Печать
PDF

Розділ 3. Категорії естетики

Posted in Учебные материалы - Естетика ( за ред. Л.В. Анучиної, О.В. Уманець )

Рейтинг пользователей: / 8
ХудшийЛучший 

Розділ 3. Категорії естетики


§ 1. Система категорій і понять естетики 

§ 2. Естетичне як метакатегорія естетики 

§ 3. Гармонія та міра 

§ 4. Прекрасне та потворне

§ 5. Піднесене й низьке

§ 6. Трагічне та комічне

 

§ 1. Система категорій і понять естетики


Специфіка естетичного знання та узагальнені результати цього емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного осягнення світу закріплені в системі категорій і понять естетики. Одвічне прагнення людства розширити знання про світ і сферу свободи відносно нього, пере­творити буття у відповідності до гармонії, міри й досконалості де­термінують постійну необхідність уточнення й розширення емоційно- почуттєвого досвіду, формування відповідних категоріально-понятійних настанов. Це зумовлює принципову відкритість системи естетичних категорій і понять. Зокрема, Античність уводить до естетичного до­свіду поняття «катарсис», доба Відродження — «грація», художня практика XX ст. — такі поняття, як поп-арт, мюзикл, інвайронмент, хепенінг, трилер та ін.

Позачасові духовні цінності інтерпретувались кожною історич­ною добою відповідно до притаманної їм парадигми світобачення. Це вело до «перегляду» змісту категорій естетики, кола явищ, сутність і значущість яких вони характеризують. Так, важливість категорії «прекрасне» для людства безперечна, але кожна епоха надавала їй певних змістовних нюансів. У Давньому Єгипті прекрасне — найви­ща характеристика світу богів, тотожність сонячному сяйву та благу. Як краса, що дорівнює політичній свободі, визначається прекрасне І. Ф. Шиллером.

Зміст естетичних категорій обумовлюється і світоглядними на­становами певної культури. Сучасний полілог культур демонструє безліч прикладів варіювання естетичного доробку людства. Серед них — опозиційне осягнення глобальних проблем людства в контексті європейської та східної, християнської та ісламської культур. Особли­вими рисами естетичного бачення відзначені й національні картини світу — наприклад множинністю нюансів відрізняється бачення краси українською спільнотою, французькою, африканською, скандинав­ською та ін.

Отже, специфічними рисами категоріально-понятійного апара­ту естетики є його відкритість, історична, культурна й національ­на обумовленість, «рухливість» сенсу його складових. Категорії та поняття естетики позначені також універсальністю, народженою невичерпним багатством дійсності та всеосяжним, всеохоплюю- чим характером духовних цінностей.

У сфері емоційно-почуттєвого, духовно-ціннісного бачення світу людина постає і як представник певної історично-культурної доби, національної спільноти, і як індивідуальність. Варто зазначити, що буття людства демонструє невпинне зростання значущості суб’єктивної складової в процесі осягнення світу. Це обумовлює два типологічних підходи до трактування сутності категорій естетики. Згідно з одним вони постають як відбиття суб’єктивних станів, відповідно до іншо­го — як закарбування об’єктивного начала. Разом із дискусійністю питання щодо визначення центральної категорії естетичного знання це обумовило виникнення багатьох варіантів систематизації естетичних категорій.

Суб’єктивна тенденція трактування їх сутності була закладена в працях Сократа, в яких центральне місце посідала категорія «пре­красне». У період еллінізму цю тенденцію продовжили погляди Псевдо- Лонгіна, в яких основного значення набули категорії «прекрасного» та «піднесеного».

Стрижнем системи естетичних категорій і понять І. Канта була апріорна здатність людини до естетичного судження — естетичний смак, який поєднував силу уяви та вільну гру розуму.

На початку XX ст. Б. Кроче визначив категорії естетики як винят­ково суб’єктивні псевдопоняття, що нічого реального не відображають, і тому заперечив необхідність їх систематизації. Е. Суріо також вважав неможливим систематизувати естетичні категорії, оскільки вони по­збавлені внутрішньої підпорядкованості й залежності. Однак першість дослідник надавав піднесеному, поділяючи категорії на основні (пре­красне, потворне) та малі (красиве, грандіозне, витончене, драматичне, трагічне й комічне). Центром системи категорій Ш. Лало є гармонія, відносно якої вони поділяються на такі, що закарбовують: наявну гар­монію (прекрасне, грандіозне, витончене), можливу, тобто таку, яку людина шукає (піднесене, трагічне, драматичне), і втрачену (дотепне, комічне, смішне).

Об’єктивне інтерпретування сенсу категорій естетики та систе­матизацію їх стосовно «прекрасного» започаткував Платон. Арістотель не звертався до систематизації естетичного знання, але сут­тєво доповнив його введенням понять катарсису, естетичного пере­живання та понять, що відбивають негативну значущість явищ, предметів і в мистецтві відтворюються як низинне, жахливе, огид­не. Естетичні погляди Середньовіччя, зокрема Фоми Аквінського, нерідко поєднували об’єктивне та містичне тлумачення змісту ка­тегорій естетики.

Детальна система об’єктивно-ідеалістично трактованих категорій естетики була створена Г. В. Ф. Гегелем. її відрізняло бачення категорій естетики у взаємозв’язку та в контексті трьох історичних форм буття мистецтва — символічної, класичної та романтичної, а також надання основоположної значущості категорії «прекрасне», яка закарбовувала почуттєве буття абсолютної ідеї (але предметом естетики, на думку філософа, були витончені мистецтва).

У поглядах М. Г. Чернишевського система естетичних категорій спирається на суб’єктивно-об’єктивний ґрунт, суб’єктом є людина як представник соціуму, а об’єктом — природа й буття, перш за все со­ціальне.

Сучасне естетичне знання відзначено плюралізмом думок щодо систематизації категоріально-понятійного апарату та визнанням осно­воположного значення категорії «піднесене» замість категорії «пре­красне» (у працях О. Ф. Лосєва, М. С. Кагана, В. Шестакова). На сьогодні найбільш детальною в естетиці є система категорій, за якою виокремлюють:

-метакатегорію «естетичне»;

-    категорії аксіологічного спрямування — гармонія, міра, довер­шеність, естетичний ідеал;

-    категорії оціночного спрямування — прекрасне, потворне, під­несене, низьке, трагічне, комічне (а також їх понятійні різновиди й форми);

-    категорії гносеологічного спрямування — естетична свідомість та такі її складові, як естетичні почуття, естетичний смак;

-   категорії онтологічного спрямування — мистецтво, жанр, худож­ній образ, мімесис, катарсис, естетична діяльність, категорії історичної типології мистецтва та ін.

Зазначимо, що дана система не є остаточною, вичерпною, істинною та не виключає можливості й доцільності іншої систематизації есте­тичного знання.