РОЗДІЛ 21. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ В ХХ СТ. PDF Печать
История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)

РОЗДІЛ 21. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ В ХХ СТ.

ХХ ст. змінило політичне обличчя країн світу. Відбулось і оновлення політико-правової теорії в тісному взаємозв’язку з широкою демократизаці­єю суспільного життя в умовах регульованої ринкової економіки у найбільш розвинених країнах Західної Європи і США, науково-технічним прогресом. Це оновлення позначилось глибоким осмисленням методологічних проблем правознавства і політології, що розділилися. Спеціалізація досліджень у свою чергу привела до зміни структури цих наук, появі теорій і концепцій, започа­ткованих ще в ХІХ ст. - теорій солідаризму, еліт, нових шкіл права, концеп­цій плюралістичної демократії, соціальної держави і політики загального благоденства та ін.

 

§ 1 Теорія солідаризму Л.Дюгі

Леон Дюгі (1859-1928)[1], французький теоретик права, конституціона­ліст, пропагував ідеї класового миру, започатковані О.Контом. Його твор­чість припала на період жорстоких класових боїв, революцій, Першої світо­вої війни, що примушувало вченого шукати відповіді на виклики часу.

Головною і об’єднуючою ідеєю усієї його творчості стала запозичена з галузі позитивістської соціальної філософії концепція солідаризму. Соліда- ризм, соціальну солідарність на відміну від революційного синдикалізму, що закликав робітників до насильств і страйків, Дюгі розглядав як факт взає­мної соціальної залежності членів людського суспільства, в якому люди є не­рівними, внаслідок чого суспільство поділяється на соціальні групи (класи) і кожна з соціальних груп виконує соціально необхідну функцію для інших, а тому вони не можуть існувати один без іншого. Причому класи виступають зібранням індивідів, між якими існує особливо тісна солідарність, оскільки вони здійснюють одинакову роботу в суспільному розподілі праці для задо­волення загальних потреб суспільства. Тому «злочином є проповідувати бо­ротьбу класів, - писав французький конституціоналіст, - і я думаю, що ніяким чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму координації та ієрархії класів».

Л. Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму за допомогою організації синдикатів за спільністю соціальної роботи і професійних інтересів, через які робітники зможуть висловлювати і захищати свої права та інтереси в представницьких органах держави, обмежувати владу уряду. Син­дикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Це призведе до прийняття відповідних законів, які визначать відносини між кла­сами і, таким чином, вплинуть на послаблення або взагалі припинення класової боротьби.

Крім соціальної солідарності, на думку Дюгі, людей об’єднують і інтегрують в нові спільноти не правила поведінки, що випливають з прав індивідів і колективів (їх він вважав ілюзорними і неіснуючими), а соціальні норми, які засновані на взаємній залежності, що об’єднують людей. Таке об’єднання і дисциплінування людей виникає з тієї причини, що люди - істоти соціальні і будь-який акт поведінки, що порушує соціальні норми викликає негативну реакцію щодо порушника. Дюгі підсумовує: «Будь-яке супільство є дисципліна, а так як людина не може жити без суспільства, то вона може жити тільки підпорядковуючись якійсь дисципліні». Соціальні норми, на думку Дюгі, не є моральними, а правовими, що відносяться до зовнішніх проявів людської волі. При цьому соціальна норма стоїть вище держави і позитивних законів, які нею встановлені. В подальшому соціальна норма стане «органічним законом громадянського життя». Соціальній нормі надається великого значення як для науки, так і для існування сучасного сус­пільства. «Як Евклід заснував всю свою геометричну систему на постулаті паралелей, так і сучасна людина може заснувати всю соціальну і політичну систему на постулаті норми поведінки, яка є обов’язковою для усіх».

Іншим перетворенням, писав Дюгі, стане знищення права власності - воно «поступиться» поняттю власності як соціальної функції. Французький юрист пропонував замінити й поняття суб’єктивного права поняттям соціа­льної функції і обов’язком. Він вважав за необхідне виключити з юридичної науки цілий ряд понять і конструкцій, що на його думку є метафізичними, а саме «суверенна особистість держави», «суб’єктивне право особи» і ввести нові поняття, наприклад, «юридична ситуація», «функція», «соціальне право» та інші.

Разом з цим Дюгі зазначає - новий суспільний лад, що виникає, потре­бує не суб’єктивного, а об'єктивного права, яке накладає на кожного члена суспільства відповідні соціальні обовязки, тобто «зобов’язує його виконати певну місію» і відповідно «надає владу вчинити акти, що необхідні для цієї місії». Засновник солідаризму в політичній теорії вважає: „ ... Кожен має обов’язки (долг), і притому по відношенню до всіх, але ніхто не має права у власному сенсі слова”. Права людини він оголошує метафізикою, якій нема місця ні в науці, ні в практиці. Потрібна Декларація обов’язків. „Індивід не мета, а лише засіб”, - пише Дюгі в дусі Ф. Ніцше.

Держава в її існуючих формах колективності (римській, королівській, якобінській, наполеонівській, формі третьої французької республіки) зникне і їх місце займе новий державний лад - «більш гнучкий, більш гуманний, більш захищаючий індивіда», з новою системою прав колективів і прав інди­відів. Така держава базується на двох основоположних елементах: соціальна норма, яка заснована на факті взаємної залежності і солідарності, що об’єднує все людство взагалі і членів будь-якої соціальної групи; децентра­лізація або синдикальний федералізм, адже сучасне суспільство рухається «до певного роду федералізму класів, які організовані в синдикати». Федера­лізм з часом буде «зкомбінований з центральною владою», котра збереже своє існування, але значно зміниться і буде зведена до функцій контролю і нагляду. Це в свою чергу призведе до контролю і обмеження діяльності правлячих класів, а держава перетвориться на систему відповідних служб, обслуговуючих суспільство.

Таким чином, держава перетвориться в «корпоративну», де будуть зліквідовані парламентаризм, загальне виборче право, а натомість - встанов­лене пряме професійно-корпоративне представництво різних професійнних груп в органах державної влади. Ідеями Дюгі скористалися італійські та ні­мецькі фашисти, що й зумовило падіння авторитету дюгізму після Другої світової війни.