Печать
PDF

Глава 3. Характеристика основних господарських операцій - § 6. Особливості обліку грошових коштів у касі підприємства та розрахунків

Posted in Учебные материалы - Судова бухгалтерия (В.М.Глібко, О.П.Бущан)

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

 

 

§ 6. Особливості обліку грошових коштів у касі підприємства та розрахунків


Підприємства, установи з метою одержання прибутку (або з ін­шою метою) здійснюють господарювання на підставі таких видів діяльності.

Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприєм­ства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її здійснення. Надзвичайною є операція чи подія, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства і повторюваність якої періодично або в кожному наступному звітному періоді не очікується.

Операційною діяльністю називають основну та інші види діяль­ності підприємства, крім інвестиційної чи фінансової. Операційну діяльність складають: виробництво і реалізація продукції, робіт, по­слуг; придбання і реалізація товарів; здавання в оренду активів; при­дбання і реалізація іноземної валюти; реалізація виробничих запасів; реалізація продукції допоміжного виробництва, підсобних і обслуго­вуючих господарств; інші види діяльності (крім забезпечувальної).

Основна діяльність — це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою діяльності підприємства, і забезпечують основну частку його доходу. Забезпечувальною діяльністю є операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення.

Фінансовою є діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталів підприємства.

Інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквіва­лентів грошових коштів.

Підприємство здійснює господарську діяльність за допомогою грошових і негрошових операцій. Грошові операції потребують ви­користання грошових коштів та їхніх еквівалентів. До грошових коштів належать готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, що вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни їхньої вартості. Негрошовими операціями називають такі, що не потребують використання грошових коштів та їх еквівалентів (бартерні операції, одержання активів шляхом фінансової оренди, придбання активів шляхом емісії акцій тощо). Надходження і ви­буття грошових коштів та їхніх еквівалентів іменують рухом гро­шових коштів.

З метою надання користувачам фінансової звітності, повної, прав­дивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися з грошо­вими коштами підприємства та їх еквівалентами (далі — грошові ко­шти) за звітний період, складається звіт відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів». У ньому подаються дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Якщо рух грошових коштів унаслідок однієї операції охоплює суми, що належать до різних видів діяльності, їх треба подавати окремо у складі відповідних видів діяльності.

Внутрішні зміни складу грошових коштів, а також негрошові опе­рації не вносяться до звіту про рух грошових коштів.

Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають унаслідок операційної, інвестиційної та фінансової ді­яльності.

Рух грошових коштів унаслідок операційної діяльності визнача­ється шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності на суми: змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, пов’язаної з операційною діяльністю, протягом звітного періоду; на­ведені в негрошових статтях; наведені в статтях, пов’язаних з рухом грошових коштів унаслідок інвестиційної та фінансової діяльності.

Рух грошових коштів унаслідок інвестиційної діяльності визна­чається на підставі аналізу змін у статтях розділу балансу «Необорот­ні активи» та статті «Поточні фінансові інвестиції».

Рух грошових коштів унаслідок фінансової діяльності визначаєть­ся на підставі змін у статтях балансу за розділом «Власний капітал» та статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю, в розділах балансу «За­безпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання», «Поточні зобов’язання».

Підприємство в процесі господарської діяльності постійно здій­снює розрахунки з постачальниками товарно-матеріальних цінностей та послуг, покупцями продукції, банками, фінансовими органами, працівниками підприємства, іншими організаціями та особами. Усі ці розрахунки проводяться в порядку безготівкових платежів шляхом перерахування грошових сум відповідними установами банку. Розра­хункові взаємовідносини здійснюються згідно з правилами, встанов­леними Національним банком України.

Завдання обліку руху грошових коштів і розрахункових операцій полягають у контролі за наявністю, рухом і зберіганням грошових коштів та їхніх еквівалентів, а також за додержанням розрахункової і платіжної дисципліни; вчасному і правильному документальному оформленні руху грошових коштів і розрахункових операцій; контро­лі за додержанням встановленого порядку використання готівки; вивченні розрахункових взаємовідносин підприємств з метою поліп­шення і прискорення розрахунків; скороченні дебіторської і креди­торської заборгованостей та використанні найраціональніших форм розрахунків.

