§ 3. Макроекономічне зростання: сутність, типи, чинники і критерії. Економічне зростання та економічний розвиток

Розвиток макроекономіки, шляхи забезпечення її рівноваги тісно пов’язані з економічним зростанням, яке означає збільшення обсягу виробництва товарів і послуг за певний період.

Економічне зростання — це регулярне розширення масштабів діяльності всіх суб’єктів господарювання, яке виявляється у збільшен­ні абсолютних розмірів (чи у процентах) ВВП, ВНП, НД в країні в ці­лому і на душу населення.

Економічне зростання є результатом процесу розширеного відтво­рення й економічного розвитку. Воно втілюється в таких формах:

1)   натурально-речовий результат — у зростанні національного багатства країни;

2)  вартісний результат — у зростанні національного доходу країни, ВВП, ВНП;

3)   працевитратний результат — в економії виробничого часу і зростанні вільного часу;

4)  інтелектуальний результат — у підвищенні рівня освіти, квалі­фікації, розвитку здібностей працівників;

5)  екологічний результат — у збереженні навколишнього середови­ща, здоров’я населення;

6)  соціальний результат — у підвищенні життєвого рівня населен­ня, в досягненні високого рівня ефективної зайнятості.

Економічне зростання забезпечується за допомогою відповідних чинників:

екстенсивні чинники: збільшення кількості працюючих, працеви- трат, авансованого капіталу, нагромаджень, інвестицій тощо;

інтенсивні чинники: зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції, ефективності використання основних та оборотних фондів; інтенсифікація виробництва на основі досягнень НТП;

ринкові чинники: попиту — заробітна плата, податки, рівень заоща­джень і цін; пропозиції — кількість і якість ресурсів (праці, капіталу, землі);

загальні чинники: тип економічної системи країни; цілі економічної політики уряду; методи державного регулювання економіки; законодавчо- інституціональні засоби; економічна криза, інфляція тощо.

Економічне зростання як результат розширеного відтворення є трьох типів (видів): екстенсивний, інтенсивний і новий.

Перші два типи економічного зростання спостерігаються при інду­стріальному економічному розвитку країни (наприклад, країни СНД), третій — при постіндустріальному економічному розвитку (наприклад, розвинуті країни ЄС, США, Японія, Сінгапур, Таїланд та ін.).

Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва шляхом кількісного приросту всіх функціонуючих фак­торів при їх незмінній технічній основі. Він виступає історично першим типом економічного зростання в умовах розширеного відтворення (при звуженому і простому відтворенні говорити про економічне зростання немає смислу) і має певні негативні наслідки:

економічне зростання відбувається повільно, без інноваційних процесів;

обсяг виробництва продукції збільшується лише тією мірою, якою зростає використання застарілих виробничих основних фондів, робо­чої сили і природних ресурсів. На низькому рівні залишаються показ­ники матеріаломісткості, фондовіддачі, загальної економічної ефек­тивності;

мають місце низький життєвий рівень населення, неспроможність економіки забезпечити задоволення зростаючих потреб людини і су­спільства;

зростає економічна залежність економіки країни від імпорту това­рів і послуг, іноземної валюти, сучасних технологій та ін.;

породжуються диспропорції — галузеві, демографічні, матеріаль­ні і трудові.

Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва шляхом якісного вдосконалення всіх функціонуючих факторів на основі впровадження досягнень науково-технічного про­гресу, сучасних засобів виробництва, підвищення кваліфікації праців­ників. В економіці мають місце збільшення продуктивності праці. капіталовіддачі, ефективного використання природних ресурсів, значне скорочення трудомісткості, капіталомісткості, ресурсомісткості про­дукції.

На практиці розширення виробництва та економічне зростання супроводжуються поєднанням обох типів. Тому важливо розрізняти, внаслідок переважно яких чинників було досягнуто економічне зро­стання — екстенсивних чи інтенсивних.

