§ 3. Ринкове реформування аграрного сектору в Україні

В Україні на сучасному етапі поки що немає повноцінного ринку земельних ресурсів. Але це не заважає купівлі-продажу земель в не­легальній, прихованій формі, від чого держава втрачає значну частку доходів бюджету. За оцінками незалежних експертів, щорічні обороти тіньового ринку землі в Україні становлять близько 50-60 млн доларів. Купують землю сільськогосподарського призначення в обхід мораторію за різними мотивами, найчастіше під забудову, змінюючи її цільове призначення.

Земельний Кодекс України (2001) відкриває шлях для здійснення повноцінних ринкових відносин. Проте його повне втілення на прак­тиці, за оцінками фахівців, потребує розробки більш ніж 20 спеціаль­них законодавчих актів, що регулюють ринок земельних ресурсів. Це в першу чергу стосується розробки та прийняття Закону про ринок земель, спрямованого на регулювання відносин щодо переходу права власності на земельні ділянки головним чином на основі договору купівлі-продажу, а також інших договорів (міни, дарування, успадку­вання тощо).

Подальшому становленню та функціонуванню ринку земельних ресурсів в умовах нинішнього стану економіки України можуть спри­яти такі інституціональні заходи:

інвентаризація всіх земель, їх грошова оцінка та закріплення права власності на всі без винятку землі;

формування мережі земельних іпотечних банків за активної участі держави;

формування єдиної системи державного земельного кадастру і реєстрації прав на нерухомість;

удосконалення системи законодавчого захисту права володіння, користування і розпорядження земельною власністю.

На сучасному етапі земельна реформа має розв’язати проблему переходу до приватної власності на землю в різних формах — не тіль­ки індивідуальної чи сімейної, але й корпоративної, спільної часткової тощо. Реформування земельних відносин відбувається на основі про­цесів роздержавлення і приватизації земельного фонду України. Вод­ночас земельні відносини в Україні не можна вважати достатньо вре­гульованими, особливо в частині оцінки земельних угідь, охорони земель, створення регульованого ринку землі тощо.

Необхідним є й подальший розвиток організаційно-правових форм підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві.

Сьогодні на селі функціонують приватні, державні, колективні, коопе­ративні, орендні підприємства, товарні селянські і фермерські госпо­дарства. Особливе місце належить особистим селянським господар­ствам, де виробляється значна частина валової продукції сільського господарства (насамперед картоплі, овочів, м’яса, молока, яєць тощо). Серед нових форм господарювання значну роль починають відіграва­ти агропромислові комбінати та об’єднання, агрофірми, агроконсорці­уми, акціонерні товариства, різні форми кооперації, виробничі та науково-виробничі системи тощо.

Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України, поряд з реформуванням земельних відносин, також передбачає реформування ціноутворення з метою досягнення паритету цін на сільськогосподарську продукцію, промислові засоби виробництва та виробничі послуги.

Важливим завданням залишається вирішення соціальних проблем на селі шляхом забезпечення соціальної спрямованості аграрних пере­творень.