Облік касових операцій та інших готівкових коштів. Сутність ка­сових операцій становлять:

-   правильна організація приймання, видавання та зберігання готів­кових грошей;

-   вчасне оформлення касових документів і щоденне їх оброблення;

-   регулярна інвентаризація каси.

Порядок оформлення та обліку касових операцій в Україні здійсню­ється згідно з Порядком ведення касових операцій у національній валю­ті в Україні (далі — Порядок), який затверджено постановою Ради На­ціонального банку України від 2 лютого 1995 р. № 21 у редакції від 13 жовтня 1997 р. № 334 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4   листопада 1997 р. за № 530). Відповідно до цього документа підпри­ємство може мати у своїй касі готівку в межах установленого ліміту.

Готівка з каси підприємства має витрачатися суворо за призначен­ням. Надходження готівки та її видавання з каси підприємства оформ­люються прибутковими та видатковими касовими ордерами, які ви­писуються бухгалтерією. Разом з іншими реквізитами в ордерах зазна­чається, на підставі яких розпорядчих документів їх складено.

Усі готівкові операції реєструються касиром у пронумерованій та прошнурованій касовій книзі, яка опечатана печаткою. Кількість арку­шів у цій книзі завіряється підписами керівника підприємства та го­ловного бухгалтера. Аркуші книги заповнюються у двох примірниках. Другий примірник є касовим звітом. Він містить дані про залишок готівки на початок робочого дня, перелік усіх прибуткових та видат­кових операцій, залишок на кінець робочого дня. Звіт під розписку передається в бухгалтерію.

Згідно з наведеним Порядком ліміти залишку готівки в касі вста­новлюються для всіх підприємств, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою.

Готівкову виручку, одержану від реалізації товарів (робіт, послуг), та інші касові надходження підприємств може бути використано у необхідних розмірах для забезпечення господарських потреб, зокрема й на оплату праці та виплату дивідендів. З цією метою підприємство має право користуватися також готівкою, одержаною із кас банків. Згідно з п. 7 Порядку готівка видається під звіт із каси підприємства за умови повного звіту конкретної особи за раніше видані під звіт суми. Касові операції оформлюються документами, типові форми яких за­тверджено наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51 і мають застосовуватися без змін на всіх підприємствах незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості і форми власності.

Порядок приймання і видавання готівки та оформлення касових документів. Каса підприємства приймає готівку за прибутковими касо­вими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою. Факт приймання готівки засвідчується квитанцією за підписами головного бухгалтера або особи, ним уповноваженої, і каси­ра, яка засвідчена печаткою касира або відбитком касового апарата.

Готівка видається із каси підприємств за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними відомостями (ви­датковими документами).

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їхнього складання і перелічуються додані до них документи.

Порядок ведення касової книги і зберігання готівки. Усі надхо­дження і видавання готівки в національній валюті підприємство враховує у касовій книзі, типову форму якої затверджено наказом Міністерства статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51. При­йняття та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадсько­го харчування та послуг під час проведення розрахунків з населенням здійснюється із застосуванням електронних касових апаратів або товарно-касових книг.

Кожне підприємство, яке має касу, веде одну касову книгу, аркуші котрої обов’язково нумеруються, прошнуровуються та опечатуються сургучною чи мастиковою печаткою. Кількість аркушів у касовій кни­зі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підпри­ємства. Кожний заповнений аркуш касової книги має дублікат — дру­гий відбиток. Записи в ній здійснюються кульковою ручкою або чор­нилом і дублюються на другому відбитку через копіювальний папір.

Касир робить записи в касову книгу відразу після одержання чи ви­давання готівки за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щодня, в кінці робочого дня касир підбиває підсумки опе­рацій за день і підраховує залишок готівки у касі на наступне число. Перший примірник аркуша касової книги залишається в касовій книзі, а дублікат з пояснювальними прибутковими і видатковими касовими документами здається до бухгалтерії разом із звітом касира.

