Глава 16 Макроекономічна рівновага та економічне зростання
Глава 16 Макроекономічна рівновага та економічне зростання
§ 1. Економічна рівновага: сутність, види та передумови
Проблема макроекономічної рівноваги — одна з основних в економічній теорії, і привертає вона до себе велику увагу економістів протягом ХІХ-ХХІ ст.
Макроекономічна рівновага — це збалансованість і пропорційність економічних процесів у масштабі всього народного господарства: сукупного попиту і сукупної пропозиції, виробництва і споживання. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але тільки тимчасово, позаяк вона має динамічний характер і діє скоріше за принципом «рівновага-нерівновага». Однак суспільство зацікавлене, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому воно дійшло висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги в процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовуються показники кінцевих результатів розвитку макроекономіки: ВНП, ВВП, НД.
Механізм економічної рівноваги макроекономіки суттєво відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, а саме величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.
Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною.
Ідеальна (бажана) рівновага — це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб’єктів економіки та узгодженість в їхній поведінці. При цьому рівновага теоретично передбачає, що всі суб’єкти знаходять на ринку предмети споживання та фактори виробництва, а весь продукт, вироблений у минулому році, має бути реалізованим. Така рівновага можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій.
Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага є відповідністю між обмеженими ресурсами і зростаючими потребами суспільства. Для її досягнення необхідно вжити заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів.
Часткова рівновага в масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісної відповідності двох взаємозв’язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками і видатками з бюджету та ін.
Загальна макроекономічна рівновага — це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.
Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв’язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції є взаємопов’язаними, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.
Між рівновагою, пропорційністю та збалансованістю існує тісний взаємозв’язок. Якщо рівновага є бажаною метою макроекономічного розвитку, то пропорційність і збалансованість — це елементи механізму її досягнення. Ігнорування якогось із цих понять завжди призводить до однобічних результатів, до суперечностей та диспропорцій в економіці та суспільному житті. Так, в економічній літературі та практиці господарювання СРСР у 1930-1980-х роках поняття «економічна рівновага» не використовувалося, бо ще в 1929 р. Й. Сталін на конференції аграрників-марксистів вказав, що теорія рівноваги належить до «теорій, що забруднюють голови наших практиків», і закликав до «викорчовування» таких теорій. Це завдало великої шкоди радянській економічній науці і сприяло перетворенню її на інструмент захисту планової адміністративно-командної економічної системи.
Однак світова економічна наука вже протягом двох століть досліджує проблему економічної рівноваги, створюючи теорії, моделі та концепції загальної і часткової рівноваги.
Для загальної економічної рівноваги необхідна наявність певних передумов: відповідність сукупного попиту сукупній пропозиції на всіх чотирьох типах ринку (товарів, праці, капіталу та грошей); ефективне використання всіх економічних ресурсів, що означає відсутність масового безробіття, високого рівня інфляції, нереалізованих товарів та їх дефіциту; відповідність державної мети існуючим економічним можливостям; збалансованість між виробництвом та споживанням з орієнтацією їх розвитку в інтересах споживачів; відповідність доходів витратам.
В економічній теорії розрізняють класичну, марксистську, неокласичну, кейнсіанську і монетаристську моделі макроекономічної рівноваги.
Представниками класичних моделей були Ф. Кене (1694-1774), Ж. Б. Сей (1767-1832) та ін.
Ф. Кене у своїй праці «Економічна таблиця» (1758) зробив першу спробу створити модель рівноваги у вигляді схематичного зображення процесу простого відтворення та обігу сукупного суспільного продукту (ССП), його реалізації між представниками трьох класів: виробничого (фермери), земельних власників і промисловців. Він обґрунтував концепцію «природного порядку», виходячи з розвитку економіки на основі вільної конкуренції, стихійного ринкового ціноутворення, еквівалентності обміну і невтручання держави в економіку.
Ж. Б. Сей у «Трактаті політичної економії» (1803) створив модель економічної рівноваги «попит є пропозиція». Відповідно до цієї моделі, виробництво товарів та їх пропозиція створюють свій власний попит. Оскільки продавець товару чи послуги отримує за них гроші, на які, у свою чергу, купує інші товари чи послуги, то величина попиту завжди дорівнює обсягу реалізованої пропозиції. За цих умов у економіці попит та пропозиція завжди збалансовані, а диспропорції у вигляді дефіциту товарів або їх надвиробництва неможливі. Цей висновок у сучасній літературі називають «законом Сея», його можна зобразити у вигляді моделі «сукупна пропозиція = сукупному попиту».
