови капіталу (К. Маркс, XIX ст.);

3)  в умовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбувається підвищення ціни та скорочення попиту на працю (А. Пігу, 1923);

4)  зі зростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою, якою зростає дохід; схильність населення до спожи­вання знижується, а до заощадження — зростає (Дж. М. Кейнс, 1936);

5)  циклічний розвиток економіки на стадії економічної кризи, спа­ду виробництва призводить до зменшення сукупного попиту на товари і послуги, до зниження рівня зайнятості працездатного населення;

6)   розвиток науково-технічного прогресу обумовлює структурні зрушення в економіці, виникнення нових галузей, які потребують більш кваліфікованих робітників і більше часу на професійну підготовку та перепідготовку працівників старих галузей народного господарства;

7)  сезонні зміни в рівнях виробництва знижують попит на працю в сільському господарстві, будівництві та ін.;

8)   зростання кількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;

9)  економічна політика уряду щодо збільшення мінімального роз­міру заробітної плати призводить до зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.

Розрізняють дві форми безробіття: природне і вимушене. Природ­не безробіття постійно має місце в умовах економічної рівноваги між попитом на працю і пропозицією робочих місць. Воно дорівнює сумі рівнів фрикційного, добровільного і структурного безробіття. Фактич­но це той мінімальний рівень безробіття в суспільстві, який неможли­во зменшити і який відповідає повній зайнятості. Для країн Західної Європи він перебуває нині на рівні 4-5 %, Північної Америки — 6,5-7 %, для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, — 3,5-4 %. Зміст і значення природного безробіття в сучасних умовах розвинених країн визначили представники монетарної моделі ринку праці — американські економісти, лауреати Нобелівської премії М. Фрідмен (1976), Ф. А. Хайєк (1974) та ін.

Вимушене безробіття зумовлено перепадами ринкової кон’юнк­тури. Скажімо, якщо підвищується мінімальна заробітна плата, ви­никає надлишкова пропозиція робочої сили при зниженні попиту на неї, тоді тільки частина працівників зможе отримати роботу, решта стають вимушено безробітними. Може мати місце й таке явище, коли частина людей вимушено працюють у режимі неповної зайнятості, перебувають у неоплачуваних відпустках, зайняті незареєстрованою діяльністю в тіньовій економіці тощо.

За причинами існування спеціалісти виокремлюють такі види без­робіття.

1.  Фрикційне безробіття пов’язане з постійним рухом, пошуками або чеканням роботи населенням внаслідок зміни місця мешкання, професії, через народження дитини і догляд за нею. Таке безробіття має природний характер і не повинно бути надто тривалим.

2.  Структурне безробіття виникає під впливом науково-технічного прогресу і охоплює тих працівників, чия праця не може бути викори­стана на нових робочих місцях і які потребують певного часу для до­даткового навчання і перепідготовки.

3.  Циклічне безробіття зумовлено дефіцитом попиту в період економічної кризи, спаду виробництва і стагнації.

4.  Сезонне безробіття стосується працівників, які зайняті тільки в певні пори року.

5. Інституційне безробіття виникає як наслідок низької ефектив­ності роботи організаційних структур ринку праці, державних служб зайнятості (відсутність інформації про вільні робочі місця, умови пра­ці тощо).

6.  Приховане безробіття існує за умов неповного використання ресурсів підприємства, при цьому працівники змушені працювати скорочений робочий день, переходити на тимчасову працю або йти в додаткову неоплачувану відпустку.

7. Добровільне безробіття створюють окремі люди, які не хочуть працювати за ту заробітну плату, що їм пропонується, і за тривалий час втратили цю можливість і зв’язки з трудовим життям.

8.  Регіональне безробіття зумовлено концентрацією в окремих територіальних одиницях галузей, для яких характерно скорочення потреби в робочій силі.