Не частіше ніж один раз на квартал на кожному підприємстві про­водиться раптова ревізія каси з покупюрним перерахуванням усієї готівки і перевіркою інших наявних у касі цінностей.

Облік безготівкових розрахунків. Підприємства, організації та установи у процесі своєї діяльності мають розрахункові відносини. Законодавством встановлено, що всі платежі здійснюються шляхом безготівкових розрахунків згідно з інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України» (далі — Інструкція), затвердженою постановою Ради Національного банку України від 2  серпня 1996 р. № 204. Цю Інструкцію розроблено відповідно до За­кону України «Про банки і банківську діяльність в Україні», інших законодавчих актів України та нормативних актів Національного бан­ку України.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, банками та їхніми установами, під­приємцями без статусу юридичної особи здійснюються в національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Форми розрахунків обумов­люються сторонами під час підписання договору.

Існують такі форми розрахунків: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; чеки; акредитиви; векселі; зарахування взаємоза- боргованості; акцептна форма розрахунків.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення — це документ, який письмово оформлює доручення клі­єнта банку, що його обслуговує, на перерахування певної суми коштів зі свого рахунка. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів від дати виписки, не враховуючи день заповнення доручення. Банк приймає до виконання від платни­ка доручення тільки в межах наявних коштів на його рахунку за ви­нятком доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів та внесків до державних цільових фон­дів, які банки приймають незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках такі доручення враховуються на позабалансовому рахунку. Доручення застосовують­ся в розрахунках за оплатою товарного і нетоварного характеру. Роз­рахунки дорученнями можуть здійснюватися за фактично відванта­жену продукцію, виконані роботи, надані послуги, а також у порядку попередньої оплати та для завершення розрахунків за актами звірян­ня взаємної заборгованості підприємств. Доручення подається клі­єнтом у банк. Перший примірник виконує функцію меморіального документа і додається до документів для банку платника, другий — видається платнику з позначкою банку про одержання та виконання доручення. У разі рівномірних і постійних поставок товарів та на­дання послуг розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися за дорученнями шляхом періодичних перерахувань коштів у строки і в розмірах, застережених у договорах. У двосто­ронньому договорі передбачаються розмір і строки перерахування коштів, періодичність звіряння розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем.

Якщо одержувач коштів не має рахунка в установі банку або роз­рахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними доручення­ми неможливі, підприємство може перераховувати кошти гарантова­ним платіжним дорученням через підприємства зв’язку. В такий спосіб підприємство має змогу без обмеження суми переказувати на ім’я окремих громадян кошти, що належать їм особисто, а також кошти підприємствам для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