Створення марксистської моделі макроекономічної рівноваги пов’язується з дослідженнями К. Маркса (1818-1883), який у другому томі «Капіталу» обґрунтував загальні умови пропорційного розвитку простого і розширеного відтворення, пояснив сутність відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, а також усіх його фаз: виробництва, розподілу, обміну і споживання. Відтворення просте — це процес виробництва, який відновлюється щорічно в незмінних обсягах. При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне зростання кінцевих результатів виробництва. За умов розширеного відтворення додатковий продукт використовується в певних пропорціях для особистого та виробничого споживання, для цього треба мати: додаткові засоби виробництва; додаткову робочу силу; додаткові засоби до існування робочої сили.
К. Маркс розглядав сукупний суспільний продукт як кінцевий результат процесу відтворення з двох сторін: натуральної і вартісної. Весь ССП та все суспільне виробництво з точки зору речового складу він поділяв на два підрозділи: виробництво засобів виробництва (І підрозділ), які обслуговують все суспільне виробництво і використовуються для виробничого споживання, тобто компенсації спожитих у процесі праці речових факторів виробництва; виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ), які використовуються для особистого споживання робітників та власників. За вартістю ССП складається з постійного капіталу (c), змінного капіталу (v) та додаткової вартості (m).
К. Маркс визначив три умови пропорційної реалізації складових частин ССП при простому та розширеному відтворенні. В умовах простого відтворення продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування обох підрозділів; продукт ІІ підрозділу дорівнює чистому продукту обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу дорівнює фонду відшкодування ІІ підрозділу. В умовах розширеного відтворення продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування в обох підрозділах; продукт ІІ підрозділу більший, ніж чистий продукт обох підрозділів; чистий продукт І підрозділу більший, ніж фонд відшкодування ІІ підрозділу. Таким чином, процес відтворення тісно взаємозв’язаний з обміном продуктів обох підрозділів і потребує певної пропорціональності в самих підрозділах та між ними. Коли порушуються умови пропорціональності, виникають диспропорціональність і нерівновага.
Представник неокласичної школи швейцарський економіст Л. Вальрас (1834-1910) розробив модель загальної економічної рівноваги, що показує, яким чином ринкова економіка забезпечує рівність між сукупною сумою попиту та сукупною сумою пропозиції. Відповідно до «закону Вальраса», економічні агенти не мають ніяких надходжень коштів зовні, а також «відкладеного попиту». Тому коли при незмінних цінах попит та пропозиція збігаються на всіх ринках, то внаслідок бюджетних обмежень економічних агентів попит та пропозиція автоматично збігаються і на єдиному ринку. Л. Вальрас показав, що рівновага домогоспо- дарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівновагою фірм та ринків факторів виробництва. Він вперше описав взаємозв’язок товарних ринків у вигляді системи рівнянь загальної рівноваги:
Класичні моделі макрорівноваги в цілому довели, що рівновага між сукупним попитом (АD) та сукупною пропозицією (А5) може порушуватися внаслідок зменшення попиту на розмір заощаджень (S), що зумовлює особливий інтерес підприємців, які мають потребу в кредитованих інвестиціях (І). Тому АD = АSза умов, що розмір заощаджень дорівнюватиме величині кредитованих інвестицій, тобто S = I. Рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції потребує рівності кредитованих інвестицій та інвестованих заощаджень.
У ринковій економіці заощадження необхідно використовувати з метою отримання доходу у вигляді процента. Власник заощаджень прагне дати їх у кредит під високий процент, а підприємець, якому потрібні інвестиції, бажає отримати їх у кредит під низький процент. Тому ринкові відносини встановлюють однакову норму процента, яка виконує роль ціни на ринку грошових коштів, де пропозиція виступає у вигляді заощаджень, а попит — у вигляді позикових інвестицій. За рівної норми процента розмір інвестованих заощаджень збігається з розміром кредитованих інвестицій.
Класичні моделі економічної рівноваги створювалися на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорціональ- ності та збалансованості в економіці.
Кейнсіанська модель загальної рівноваги започаткована науковою працею Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» (1936). У ній повна модель макроекономічної рівноваги описана за допомогою системи семи рівнянь.
Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають функцією норми процента.
Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці визначається третім рівнянням, яке вказує на те, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четвертим та п’ятим рівняннями відображається взаємозв’язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відбиває зв’язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння вказує на те, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату.
Кейнсіанська модель загальної рівноваги заснована на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продаж, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття та інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що призводить до розширення виробництва і підвищення рівня зайнятості.
В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладені також такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу призводить до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто що більшим є національний доход, то менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому ж рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менше за норму прибутку.
У середині ХХ ст. американський економіст М. Фрідмен, засновник сучасного монетаризму, обґрунтував монетаристську модель економічної рівноваги, в якій запропонував замість державної політики експансії політику обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошової маси. При цьому може спостерігатися зростання безробіття та зниження інфляції. Держава за такого стану економіки повинна застосовувати політику лібералізації, тобто надання більшої свободи розвитку ринкових відносин, ціноутворенню.