§ 2. Ліберальна економіко-правова доктрина Ф. Гаєка

Важливе місце в державно-правовій думці ХХ століття займають ідеї західноєвропейських та північноамериканських економістів-лібералів — Дж. М. Кейнса, Л. фон Мізеса, Ф. А. фон Гаєка, М. Фрідмана та ін. Предметом дискусії між ними є межі впливу держави на економічну й соціальну сфери суспільного буття, розвиток доктрини невтручання держави („ laissez faire”^[2]). Згідно з цим класичним ліберальним ученням держава має якомога менше втручатися в економічну сферу, обмежуючи свою роль захистом осо­би та власності, справами національної оборони, забезпеченням функціону­вання транспортних мереж тощо. Кейнс^[3] критично ставиться до цієї доктри­ни, обґрунтовує необхідність активної участі держави в регулюванні еконо­мікою, ратує за капіталізм з державним регулюванням, з виразними соціаль­но-демократичними рисами.

Послідовним опонентом Кейнса та авторів економіко-політичної докт­рини „держави загального благоденства” є видатний ліберальний економіст і філософ Фрідріх Авґуст фон Гаєк (1899-1992)^[4]. У своїх роботах він піддає обґрунтованій критиці ідеї Кейнса як такі, що призводять до занепаду еконо­міки й зміцнення бюрократії, виникнення значного прошарку державних службовців, що паразитують на розподілі соціальних пільг. Учений наполя­гає на небезпечності поєднання в руках держави одночасно політичної та економічної влади, оскільки це є згубним для індивідуальної свободи й неминуче веде до диктатури держави.

Єдиним надійним фундаментом прав і свобод особистості Г аєк вважає свободу економічну. Він доводить, що поширення тоталітарних ідей у ХХ столітті, зокрема, фашизму, є логічним наслідком соціалістичних ідей держа­вного регулювання економіки, реалізація яких обмежує свободу індивідів, фактично робить їх рабами держави. Реальну загрозу такого розвитку суспі­льства Гаєк бачить не тільки в країнах соціалістичного табору, а всюди, де держава перебирає на себе функції економічного регулювання (у тому числі й у сучасних йому західних країнах). Учений піддає критиці монополію дер­жави на життєво важливі послуги, зокрема в сфері соціального забезпечення, оскільки вона руйнує традиційні соціальні інститути — родину, етнічну групу, релігійну громаду, заміщує сталі неформальні взаємовідносини між чле­нами суспільства залежністю від уряду.

Рецептом гарантування свободи особистості та її захисту від довільно­го державного втручання Гаєк вважає повернення до первинних принципів класичних ліберальних доктрин „правової держави” й „верховенства пра­ва”. Ці принципи, на його переконання, втрачені сучасними західними дер­жавами. Водночас, саме їх мислитель вважає наріжним каменем свободи. Га- єк пропонує таке визначення принципу верховенства права: „це означає, що уряд має виконувати правила, встановлені й проголошені заздалегідь — правила, що дають змогу з певністю передбачати, як влада використовува­тиме свої повноваження здійснення примусу за певних обставин і планувати власні справи на підставі цього знання”. На думку філософа, законодавець, керуючись принципом верховенства права, має формулювати в законах не створені ним штучні веління, а вже апробовані суспільством загальні правила гідної поведінки, основні права громадян, що державним обмеженням не під­лягають. Принцип верховенства права передбачає насамперед верховенство приватного права над публічним, верховенство закону, який гарантує свободу людини, а не обмежує її.

Першою ознакою такого закону є його загальність, абстрактність його приписів — закон має містити лише найбільш загальні норми, давати особис­тості, що їх застосовує, простір для свободи волі, не повинен мати на увазі жодного конкретного індивіда. Саме це Гаєк вважає гарантією того, що закон не обмежить свободу, відповідатиме принципу верховенства права, буде ста­більним.

Другою ознакою такого закону є його доступність та очевидність — результат застосування й тлумачення закону має бути завчасно передбачува­ним, очевидним. За висловом Гаєка, „важко перебільшити ту вагу, яку має очевидність закону для поступального й ефективного руху вільного суспільс­тва”.

Третьою ознакою такого закону є його рівність, що означає однакове його застосування до всіх осіб. Нормам закону „повинні підлягати й ті, хто уклав їх, і ті, хто їх застосовує, тобто й урядовці, й підлеглі, не має бути ви­нятків ні для кого”. Гаєк виступає як проти прихованого увільнення держави та її посадових осіб від дотримання законів, так і проти влади уряду робити для окремих індивідів винятки із загальнообов’язковості закону.

Як зазначає філософ, тільки за умови відповідності законів цим озна­кам „можна говорити, що правлять закони, а не люди”.

Але видання таких законів існуюча система державних органів, на пе­реконання Гаєка, забезпечити не спроможна. Перепоною є постійна залеж­ність законодавця від тиску конкретних інтересів, політичних партій, його фінансова та ідеологічна заангажованість. З метою такої організації влади, що забезпечила б економічну й політичну свободу людини, впровадження принципу верховенства права, Гаєк пропонує ідеальну модель „зразкової конституції”. Вона передбачає, зокрема, одночасне функціонування двох представницьких законодавчих органів. Першим має бути спеціальна законо­давча асамблея, завданням якої є формулювання законів довготермінової дії (зазвичай у сфері приватного права), другим — аналог сучасного парламенту із завданням створення мінливого поточного законодавства —„наказів” у сфері публічного права.

Ідеологія Гаєка є поверненням від економіко-політичної доктрини „ держави загального благоденства ” до класичної ліберальної традиції, що ґрунтується на принципах невтручання держави в економіку, вивищення приватного життя людини (у тому числі, в економічній сфері) над вимогами держави, його протиставлення цим вимогам. Тому вченого вважають пред­ставником „ліберально-консервативного” напрямку політичної думки другої половини ХХ століття (хоча сам мислитель категорично відмежовується від ідеології консерватизму, наполягає на радикальних суперечностях між нею та ліберальною ідеологією, оскільки на відміну від останньої вона відкидає нове знання й відгороджується від будь-яких змін, зокрема економічних).

Ідеї Гаєка, його однодумців та послідовників надихали ряд державних діячів останньої чверті XX століття, зокрема Л. Бальцеровича (Польща), М. Тетчер (Велика Британія), Р. Рейгана (США), до ліберальних реформ в їх кра­їнах. Г аєкова концепція закону та його місця в регулюванні соціального по­рядку сприяла зростанню інтересу до класичних ліберальних теорій верхо­венства права й правової держави.