Платник, який бажає виконати розрахунки гарантованим доручен­ням, подає до установи банку, що його обслуговує, платіжне доручен­ня в трьох примірниках. Після перевірки правильності оформлення доручення його сума списується установою банку з рахунка платника і депонується на рахунок «Гарантовані платіжні доручення». Підпри­ємство зв’язку прийняті ним гарантійні доручення вносить до реєстру платіжних доручень і здає до установи банку, що його обслуговує. Установа банку, яка прийняла до оплати реєстр з гарантованими до­рученнями, проводить їх суму за кредитом рахунка підприємства зв’язку, яке їх надало, і за дебетом рахунка «Гарантовані платіжні до­кументи». Якщо платник і підприємство зв’язку обслуговуються в різних установах банку, то банк, який обслуговує підприємство зв’язку, надсилає банкові платника дебетове повідомлення. Банк платника після одержання дебетового повідомлення та реєстру з гарантованими дорученнями списує кошти з рахунка «Гарантовані платіжні докумен­ти» і перераховує їх для зарахування на рахунок переказних операцій підприємства зв’язку. В разі неподання гарантованого доручення до оплати протягом одного місяця від дня його виписки сума цього до­ручення перераховується з рахунка «Гарантовані платіжні документи» на балансовий рахунок «Дебітори і кредитори банку по операціях з клієнтами». Після спливу строку позовної давності банк діє згідно з чинним законодавством України.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень. Платіж­на вимога-доручення (далі — вимога-доручення) є комбінованим роз­рахунковим документом, що складається з двох частин: верхня — ви­мога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника коштів) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, виконаних робіт, наданих послуг; нижня — доручення плат­ника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, проставлену в рядку «Сума до оплати». Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Вимоги-доручення до платника може доставляти банк одержувача через банк платника. З ме­тою гарантованого прискореного доставлення платникам вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з документами про розрахун­ки за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію та її відванта­ження. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує. Строки подання вимоги-доручення до банку визначаються сторонами в договорі і не контролюються банком. Вимога-доручення подається платником до установи банку в двох примірниках. Банк приймає до оплати вимогу-доручення на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. У разі відмови платника сплатити вимогу- доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержу­вача коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Здійснення розрахунків чеками. Чеки застосовуються для розрахун­ків у безготівковій формі між юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за одержані товари, виконані роботи та надані по­слуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпо­рядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чекі суму коштів. Чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатедь — підприємство, що є одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент — це банк, який видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки з чекової книжки виписуються під час здійснення платежу і ви­даються чекодавцем за одержані ним товари та надані послуги. Випи­суючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попередньо­го чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту. Чеки підписуються особою, уповноваженою підписувати розрахункові документи і мати відбиток печатки чекодавця. Приймаючи чек до опла­ти, чекодержатель перевіряє відповідність чека встановленому зразку та правильність його заповнення, відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку, строк дії чека, наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та найменування чекодавця. Після цієї перевірки чекодержатель, приймаючи чек із чекової книжки до сплати, відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та корінці календарний штемпель і підписує чек, а також робить позначку у відомості про дані паспорта чекодавця або іншого докумен­та, що його замінює. Чекодержатель здає до банку чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ве­дуться однією установою банку або чотирма примірниками (на кожну установу банку окремо), якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ве­дуться в різних установах банків. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов’язаний прийня­ти чек з реєстром і разом з другим та третім примірниками реєстру ін­касувати чек спецзв’язком до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після одержання їх від банку-емітента.

Розрахунки акредитивами. Акредитив — це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акреди­тива) зобов’язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повно­важення іншому банку (банку-виконавцеві) здійснити цей платіж. Заявником акредитива є платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива. Банк-емітент — банк платни­ка, що відкриває акредитив своєму клієнтові. Бенефіціар — юридич­на особа, на користь якої виставлено акредитив. Банк-виконавець — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив. Умови та порядок проведення акредитивної фор­ми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заяв­ником акредитива. Після відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг бенефіціар подає необхідні документи, перед­бачені умовами акредитива, разом з реєстром документів до банку- виконавця. Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк- емітент відшкодовує банку-виконавцеві витрати, пов’язані з виконан­ням акредитива на умовах, передбачених міжбанківським договором (угодою). У разі неможливості одержати кошти із рахунка заявника акредитива, якщо оплата акредитивом здійснювалася за рахунок кредиту, банк-емітент до вирішення цього питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок «Суми, стягнені банками за гарантіями, наданими підприємствами та організаціями». Одночасно на суму виплачених бенефіціару коштів за акредитивом списуються кошти з позабалансового рахунка.

Здійснення розрахунків векселями. Порядок використання вексе­лів у господарському обороті України регулюється положенням «Про переказний і простий вексель», ухваленим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 ве­ресня 1992 р. № 528. Здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється Порядком проведення банками операцій з век­селями, затвердженим Радою Національного банку України 25 лютого 1993 р.

