Глава 17 Макроекономічна нестабільність. Циклічність розвитку економіки - § 2. Економічні кризи: сутність, види та шляхи подолання
§ 2. Економічні кризи: сутність, види та шляхи подолання
Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін.
З’ясовуючи соціально-економічну сутність кризи, слід зважати на таке:
економічна криза є періодично повторюваним явищем, яке виявляється в надвиробництві капіталів і товарів;
криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас;
криза глибоко вражає і руйнує національне і світове господарство, свідчить про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Вона є заходом насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб’єктів ринку;
криза має дві сторони — негативну й позитивну. Негативна сторона характеризується спадом виробництва та руйнуванням соціального змісту економіки. Позитивна сторона кризи знаходить свій вияв тоді, коли виникають і активізуються творчі процеси в суспільстві. Кризу інколи порівнюють із хворобою людини як захисною реакцією життєздатного організму, що супроводжується різким підвищенням температури. Під час економічної кризи «лікування» потребує саме суспільство (макроекономіка): необхідні нові форми підвищення рівня сукупного попиту і сукупної пропозиції, забезпечення пропорційності, стабільності, рівноваги, економічного зростання й розвитку;
в умовах кризи актуалізується потреба в спеціальних інститутах (держава, біржа, банки, страхові компанії), здатних регулювати співвідношення AD і AS, нагромадження капіталів і заощадження коштів населення, рівня цін і заробітної плати (доходів споживачів) з метою забезпечення умов збалансованого розвитку економіки в цілому.
Історія періодичних економічних криз надвиробництва почалася так: 1825 р. — криза у Великій Британії, 1836 р. — у Великій Британії та США, 1847 р. — в усіх країнах Європи і Америки; у 1873 р. світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася 1878 р. у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907, 1920, 1929-1933, 1937, 1957, 1974-1975 роках.
Тільки в США з 1854 р. до кінця XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва. У середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і підйому — 33 місяці.
Світова економічна криза 1929-1933 рр. була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46 %, виплавка сталі і чавуну зменшилася на 62 %, видобуток вугілля — на 31 %, зовнішньоторговий оборот — на 67 %, кількість безробітних становила 26 млн чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58 %, вартість цінних паперів на біржах — на 60-75 %. Особливостями цієї світової кризи були: тривалість спаду виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної та фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили у зв’язку з тим, що вона має багато спільних рис з системною кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 р. порівняно з 1990 р. спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60 %.
Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи підрозділяються на певні види, що відбивають різні сторони одного й того ж кризового процесу.
Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відбивається вся сукупність суперечностей і відновлених диспропорцій. Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.
Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їхнього прибуткового застосування. З настанням кризи з’ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, але й що їх було б занадто багато і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва — характерна риса промислових криз і є причиною їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.
Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення чи пожвавлення. Така криза менш глибока й тривала і має локальний характер.
Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності, наприклад сферу грошового обігу або кредиту.
Галузева криза — це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути в будь-якій фазі циклу (зокрема, криза в сільському господарстві, на транспорті).
В ієрархії економічних криз значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (атомна енергетика, електроніка, інформатика) заходить у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо. Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що: охоплюють не все народне господарство, а його частину; триваліші щодо будь-якої галузі;
породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або тривалим порушенням механізму стійких зв’язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій;
можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;
диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і знаходити свій вияв у фізичному дефіциті продукції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін;
інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний; специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.
Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.
В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон’юнктури) має на меті пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності — наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва при товарному дефіциті, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій за умов товарної кризи є необхідним явищем їх конкурентоспроможності, пожвавлення бізнесу. Але якщо держава-монополіст діє таким чином, є ініціатором надмірного зростання цін, це дуже негативно відбивається на всіх сторонах відтворення і посилює кризу. Небезпека спекуляції полягає в її сутності, в оцінці майбутньої кон’юнктури залежно від панівного настрою державного апарату і верхівки ділового світу. Основний недолік переворотів цін, наприклад їх лібералізації, — у їх збитковому впливі на виробництво. Зміна цін, що не відповідає реальним умовам життя, спричиняє штучне скорочення споживання матеріальних благ, їх знищення.
Спекулятивна криза — це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Така криза не може довго тривати, оскільки сприяє виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін та пожвавленню попиту.
Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.
Друга половина XX ст. обумовила певні особливості економічних криз і циклів: останні стали менш глибокими і тривалими; для фаз циклу характерна асинхронність, або різночасність їх настання, наприклад після кризи може відразу розпочатися пожвавлення; відбувається злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення з фазою піднесення; серед видів криз переважають структурні, проміжні кризи; посилюються інфляційні процеси в економіці країн світу.
В Україні протягом 1990-х років спостерігалося різке посилення кризових явищ. Інфляційні процеси охоплювали всю систему кредитної, фінансової і банківської діяльності, спостерігалося зниження ділової активності, збільшення потоків міграції робочої сили до інших країн, зростання частки тіньової економіки. Криза мала системний характер, стосувалася всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної та соціальної. Цьому сприяло те, що процес трансформації постсоціалістичного суспільства в новий для України тип соціально- економічного розвитку відбувався в умовах несприятливої кон’юнктури: мали місце розрив економічних зв’язків між галузями, підприємствами, містами і людьми; спекулятивне підвищення цін державою та олігархами; різке зниження життєвого рівня більшості населення країни; глибокий спад виробництва ВВП та ін. Все це перешкоджало виходу з кризи і робило її ще більш затяжною, створювало нестабільне економічне середовище.
З початком 2000-х років було взято курс на кардинальну структурну перебудову економіки України, перерозподіл капіталів із старих галузей до нових. Основні труднощі реформування економіки пов’язуються тепер із переходом від неефективної індустріальної економіки до ефективної, переважно інтенсивної, індустріальної та пост- індустріальної економіки.