Печать
PDF

Глава 3 Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Глава 3 Виробничі можливості суспільства. Соціальна сутність виробництва

§ 1. Суспільне виробництво та його основні фактори

Різноманітні блага, за допомогою яких людина і суспільство під­тримують своє існування, — їжа, одяг, житло — не існують у готовому вигляді: щоб користуватися ними, людина спочатку мусить їх створи­ти, пристосувавши, перетворивши, змінивши речовину природи для власних потреб. Процес взаємодії людей, у якому вони, впливаючи на природу, створюють матеріальні і нематеріальні блага, необхідні для забезпечення свого існування та розвитку, називається виробництвом. Виробництво благ становить основу життєдіяльності людства і створює умови для його подальшого прогресу.

Процес виробництва завжди має суспільний характер, оскільки людина не може працювати окремо від інших людей. Навіть якщо ін­дивідуальний товаровиробник виконує всі виробничі операції само­стійно, він неодмінно користується знаряддями праці, виготовленими іншими людьми, і втілює у своїй праці увесь накопичений попередни­ками досвід. Поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізація на виготовленні окремого продукту створюють об’єктивні передумови для обміну результатами діяльності. Суспільний характер виробництва означає, що виробництво стає спільним суспільно-колективним про­цесом, у якому бере участь велика кількість людей.

Передумовою процесу виробництва є взаємодія різноманітних факторів. В економіці до факторів виробництва відносять всі необ­хідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і нематеріальних благ. Фактори є основною умовою здійснення ви­робництва, складовою виробничого потенціалу. Слід зазначити, що поняття «фактори виробництва» значно вужче, аніж «ресурси вироб­ництва». Ресурси становлять сукупність природних, трудових, соці­альних сил, які можуть бути залучені до виробничого процесу. Факто­ри виробництва — це реально використані у виробництві ресурси. Первинними факторами виробництва були праця і земля. Розвиток суспільства зумовив появу й інших факторів, які можна розглядати як результати праці.

В економічній науці існують різні підходи до визначення факторів та їх класифікації. Класична школа виокремила три основних факто­ри — працю, капітал, землю, кожен з яких створює власникові певний вид доходу. У марксистській теорії фактори виробництва поділяються на речові (засоби виробництва) та особисті (робоча сила). Такий поділ вказує на те, що не всі фактори створюють додану вартість і прибуток, а тільки особистий фактор — робоча сила. Маржиналістська теорія доповнила традиційний для класичної школи набір факторів (праця, земля, капітал) ще одним — підприємницькими здібностями. Сучасна економічна наука відстежує зростаючий вплив нових факторів — на­уки, інформації, екології, поява яких зумовлена розвитком суспільного виробництва, його постійним вдосконаленням.

Таким чином, до найголовніших факторів суспільного виробництва можна віднести: працю, землю, капітал, підприємницькі здібності, науку та інформацію, три з яких — праця, земля, капітал є системо­утворюючими.

Вихідним моментом виробництва є праця — доцільна діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та нематеріальних благ. Здатність людини до праці, сукупність її фізичних та інтелекту­альних здібностей, називається робочою силою. Працю можна розгля­дати як найбільш активний фактор виробництва. Без інтелектуальної та фізичної праці неможливо організувати процес виготовлення благ, неможливо скористатися перевагами найсучасніших технічних засобів. Тільки людська праця може поєднати і змусити працювати інші фак­тори виробництва, спрямувати їх на задоволення потреб суспільства. Працю неможливо відокремити від її носія — робочої сили, тому під­вищення рівня освіченості та кваліфікації працівника становить голов­ну рушійну силу соціально-економічного прогресу людства.

Земля як фактор виробництва об’єднує всі види природних ресур­сів, всю сукупність природних явищ або об’єктів, які використовують­ся людьми для створення матеріальних та нематеріальних благ, для відтворення населення, підтримки умов існування людини, підвищен­ня якості життя. До природних ресурсів належать безпосередньо зем­ля, водні та лісові ресурси, корисні копалини, повітряний простір, флора і фауна та інші природні багатства, що використовуються в суспільному виробництві. Особливостями окремих природних факто­рів є неможливість їх переміщення (наприклад, орні землі) та штучно­го відтворення (наприклад, вугілля).

У процесі виробничої діяльності людина дедалі активніше вико­ристовує ресурси навколишнього середовища. !з зростанням обсягів виробництва і споживання суттєво збільшується й обсяг антропоген­ного навантаження, що призводить до екологічної деградації навко­лишнього середовища: скорочення лісних масивів, зменшення кіль­кості і якості питної води, виникнення парникового ефекту, зникнення окремих біологічних видів і, нарешті, загрожує існуванню людини як виду. Все це змушує брати до уваги можливу шкоду, яку завдає при­роді процес виробництва, і ставити невідкладне завдання мінімізації його негативних екологічних наслідків.

Екологічний фактор виробництва можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону і відновлення навколишнього середовища. Екологічний фактор може суттєво впли­нути на вартість кінцевої продукції (наприклад, у європейських країнах запроваджені спеціальні екологічні податки), закономірності просто­рового розміщення світового господарства (розвинуті країни дедалі частіше витісняють екологічно брудні виробництва у країни третього світу) та якість трудових ресурсів.