Із середини ХХ ст. панівним в розвинутих індустріальних країнах є переважно інтенсивний тип економічного зростання. Країни СНД тіль­ки переходять на інтенсивний шлях розвитку. Пріоритетними для еко­номічного зростання та розвитку визнаються такі інтенсивні фактори, як: впровадження досягнень науково-технічного прогресу (нових тех­нологій, оновлення основних фондів та ін.); підготовка й перепідготов­ка кваліфікованих кадрів, підвищення їх освітнього, інтелектуального рівня; удосконалення організації й управління виробництвом; удоскона­лення структури суспільного виробництва в напрямку переважного розвитку машинобудування, електроніки, комп’ютеризації та інші.

Важливим виявом становлення переважно інтенсивного типу еко­номічного зростання є інтенсифікація виробництва, сутність якої полягає в системному використанні його факторів, їх якісному вдос­коналенні, зростанні продуктивності та ефективності праці. Процес інтенсифікації виробництва має свої етапи:

перший — часткова інтенсифікація, коли у сфері виробництва починається масова заміна ручної праці на машини, механізація ви­робництва (у 30-70-х роках у колишньому СРСР розгорнувся процес механізації);

другий — комплексна інтенсифікація у всіх сферах і галузях макро- економіки. Здійснюється всебічна заміна непродуктивної ручної праці механізмами, машинами, системою машин — автоматів. У цей період спостерігається скорочення витрат на одиницю виробленої продукції, реальне підвищення економічної ефективності макроекономіки, пере­важно інтенсивне економічне зростання завдяки інтенсифікації кож­ного фактора суспільного виробництва та їх системи в цілому. Еконо­міка України має пройти такий етап якнайшвидше, щоб наздогнати розвинуті країни світу й вступити на постіндустріальний шлях еконо­мічного розвитку.

На зламі ХХ-ХХІ ст. процес модифікації класичних типів еконо­мічного зростання набув прискорення, що дало підстави дослідникам постіндустріальної (інформаційної) економіки виокремити новий (постіндустріальний, неоіндустріальний) тип економічного зрос­тання. Його основними рисами називають:

переважний розвиток сфери виробництва духовних цінностей та послуг порівняно із сферою виробництва товарів;

перехід від капіталомісткого до переважно наукомісткого типу економічного зростання;

зростання витрат на придбання інформації та інформаційних тех­нологій порівняно з витратами на основні фонди;

упровадження новітніх технологій, інноваційних процесів, про­дуктів, засобів, форм управління (інноваційна складова зростання);

розвиток здібностей людей, освіти, науки, охорони здоров’я як пере­важної форми нагромадження, що супроводжується різким зростанням інвестицій у виробництво знань, інтелектуального капіталу. Наукові знання стають реальним ресурсом, фактором і джерелом розвитку економіки;

панування безвідходної, ефективної економіки, яка всемірно ви­користовує новітні технології переробки вторинної сировини;

зростання експорту патентів, продукції знань, творчості в обмін на товари матеріальної, індустріальної економіки;

удосконалення структури ВНП, ВВП, НД і НБ в напрямку виробни­цтва товарів і послуг, які спроможні забезпечити досягнення стратегії «чистого економічного добробуту», тобто зростання життєвого рівня населення, їх вільного часу, збереження навколишнього середовища; відтворення природних ресурсів та їх ефективне використання.

У науковій літературі розглядаються й питання щодо темпів зро­стання виробництва, а саме, якими вони повинні бути: високими, низькими чи взагалі нульовими. Одні економісти вважають, що темпи зростання виробництва мають: супроводжуватися випуском якісної продукції, ефективною структурою її приросту; не руйнувати навко­лишнє середовище; сприяти підвищенню добробуту населення і еко­номічної могутності держави. Американський економіст Д. Медоус у 1970-х роках, навпаки, сформулював концепцію «нульового економіч­ного зростання»: за умови, коли природні ресурси планети вичерпу­ються, а народонаселення збільшується, необхідно стримувати темпи економічного зростання заради забезпечення економічної рівноваги.

Економічне зростання повинно супроводжуватися економічним розвитком, який приводить не тільки до кількісних змін макроеконо- мічних показників, але й до якісних кінцевих результатів у напрямку збільшення задоволення потреб. Для економіки і суспільства еконо­мічний розвиток важливіший за економічне зростання. Економіка, яка зростає без поліпшення добробуту населення, збільшення тривалості його життя, не має майбутнього в умовах конкуренції і світової еконо­мічної глобалізації. Економічне зростання тому слід розглядати як умову економічного розвитку.

