Глава 17 Макроекономічна нестабільність. Циклічність розвитку економіки PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Глава 17 Макроекономічна нестабільність. Циклічність розвитку економіки

 

§ 1. Економічні цикли: сутність, структура та фактори розвитку

Процес виробництва передбачає безперервність розвитку, але прак­тика господарювання доводить, що цей процес має свої фази, стадії, особливості. Наприклад, періодично спостерігаються стадії спокійного розвитку економіки, підвищеної або активної підприємницької діяль­ності, загострення всіх суперечностей суспільного виробництва, у тому числі між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, з на­ступним застоєм в усіх галузях економіки. Пропорційність, яка об’єктивно необхідна для відтворення на практиці, здійснюється через диспропор­ційність та нерівномірність, остання виявляється через поверхневі ко­ливання, відхилення. Періодичність зміни відповідних фаз чи стадій господарського життя означає циклічний характер його розвитку.

Циклічний розвиток економіки — закономірне явище господар­ського життя в умовах ринку і машинного виробництва. Коливання фаз (підвищення, зниження) супроводжуються суттєвими змінами в струк­турі економіки, динаміці цін, обсягах виробництва, співвідношенні продуктивності праці і доходів, нагромадженні і споживанні. За своїм бурхливим і нерівноважним виявленням, як образно зазначав П. Са- муельсон, економічні цикли нагадують «хвилі» епідемічних захворю­вань, «примхи» погоди і коливання температури в дитини.

Економічний цикл (цикл ділової активності, діловий цикл, бізнес- цикл) являє собою процеси економічної активності, які повторюються в часі і характеризуються періодичними піднесеннями і спадами.

Існує різна термінологія для позначення фаз промислового циклу. Так, П. Самуельсон використовує поняття «стиснення», «оживання», «експансія», «пік».

К. Макконнелл і С. Брю вважають, що термін «економічний цикл» означає піднесення і спади рівнів економічної активності протягом кількох років, які періодично повторюються один за одним, при цьому мають місце фази «пік», «спад», «депресія», «оживання». Пік циклу характеризується повною зайнятістю в економіці, наявністю тенденцій зростання цін і зниження ділової активності. У фазі спаду виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни ще не знижуються. Коли спад до­сягає найнижчої точки, настає депресія і починається поступове «ви­повзання виробництва з дна». У фазі оживання рівень виробництва підвищується, зайнятість зростає до повної, а ціни збільшуються. Од­нак більш чітко і яскраво характеризують особливості фаз промисло­вого циклу терміни «криза», «депресія», «пожвавлення» і «піднесен­ня», які слід правильно розуміти.

Класична структура економічного циклу складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. Характерними рисами фази кризи (від грец. krisis — вихід, закінчення) є: надвиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них; різкий спад рівня цін як результат надмірного перевищення пропозиції товарів та послуг над їх попитом; різке скорочення обсягу виробництва; масові банкрутства підприємств і підприємців великого та малого бізнесу; зростання без­робіття, зниження життєвого рівня; потрясіння кредитної системи; підвищення попиту на вільні грошові ресурси.

Фаза депресії характеризується: відновленням реалізації товарів та послуг і поступовим зменшенням товарних запасів; припиненням різкого падіння цін та спаду виробництва; затуханням інфляційних процесів; відсутністю нових інвестицій.

Фазам пожвавлення і піднесення властиві: зростання виробни­цтва, попит на технічні нововведення, додаткову робочу силу, підви­щення прибутків населення, досягнення і перевищення докризового рівня виробництва і споживання товарів та послуг. При піднесенні знову починають діяти тенденції зростання цін, скорочення безробіття, розширення розмірів кредиту, зростання позичкового процента. Все це призводить до «перегріву» економіки, посилення диспропорційних явищ, виникнення чинників майбутнього падіння обсягу виробництва товарів і послуг, переходу до нового економічного циклу.

Головною, визначальною фазою циклу є криза, яка завершує по­передній цикл, призводить до створення умов для майбутньої еконо­мічної рівноваги, нового розширення виробництва і знову ж до кризо­вого стану розвитку, економічної нестабільності. Криза завершує один економічний цикл і кладе початок іншому циклу, тобто період еконо­мічного циклу — це час від початку однієї кризи до початку іншої. Тому важливо розглядати кризу як фазу циклічного розвитку економі­ки і чинник макроекономічної нестабільності.

Сучасна економічна теорія вирізняє лише дві фази економічного циклу:

1)  рецесію, яка включає кризу і депресію. Це фаза економічного циклу між найвищою (піком) та найнижчою (дном) його точками, якій властивий спад виробництва. У США під рецесією розуміють такий період зниження рівня випуску ВВП, доходу, зайнятості та торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується знач­ним спадом у багатьох секторах економіки;

2)  піднесення, яка включає пожвавлення та пік. Це фаза між най­нижчою (дном) та найвищою (піком) точками економічного циклу, якій притаманне розширення виробництва.