Розрахунки при зарахуванні взаємної заборгованості. До розра­хунків, заснованих на зарахуванні взаємної заборгованості платників, належать такі, за якими взаємозобов’язання боржників і кредиторів погашуються в рівних сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Підприємство, яке має постійні господарські зв’язки щодо поставок товарів (виконаних робіт, наданих послуг), може здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. Банком платника платіжні вимоги на безспірне стягнення та безакцент­не списання коштів з підприємства-платника (дебітора) оприбуткову­ються на позабалансовому рахунку «Платіжні вимоги, що підлягають акцепту». Підставою для цього є електронне повідомлення через спе­ціальне програмне забезпечення (АРМ «Заборгованість») згідно з офіційним письмовим розпорядженням кредитора. Банк дебітора піс­ля одержання від банку кредитора файлів електронних платіжних ви­мог про заборгованість оприбутковує зазначені в них суми на позаба­лансовий рахунок та складає у двох примірниках для кожного дебіто­ра окремо «Реєстр електронних платіжних вимог». Дебітор має право повністю або частково відмовитися від оплати платіжної вимоги. Банк кредитора після одержання інформації щодо відмов від акцепту пла­тежів списує відповідні суми з позабалансового рахунка та складає у двох примірниках реєстр електронних платежів про часткову або повну відмову від акцепту платіжної вимоги. У разі неодержання від дебіто­ра у встановлений строк заяви про відмову від акцепту платежу за­боргованість вважається акцептованою та підлягає зарахуванню. На час проведення зарахування взаємної заборгованості підприємств кожному учасникові відкривається тимчасовий особовий рахунок «Роз­рахунки за разовими зарахуваннями», за дебетом якого проводяться суми, що сплачуються в порядку зарахування, а за кредитом — суми, які надійшли підприємству від інших учасників зарахування. Оплата за рахунком «Розрахунки за разовими зарахуваннями» здійснюється в межах кредитового залишку. Суми заборгованості, погашені шляхом зарахування, списуються з позабалансового рахунка «Акцептовані платіжні вимоги, що підлягають оплаті або оформленню векселями».

Акцептна форма. Акцепт — це згода платника на оплату грошових і товарних документів. Сутність акцептної форми розрахунків полягає в тому, що постачальник після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт або надання послуг виписує платіжну ви­могу і передає в банк на інкасо. Передавання рахунків платіжних вимог- доручень до банку для оплати називають передаванням їх на інкасо. Акцепт може бути позитивним чи негативним, повним чи частковим.

Позитивний акцепт — це така його форма, яка зобов’язує платни­ка за кожною платіжною вимогою-дорученням заявляти в письмовому вигляді згоду на оплату чи відмову від акцепту.

Негативний акцепт — форма акцепту, за якої письмово заявляєть­ся тільки відмова від оплати. Він може бути попереднім чи наступним. За попереднього акцепту оплата здійснюється на наступний день піс­ля завершення строку акцепту (після одержання одержувачем доку­ментів: на третій робочий день — у разі іногородніх розрахунків, на другий — в разі одногородніх розрахунків), якщо одержувач не подає обґрунтованої відмови від акцепту. За наступного акцепту платіжні документи постачальника оплачуються одразу, в міру їх надходження до банку. Проте за одержувачем залишається право заявити відмову від акцепту протягом трьох днів. У цьому разі гроші повертаються на рахунок одержувача.

Повна відмова від акцепту — це відмова від оплати повністю всієї платіжної вимоги.

Частковий акцепт — погодження на оплату лише частини платіж­ного документа.

Порядок і строки передавання платником до банку платіжних вимог-доручень встановлюються сторонами в договорі і банком не контролюються.

Особливості відображення обліку розрахунків у балансі підпри­ємства. У розділі І активу балансу заборгованість фізичних та юри­дичних осіб, яка не виникає в перебігу нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців від дати балансу, вказується у статті «Довгострокова дебіторська заборгованість». До неї належать заборгованість за майно з фінансової оренди, заборгова­ність за довгостроковими одержаними векселями та інша дебіторська заборгованість. Код цього рядка балансу — 50. У розділі II активу балансу заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями, вказується у статті «Векселі одержані»; код рядка — 150.