Капітал — це сукупність усіх створених людьми технічних і ма­теріальних засобів виробництва, а також грошові нагромадження, які використовуються у виробництві товарів та послуг.

В економічній науці вирізняють кілька підходів до визначення змісту категорії «капітал», причому домінуючими є речова (натуралі­стична) та грошова (монетаристська) концепції. Натуралістична концепція розглядає капітал як сукупність засобів виробництва (машин, верстатів, обладнання, споруд, транспортних засобів, передавальних пристроїв) та готових товарів, призначених для продажу. З точки зору монетаристської концепції капітал функціонує у вигляді грошових нагромаджень, які використовуються для придбання матеріально- речових елементів виробництва та наймання робочої сили. Найґрун- товніше визначення сутності капіталу належить К. Марксу. На його думку, ані гроші, ані засоби виробництва самі по собі капіталом не є. Вони перетворюються на капітал тільки тоді, коли їх використовують для присвоєння чужої неоплаченої праці. За К. Марксом, капітал — це, по-перше, система певних економічних відносин, по-друге, вартість, яка створює додану вартість.

Підприємницькі здібності — особливий, унікальний, рідкісний різновид людських ресурсів, один із видів складної творчої праці, який полягає у здатності якнайефективніше поєднувати і використовувати інші фактори виробництва. Під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну ініціативну діяльність громадян і юридичних осіб, спря­мовану на одержання прибутку, яка здійснюється на свій ризик і під майнову відповідальність. Підприємницькі здібності передбачають здатність до генерування нових ідей, вміння визначити мету розвитку, організувати роботу колективу. Характерними рисами підприємців є воля, честолюбство, наполегливість, вміння зосередитися на головно­му. Підприємництво сприяє постійному розвитку і вдосконаленню виробництва, підвищенню його ефективності та оновленню.

За сучасних умов особливого значення серед факторів виробництва набуває наука — сфера дослідницької діяльності, спрямована на отри­мання нових знань про природу, суспільство і мислення. Наукові до­слідження стимулюють розвиток суспільного виробництва, втілюючись у нові, більш досконалі засоби праці, принципово нові продукти, спри­яють відкриттю нових матеріалів, речовин, видів енергії, появі більш ефективних методів організації виробництва та праці. Особливістю сучасної науки є можливість використання результатів наукових до­сліджень у всіх сферах господарства і життєдіяльності. Наука в сучас­ному світі перетворюється на безпосередню продуктивну силу сус­пільства, органічно поєднуючись із виробництвом. Рівень розвитку науки, наукоємних галузей створює підґрунтя динамічного економіч­ного розвитку, стає чинником формування центрів світового впливу, визначає межу між заможними та бідними країнами.

Інформацію як фактор виробництва можна визначити, з одного боку, як об’єкт, а з другого — як процес збирання, обробки та систе­матизації знань з метою їх подальшого використання в різних сферах життєдіяльності. Сучасний господарчий прогрес багато в чому визна­чається розвитком інформаційних технологій і пов’язаних із ними галузей промисловості. Про перетворення інформаційних технологій у безпосередню продуктивну силу свідчить формування глобального електронного середовища економічної діяльності, розповсюдження дистанційних трудових відносин (використовуючи персональний комп’ютер, робітник може працювати, не виходячи з дому), виникнен­ня нових галузей, нових професій, бурхливий розвиток електронної комерції (продаж через Internet), прискорення розв’язання складних виробничих завдань.

Передумовою процесу виробництва є наявність трьох складових: той, хто вироблятиме (робоча сила), те, з чого вироблятимуть (предмет праці), те, за допомогою чого будуть виробляти (засоби праці). Голов­ним чинником виробництва, безумовно, є праця. До предметів праці відносять все, на що спрямована діяльність людини. Предметом праці може бути як речовина природи, так і результат попередньої праці (матеріали, сировина, напівфабрикати тощо). Те, за допомогою чого людина діє на предмет праці або створює умови праці, називається засобами праці (верстати, робочі машини, інструменти, будівлі, ви­робничі приміщення, транспортні засоби і т. ін.). Предмети праці разом із засобами праці становлять засоби виробництва.

У тісній взаємодії із працею засоби виробництва утворюють про­дуктивні сили суспільства, які відбивають взаємодію людей із при­родою, спосіб поєднання людини із технічними засобами праці.

Одночасно виробництво як суспільний процес має на увазі взаємо­дію людей. Відносини між людьми, що виникають у процесі су­спільного виробництва, називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини становлять сукупність соціально-економічних та організаційно-економічних відносин. Соціально-економічні відно­сини зумовлені формою власності на засоби виробництва, яка визначає, у чиїх інтересах ведеться виробництво, як розподіляється виготовлений продукт. Саме відносини власності — з приводу привласнення- відчуження виробничих ресурсів та результатів людської діяльності — визначають характер решти суспільних відносин (політичних, правових, ідеологічних, національних, культурних, соціальних тощо).

Організаційно-економічні (або господарські, управлінські) відносини виникають з приводу організації виробництва (розподіл праці, кооперація, спеціалізація), управління підприємством та його підрозділами, господа­рювання на різних рівнях (фірма, галузь, регіон, держава).