Розділ 3. Категорії естетики
Розділ 3. Категорії естетики
§ 1. Система категорій і понять естетики
§ 2. Естетичне як метакатегорія естетики
§ 3. Гармонія та міра
§ 4. Прекрасне та потворне
§ 5. Піднесене й низьке
§ 6. Трагічне та комічне
§ 1. Система категорій і понять естетики
Специфіка естетичного знання та узагальнені результати цього емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного осягнення світу закріплені в системі категорій і понять естетики. Одвічне прагнення людства розширити знання про світ і сферу свободи відносно нього, перетворити буття у відповідності до гармонії, міри й досконалості детермінують постійну необхідність уточнення й розширення емоційно- почуттєвого досвіду, формування відповідних категоріально-понятійних настанов. Це зумовлює принципову відкритість системи естетичних категорій і понять. Зокрема, Античність уводить до естетичного досвіду поняття «катарсис», доба Відродження — «грація», художня практика XX ст. — такі поняття, як поп-арт, мюзикл, інвайронмент, хепенінг, трилер та ін.
Позачасові духовні цінності інтерпретувались кожною історичною добою відповідно до притаманної їм парадигми світобачення. Це вело до «перегляду» змісту категорій естетики, кола явищ, сутність і значущість яких вони характеризують. Так, важливість категорії «прекрасне» для людства безперечна, але кожна епоха надавала їй певних змістовних нюансів. У Давньому Єгипті прекрасне — найвища характеристика світу богів, тотожність сонячному сяйву та благу. Як краса, що дорівнює політичній свободі, визначається прекрасне І. Ф. Шиллером.
Зміст естетичних категорій обумовлюється і світоглядними настановами певної культури. Сучасний полілог культур демонструє безліч прикладів варіювання естетичного доробку людства. Серед них — опозиційне осягнення глобальних проблем людства в контексті європейської та східної, християнської та ісламської культур. Особливими рисами естетичного бачення відзначені й національні картини світу — наприклад множинністю нюансів відрізняється бачення краси українською спільнотою, французькою, африканською, скандинавською та ін.
Отже, специфічними рисами категоріально-понятійного апарату естетики є його відкритість, історична, культурна й національна обумовленість, «рухливість» сенсу його складових. Категорії та поняття естетики позначені також універсальністю, народженою невичерпним багатством дійсності та всеосяжним, всеохоплюю- чим характером духовних цінностей.
У сфері емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного бачення світу людина постає і як представник певної історично-культурної доби, національної спільноти, і як індивідуальність. Варто зазначити, що буття людства демонструє невпинне зростання значущості суб’єктивної складової в процесі осягнення світу. Це обумовлює два типологічних підходи до трактування сутності категорій естетики. Згідно з одним вони постають як відбиття суб’єктивних станів, відповідно до іншого — як закарбування об’єктивного начала. Разом із дискусійністю питання щодо визначення центральної категорії естетичного знання це обумовило виникнення багатьох варіантів систематизації естетичних категорій.
Суб’єктивна тенденція трактування їх сутності була закладена в працях Сократа, в яких центральне місце посідала категорія «прекрасне». У період еллінізму цю тенденцію продовжили погляди Псевдо- Лонгіна, в яких основного значення набули категорії «прекрасного» та «піднесеного».
Стрижнем системи естетичних категорій і понять І. Канта була апріорна здатність людини до естетичного судження — естетичний смак, який поєднував силу уяви та вільну гру розуму.
На початку XX ст. Б. Кроче визначив категорії естетики як винятково суб’єктивні псевдопоняття, що нічого реального не відображають, і тому заперечив необхідність їх систематизації. Е. Суріо також вважав неможливим систематизувати естетичні категорії, оскільки вони позбавлені внутрішньої підпорядкованості й залежності. Однак першість дослідник надавав піднесеному, поділяючи категорії на основні (прекрасне, потворне) та малі (красиве, грандіозне, витончене, драматичне, трагічне й комічне). Центром системи категорій Ш. Лало є гармонія, відносно якої вони поділяються на такі, що закарбовують: наявну гармонію (прекрасне, грандіозне, витончене), можливу, тобто таку, яку людина шукає (піднесене, трагічне, драматичне), і втрачену (дотепне, комічне, смішне).
Об’єктивне інтерпретування сенсу категорій естетики та систематизацію їх стосовно «прекрасного» започаткував Платон. Арістотель не звертався до систематизації естетичного знання, але суттєво доповнив його введенням понять катарсису, естетичного переживання та понять, що відбивають негативну значущість явищ, предметів і в мистецтві відтворюються як низинне, жахливе, огидне. Естетичні погляди Середньовіччя, зокрема Фоми Аквінського, нерідко поєднували об’єктивне та містичне тлумачення змісту категорій естетики.
Детальна система об’єктивно-ідеалістично трактованих категорій естетики була створена Г. В. Ф. Гегелем. її відрізняло бачення категорій естетики у взаємозв’язку та в контексті трьох історичних форм буття мистецтва — символічної, класичної та романтичної, а також надання основоположної значущості категорії «прекрасне», яка закарбовувала почуттєве буття абсолютної ідеї (але предметом естетики, на думку філософа, були витончені мистецтва).
У поглядах М. Г. Чернишевського система естетичних категорій спирається на суб’єктивно-об’єктивний ґрунт, суб’єктом є людина як представник соціуму, а об’єктом — природа й буття, перш за все соціальне.
Сучасне естетичне знання відзначено плюралізмом думок щодо систематизації категоріально-понятійного апарату та визнанням основоположного значення категорії «піднесене» замість категорії «прекрасне» (у працях О. Ф. Лосєва, М. С. Кагана, В. Шестакова). На сьогодні найбільш детальною в естетиці є система категорій, за якою виокремлюють:
-метакатегорію «естетичне»;
- категорії аксіологічного спрямування — гармонія, міра, довершеність, естетичний ідеал;
- категорії оціночного спрямування — прекрасне, потворне, піднесене, низьке, трагічне, комічне (а також їх понятійні різновиди й форми);
- категорії гносеологічного спрямування — естетична свідомість та такі її складові, як естетичні почуття, естетичний смак;
- категорії онтологічного спрямування — мистецтво, жанр, художній образ, мімесис, катарсис, естетична діяльність, категорії історичної типології мистецтва та ін.
Зазначимо, що дана система не є остаточною, вичерпною, істинною та не виключає можливості й доцільності іншої систематизації естетичного знання.