Існує багато концепцій, моделей і напрямів макроекономічного розвитку, серед яких особливо актуальними є такі.

Модель з використанням індикаторів: депресивна економіка по­чинає рухатися до зростання, якщо дотримуватися річних темпів ін­фляції на рівні 10-15 %, приросту ВВП від 5-8 %, облікової ставки Національного банку не більше 20 %, рівноваги платіжного балансу, стабільного обмінного курсу національної грошової одиниці і рівня попиту.

Модель структурних перетворень (трансформацій) (А. Льюїс, Х. Ченері) складається із таких рис: уся економіка поділяється на два головних сектори — сільське господарство і промисловість, між якими постійно спостерігається перерозподіл робочої сили, капіталів, по­кращення соціальних умов не менше ніж на 30 % на користь промис­ловості; збільшення інвестицій і заощаджень; диференціація обмежень економічного розвитку на внутрішні (економічні — кількість, освітній рівень, традиції і навички населення, природно-ресурсний потенціал; інституціальні — рівень системи політичних, правових і ринкових інституцій) та зовнішні (доступ до іноземних інвестицій, технологій та ринків, рівень економічної глобалізації).

Модель вільного ринку впроваджена в розвинутих країнах у 80-х роках ХХ ст. і поширена в країнах, що розвиваються, і з перехідною економікою. Основними рисами цієї моделі є: стимулювання сукупної пропозиції, лібералізація економіки, скорочення державних витрат, приватизація державних підприємств, здійснення перетворень і ви­користання ресурсів під наглядом міжнародних інституцій (МВФ, ЄС, МТО, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Модель ендогенного розвитку полягає в орієнтації країни на внут­рішні чинники, саморозвиток, пріоритет національних інтересів, що передбачає активну економічну політику держави щодо еволюційного переходу від економіки пропозиції до економіки попиту. Реалізація цієї концепції розвитку здійснюється індустріальними країнами різними шляхами — завдяки політиці «мобілізаційної», «наздоганяючої», «стійкої, або сталої» економіки.

Мобілізаційний тип розвитку опирається на використання всіх ресурсів з метою досягнення поточних завдань, поставлених державою, що породжує недовиробництво, диспропорції, незбалансованість, не­рівномірність господарювання. Ризики появи негативних наслідків потребують мати в наявності компенсаційну систему — сукупність бюджетних засобів і ресурсів, які можливо при необхідності включати в господарське життя. Така економічна модель не може бути цілісною та самодостатньою й за умови позбавлення її компенсаційних можли­востей стає некерованою та кризисною.

Наздоганяючий розвиток реалізується країнами, які перебувають на індустріальному рівні і намагаються перейти до переважно інтен­сивного типу розвитку, що пов’язано із подальшим розвитком інду­стріалізації економіки за рахунок збереження низького рівня доходів і попиту населення, високого рівня імпорту товарів, технологій і капі­талів, зростання економічної залежності від розвинутих країн, між­народних корпорацій і організацій. Усе це свідчить про неможливість за допомогою цієї моделі досягнути рівня соціально-економічного розвитку розвинутих країн.

Модель стійкого (сталого) економічного розвитку була запропо­нована в 80-х роках ХХ ст. ООН і лягла в основу концепції сталого розвитку України, розробленої в 1997 р. під керівництвом Ю. І. Кос­тенка і Б. Є. Патона. Вона містить такі характерні риси: тривалий без­перервний розвиток; забезпечення потреб людей; збереження та по­кращення навколишнього середовища; ефективне використання усіх видів ресурсів, творчого потенціалу членів суспільства; активне між­народне співробітництво; створення умов для економічної, соціальної та екологічної безпеки; нарощування національного потенціалу країни, щорічне зростання ВВП на 5-8 %; подолання кризових явищ та бід­ності; забезпечення збалансованого та раціонального економічного розвитку.