В Україні існує зареєстроване, незареєстроване та латентне (при­ховане) безробіття. При розробці прогнозу економічного і соціаль­ного розвитку України на 2007 р. Кабінет Міністрів України виходив з того, що рівень безробіття, визначений за методологією Міжнарод­ної організації праці (економічно активного населення у віці 15-70 років), становитиме 7,7 %, або 1 609 тис. осіб, що суттєво переви­щуватиме природний рівень безробіття, який, за окремим розрахун­ками, дорівнює 3,5-4 %.

Показниками безробіття є:

рівень безробіття, який визначається як відношення кількості без­робітних до загальної чисельності робочої сили. Або обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працездатного населення;

тривалість безробіття — показує, протягом якого часу люди пере­бувають у стані безробітних.

Аналіз проблем безробіття повинен супроводжуватися розумінням його економічних і соціальних витрат.

Безробіття — це передусім невипущена продукція, або відставан­ня фактичного валового національного продукту (ВНП) від потенцій­ного. Останній визначають, виходячи з припущення про те, що існує природний рівень безробіття при нормальних темпах економічного зростання. Що вищий рівень безробіття, то більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1 %, то втрати обсягу ВНП становлять 2-2,5 %.

Економічні витрати від безробіття — це й скорочення кількості повноцінних споживачів виробленої продукції, звуження споживчого ринку, наростання елементів кризи надвиробництва. Перебування людей у статусі безробітних призводить також до втрати багатьма з них професійних навичок, стереотипів трудової поведінки, що за­важає їх поверненню на ринок праці. Зростає кількість осіб без певно­го роду занять, молоді, яка не прагне працевлаштування, формується живильне середовище для злочинності, зростає соціальне напруження в суспільстві. Наука підрахувала, що зростання безробіття на 1 % при­зводить до зростання смертності на 2 %, збільшення кількості само­вбивств на 4,1 % і вбивств на 5,7 %. Зростання безробіття серед моло­ді на 1 % призводить до збільшення молодіжної злочинності на 4 %.

Безробіття має взаємозв’язок з інфляцією. Англійський економіст А. Філліпс (1914-1975) виявив нелінійну залежність між рівнем інфляції і масш абами безробіття: збільшення рівня безробіття супроводжується зменшенням рівня інфляції, і навпаки. Крива Філліпса (рис. 17.2) пояснюється тим, що безробіття обмежує можливості зростання заробітної плати ( ік частини витрат підприємця) і тим самим інфляції. І навпаки, помірна інфляція, створюючи додатковий попит населення та підприємців, стимул є зростання виробництва і зайнятості, тобто веде до зменшення безробіття. Отже, держава може вибрати певну економічну політику: або збільш вати заробітну плату і безробіття, або підтримувати стабільні ціни і заробі гну плату за умов стабілізації рівня безробіття.

В економічно розвинутих країнах на подолання негативних на­слідків безробіття щорічно витрачається 3-5 % валового внутрішнього продукту. Важливу роль у цьому відіграє держава. Розрізняють її па­сивну та активну політику.

Пасивна політика реалізується двома основними методами: вве­дення трудової повинності, тобто фінансованої державою системи, яка зобов’язує безробітних займати чітко визначені робочі місця або викон ати певний вид трудової діяльності; запровадженням допо­моги для безробітних за рішенням уряду або місцевої влади. Перший метод далекий від ринкової економіки, хоча й використовується на практиці. Другий метод практикується значно ширше.

Активна політика держави у сфері зайнятості спрямовується на стимул вання економічної активності. Основними функціями держа­ви стають: створення систем (служб) зайнятості; сприяння створенню
нових робочих місць; організація громадських робіт; стимулювання галузевої і регіональної мобільності праці; розвиток малого і середньо­го підприємництва як джерела робочих місць; допомога населенню у відкритті власної справи, матеріальна підтримка самозайнятості. Праця замість допомоги по безробіттю — такий стисло зміст активної політики держави на ринку праці.