Заборгованість покупців та замовників за надані продукцію, това­ри, роботи або послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями) відображується у статті балансу «Дебіторська заборгованість за това­ри, роботи, послуги»; код рядка — 160. У підсумок балансу зарахову­ється чиста реалізаційна вартість, що визначається шляхом вирахуван­ня з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів. Сумнівний борг — це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує непевність у погашенні боржником.

Заборгованість фінансових і податкових органів, а також пере­плата податків, зборів та інших платежів до бюджету наводяться у статті «Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом»; код рядка — 170.

Суми авансів, надані іншим підприємствам у рахунок майбутніх платежів, відображуються у статті «Дебіторська заборгованість за ви­даними авансами», код рядка — 180.

Заборгованість пов’язаних сторін (тобто підприємств, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або справляти істотний вплив на ухвалення фінансових і оперативних рішень іншою стороною) та дебіторська заборгованість за внутрішньо­відомчими розрахунками вказуються у статті «Дебіторська заборгова­ність за внутрішніми розрахунками»; код рядка — 200.

Заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та відображується у складі обо­ротних активів, указується в статті «Інша поточна дебіторська забор­гованість»; код рядка — 210.

У розділі III пасиву балансу «Довгострокові зобов’язання» у статті «Довгострокові кредити банків» указується сума заборгованос­ті підприємства банкам з одержаних від них позик, яка не є поточним зобов’язанням; код рядка — 440. Сума довгострокової заборгованос­ті підприємства щодо зобов’язання з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, наводиться у статті «Інші довгострокові фінансові зобов’язання»; код рядка — 450. Сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в наступних пері­одах унаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки, вказується у статті «Відстрочені додаткові зобо­в’язання»; код рядка — 460. Облікова оцінка — це попередня оцінка, яка використовується підприємством для розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами. Сума довгострокових зобов’язань, що не можуть бути включені до інших статей розділу «Довгострокові зобов’язання», відображується у статті «Інші довго­строкові зобов’язання»; код рядка — 470. У розділі IV пасиву балан­су «Поточні зобов’язання» у статті «Короткострокові кредити банків» наводиться сума поточних зобов’язань підприємств перед банками з одержаних від них позик; код рядка — 500. Сума довгострокових зобов’язань, що підлягають погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, вказується у статті «Поточна заборгованість з дов­гострокових зобов’язань», код рядка — 510.

Сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі з ме­тою забезпечення поставок, робіт, послуг постачальників, підряд­чиків та інших кредиторів, наводиться у статті «Векселі видані»; код рядка — 520.

Сума заборгованості постачальникам, підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та одержані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями) вказується у статті «Кредиторська заборгова­ність за товари, роботи, послуги»; код рядка — 530.

У статті «Поточні зобов’язання з розрахунків» відображуються: сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок майбутніх поставок продукції, виконання робіт, надання послуг, код рядка — 540; забор­гованість підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, код рядка — 550; заборгованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законо­давством, код рядка — 560; сума заборгованості за відрахування до Пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна під­приємства та індивідуальне страхування його працівників, код рядка — 570; заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів тощо) і формуванням статутного капіталу, код рядка — 580; заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторська заборгованість за внутрішньо­відомчими розрахунками, код рядка — 590; сума зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, наведених у розділі «Поточні зобов’язання», код рядка — 600.

 

 

Запитання для самопідготовки


  1. Наведіть поняття основних засобів і назвіть критерії їх оцінки.
  2. Укажіть основні документи, за допомогою яких здійснюєть­ся синтетичний та аналітичний облік основних засобів.
  3. Назвіть основні форми обліку матеріальних цінностей і укажіть основні документи для їх обліку в бухгалтерії, на складі та інших місцях зберігання і використання.
  4. Перелічіть, що включає в себе фонд заробітної плати, і на­звіть основні документи з нарахування та виплати заробітної плати.
  5. Назвіть основні признаки готової продукції та основні до­кументи і рахунки, на яких вони відображаються.
  6. Охарактеризуйте основні документи з відображення касових операцій.
  7. Назвіть основні форми розрахунків між підприємствами.