§ 3. Виробнича функція. Ефективність виробництва

Жоден із факторів виробництва сам по собі не в змозі виготовити продукт і принести дохід. Тому в процесі виробництва взаємодіють різні фактори. При цьому кожен підприємець найбільше дбає про те. як досягнути такого співвідношення факторів, який би забезпечив максимальний випуск продукції. Такі фактори, як праця, земля, капітал, певною мірою взаємозамінні. Пропорції, у яких вони комбінуються, залежать від обсягу наявних ресурсів, їхньої вартості, можливостей альтернативного використання. Перевагу за інших рівних умов надають дешевшому, продуктивнішому факторові. Наприклад, країни, які ха­рактеризуються низьким і середнім рівнем розвитку (а серед них — і Україна), найчастіше надають перевагу не передовій техніці, а деше­вій робочій силі або обмежують впровадження машин і механізмів.

Можливість різноманітних комбінацій факторів виробництва озна­чає, що обов’язково існує оптимальне співвідношення факторів, за якого досягається максимально можливий результат. Кількісна залеж­ність між обсягом продукції і застосовуваними для його виробництва факторами називається виробничою функцією. Математично, у най- загальнішому вигляді, цю залежність можна подати як функцію:

Перший варіант виробничої функції був розроблений у 1928 р. американським економістом П. Дугласом спільно з математиком

Ч.  Коббом і має вигляд:

Ще точніше — виробнича функція Кобба-Дугласа характеризує залежність обсягів виробництва (чи національного доходу) від двох факторів — капіталу та праці:

Учені встановили такі параметри:

Це означає, що зростання витрат капіталу на 1 % дає приріст обсягу виробництва на 0,25; зростання витрат праці на 1 % дає зростання обсягу виробництва на 0,75. Коли a + в = 1, то зростання L і K на 1 % збільшує Q також на 1 %. Ця залежність дістала назву ефекту масштабу.

У подальшому функція Кобба-Дугласа була удосконалена введен­ням до неї фактора часу з урахуванням темпів науково-технічного прогресу:

Американський економіст Д. Кларк до факторів виробництва додав підприємницьку діяльність (E) і природний фактор (/):

Американський учений, лауреат Нобелівської премії (1987) Р. Солоу у своїй моделі економічного зростання використав виробничу функцію у вигляді:

Виробничі функції широко застосовуються в економіці країн За­ходу. Їх розробляють як для окремих фірм, так і для національної економіки в цілому. Їхнє призначення — у забезпеченні найоптималь- нішого поєднання та ефективного використання факторів виробництва з метою максимізації обсягу випуску продукції. При цьому виробнича функція завжди передбачає взаємозаміну одних факторів виробництва іншими і вказує на альтернативні можливості їх використання.

Усі фактори, що їх використовують у процесі суспільного вироб­ництва, кількісно і якісно обмежені. Саме тому суспільство намагаєть­ся використовувати рідкісні ресурси ефективно, тобто так, щоб отри­мати максимальну кількість благ з наявних обмежених ресурсів. Зав­дання економічної науки — відшукати шляхи найефективнішого ви­користання рідкісних ресурсів, щоб забезпечити максимально можли­ве задоволення безмежних потреб суспільства.

Під економічною ефективністю розуміють співвідношення витрат і результатів виробництва. Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю використаних у процесі виробництва ресурсів та отриманою в результаті кількістю продукту. Інакше кажучи, ефек­тивність — це відношення здобутого результату до витрат. Більша кількість продукту, отримана при незмінних витратах факторів вироб­ництва, означає зростання ефективності. Зменшення кількості продукту за умов незмінних витрат свідчить про зменшення ефективності:

Показники економічної ефективності відіграють важливу роль в еко­номічному аналізі. Їх можна розрахувати як для національної економіки у цілому, так і для окремих галузей, підприємств, факторів виробництва, також можна визначити ефективність зовнішньоекономічної діяльності. До головних показників ефективності відносять показники віддачі та по­казники місткості, які є зворотними стосовно один одного.

Показники віддачі характеризують результат, який припадає на одиницю ресурсів (продуктивність праці, фондовіддача, капіталовід- дача, норма прибутку). Розраховуються такі показники шляхом ділен­ня обсягу виробництва у вартісній формі на витрати ресурсу.

Показники місткості (ємності) характеризують витрати ресурсів на одиницю результату (трудомісткість, фондомісткість, капіталоміст­кість, наукомісткість). Їх розраховують шляхом ділення вартості за­трачених ресурсів на загальну вартість обсягу виробництва.

Продуктивність праці визначає ефективність використання робочої сили, і розраховують її як співвідношення обсягів виробництва та кіль­кості працюючих або відпрацьованого ними часу в днях чи годинах. Продуктивність можна розрахувати на мікрорівні та на макрорівні. При розрахунку на макрорівні обсяг валового внутрішнього продукту ділять на чисельність зайнятих в усіх галузях національного господарства.

Трудомісткість відбиває кількість затраченої живої праці на ви­робництво одиниці продукції. Розраховується як відношення вартості витрат живої праці до вартості обсягу виробництва.

Капіталовіддача характеризує ефективність використання засобів праці, вказуючи на кількість продукції, виготовленої завдяки використан­ню одиниці основних виробничих фондів. Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Капіталомісткість показує кількість основного капіталу, що його витрачають на виробництво одиниці продукції. Розраховується як відно­шення вартості основного капіталу до вартості виготовленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використання пред­метів праці і показує, скільки вироблено продукції з одиниці витраче­них матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вар­тості витрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість відбиває витрати сировини, матеріалів, па­лива на одиницю продукції. Розраховується як відношення витрат на предмети праці (матеріали) до вартості виробленої продукції.

Ефективність виробництва фірми чи галузі в цілому може бути оцінена шляхом розрахунку норми прибутку, яка визначається шляхом ділення річного прибутку на суму витрат, пов’язаних із виготовленням продукції.

Економічну ефективність у жодному разі не можна розглядати як раціональне використання якогось окремого фактора виробництва. Наприклад, підвищення якості продукту може супроводжуватися ви­користанням більш дорогих матеріалів, через що матеріаломісткість збільшиться. Тому зазвичай для визначення ефективності виробництва в цілому застосовується інтегральний показник:

У зв’язку з тим, що кінцевою метою виробництва є задоволення по­треб і окремого індивіда, і суспільства в цілому, ефективність можна розглядати як соціально-економічне явище. Соціальна ефективність показує, наскільки повно розвиток виробництва задовольняє потреби суспільства. Найбільш загальним показником соціальної ефективності є рівень і якість життя населення (обсяги і структура споживання, рівень розвитку освіти і культури, тривалість робочого тижня, можливості від­починку, умови праці, середня тривалість життя, стан довкілля). Еконо­мічна та соціальна ефективність тісно пов’язані. Високий рівень еконо­мічної ефективності є основою для підвищення рівня і якості життя. Водночас зростання соціальної ефективності (підвищення добробуту, рівня освіти, поліпшення якості медичних послуг та ін.) є об’єктивною передумовою для зростання економічної ефективності.