Причому циклічність розвитку економіки відбувається на тлі дов­гострокового економічного зростання, яке називається зростаючим трендом (рис. 17.1). Останній характеризується приростом трудових ресурсів, технічними інноваціями, збільшенням рівня доходів та заоща­джень тощо. Цикл тоді є тимчасовим відхиленням від цієї траєкторії, коливанням навколо тренду.

Існує безліч концепцій, з допомогою яких учені намагаються по­яснити періодичність коливань економіки: наявність плям на сонці, погода, врожай, рух планет; експансія і скорочення банківського кре­диту, надмірний випуск в обіг паперових грошей; зміна у населення «хвиль» песимістичного і оптимістичного настрою; надходження дуже великої частки доходу багатим, бережливим людям, що зменшує ін­вестування і призводить до спаду виробництва; надмірне інвестування; використання у виробництві важливих технічних досягнень; низький попит населення; диспропорційність між галузями народного госпо­дарства та ін. Усі названі погляди відносно причин циклічності розвит­ку макроекономіки мають право на існування, використання в практи­ці регулювання, прогнозування кон’юнктури ринків і економічної поведінки всіх суб’єктів господарювання.

 

Ряд економістів пояснюють циклічність розвитку економіки в ці­лому особливостями її окремих процесів і поділяють цикли на три основні види: великі — тривалістю 50-60 років, середні — близько 10 років і короткі — близько 3,5 року. Так, М. Д. Кондратьєв (1892-1938), Й. Шумпетер (1883-1950) причиною циклічності розвитку вважали особливості відтворення основного капіталу. Існування середніх циклів вони пояснювали особливостями відтворення активної частини основ­ного капіталу, а довгих — особливостями відтворення основного ка­піталу великих капітальних об’єктів, що здійснюється на принципово новій технічній основі і потребує величезних капітальних вкладень; короткі цикли пов’язували зі зниженням попиту. Сучасні економісти вважають, що в цілому економічні цикли пов’язані з інноваціями.

Згідно з теорією Й. Шумпетера, під нововведеннями слід розуміти: виготовлення нового продукту або нової якості якогось блага; впрова­дження нового методу виробництва; освоєння нового ринку збуту; отримання нового виду енергії, засобу виробництва, сировини тощо. Нововведення — це стрибок від старої виробничої функції до нової.

З кінця XVIII ст. економіка розвинених країн зазнала п’ять великих, або довгих, економічних циклів:

1789-1849 рр. — викликаний впровадженням результатів промис­лової революції;

1849-1896рр. — пов’язаний з упровадженням парових двигунів і сталі;

1896-1938рр. — зумовлений упровадженням процесів електрифі­кації, хімізації та індустріалізації

1952-1996 рр. — пов’язаний з реалізацією досягнень науково- технічної революції, атомної енергетики, комплексної механізації та автоматизації, кардинальними структурними трансформаціями еконо­міки;

31997р. і дотепер. Сучасний, п’ятий, економічний цикл характери­зується масовим впровадженням в економіку інтелектуального капіталу, комп’ютерів, Інтернету, економіки послуг, знань, інформації, переходом до постіндустріального типу розвитку економіки і суспільства.

У межах довгого циклу діють середні економічні цикли, які нази­вають промисловими, або економічними.

Великий внесок у розвиток теорії циклічного розвитку зробив російський економіст М. Д. Кондратьєв, який ще 1922 р. виокремлював коливання економічної активності з різним періодом: 1) малі цикли, які тривають 3-4 роки; 2) середні — тривалістю 11 років; 3) великі цикли кон’юнктури — 40-60 років. У статті «Великі цикли кон’юнктури» він обґрунтував існування тривалих коливань — «довгих хвиль», зу­мовлених обігом основного капіталу з тривалим строком дії, нагрома­дженням вільного грошового капіталу і досягненнями науково- технічного прогресу, глобальними змінами в засобах виробництва. Так, перший великий цикл був викликаний промисловою революцією, другий — винайденням парових двигунів і сталі, третій — електрифі­кацією, хімізацією, а сучасний цикл пов’язаний з впровадженням до­сягнень науково-технічної революції в усі галузі народного господарства. Прикладом малого циклу можуть бути сезонні коливання в надходжен­ні сільськогосподарської сировини, в зайнятості, у продуктивності праці; середнього циклу — диспропорції між виробництвом і спо­живанням, першим і другим підрозділами суспільного виробництва, групами «А» і «Б» промисловості; прикладом великого циклу — науково-технічна революція, яка триває 50-60 років.

У цілому теорія циклічного розвитку була розроблена в працях економістів кінця ХІХ — початку ХХ ст.: К. Маркса, М. І. Туган- Барановського, А. Афталіона, М. Бунятяна, Зомбарта, У. С. Джевонса. У подальшому цю теорію розвивали И. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, У. Мітчел, П. Боккар та ін.