2.10. Поняття міжнародного комерційного арбітражу та його різновидів. Правова регламентація його діяльності та порядок розгляду спорів



Спори, що виникають між учасниками зовнішньоекономічної ді­яльності під час провадження такої діяльності, можуть розглядатися:
1)  у системі державних судів (господарських судів)[3] за чинними у країні, де розглядається спір, правилами про підсудність;
2)  у міжнародному комерційному арбітражі.
Поняття «міжнародний комерційний арбітраж» використовується у двох значеннях: 1) для позначення особливого механізму розгляду міжнародних комерційних спорів; 2) для позначення органу, що ство­рено для розгляду приватноправових спорів (стороною цих спорів можуть бути не тільки фізичні та юридичні особи, але й держава як один із суб’єктів міжнародного приватного права).
Слід зазначити, що термін «міжнародний» стосується тільки харак­теру спорів, що передаються на його розгляд, адже сам арбітраж є на­ціональним інститутом, який керується національними процесуальни­ми нормами. Для позначення недержавної природи міжнародного ко­мерційного арбітражу зазвичай залучається поняття «третейський». Утім «міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд)» та «тре­тейський суд» не є рівнозначними поняттями. Так, відповідно до За­кону України «Про третейські суди» в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди аі Ьос) без статусу юридичної особи. Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України: всеукраїнських громадських організаціях; всеукраїнських організаціях роботодавців; фондових і то­варних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів; торгово-промислових палатах[4]; всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; об’єднаннях, асоціаціях суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків. Однак дія Закону України «Про третейські суди»[5] від 11 травня 2004р. не поширюється на міжнарод­ний комерційний арбітраж: (випадки, коли юридичні та/або фізичні осо­би не мають права передати на розгляд третейського суду спір, що виник між ними, передбачені ст. 6 Закону України «Про третейські суди»; в їх числі й наявність на стороні однієї зі сторін спору нерезидента України).
Історично склалися два різновиди міжнародного арбітражу (третей­ського суду): інституційний (постійно діючий) і арбітраж асі пос (ство­рюється сторонами для розгляду конкретної справи, тобто є разовим).
Постійно діючі арбітражі створюються та постійно діють при торговельних та торгово-промислових палатах різних країн. До пози­тивних рис інституційного арбітражу належать:
1)  наявність чітко відпрацьованого регламенту, що забезпечує ефек­тивне і послідовне просування справи по стадіях арбітражного про­цесу;
2)  високий кваліфікаційний рівень арбітрів (до списку арбітрів ін- ституційних арбітражів, як правило, входять провідні спеціалісти у від­повідних галузях права; у рамках інституційних арбітражів відбуваєть­ся накопичення досвіду, відповідні структурні підрозділи здійснюють аналіз практики розгляду справ і її узагальнення);
3) застосування національного процесуального законодавства місця знаходження інституційного арбітражу знижує імовірність скасування арбітражного рішення в цій країні.
Арбітражі ай Нос створюються щоразу для врегулювання одного або декількох спірних питань за однією справою. До позитивних рис арбітражу ай Нос належать:
1)   оптимальна пристосованість для розгляду конкретного спору та у середньому менш тривалий термін розгляду справи;
2) максимальна автономія сторін у виборі процесуальних правил (про­цедуру розгляду спору сторони можуть визначити як самостійно, так і взяти за основу регламент будь-якого інституційного арбітражу, або ти­повий арбітражний регламент, розроблений міжнародною організацією);
3) вартісна привабливість — адміністративні витрати скорочені до мінімуму; основними витратами є гонорари арбітрів;
4)  абсолютно приватний характер.
Рішення з приводу вибору інституційного чи арбітражу асі пос може бути прийнято сторонами як на стадії укладання договору, так і вже після виникнення конкретного спору. В усіх випадках сторони повинні чітко визначити, який арбітраж вони вибирають, і відповідно до свого вибору чітко і правильно назвати інституційний арбітраж (у цьому ви­падку рекомендується використання типового арбітражного застере­ження даного інституційного арбітражу) або чітко визначити, що супе­речка буде розглядатися тимчасовим арбітражем та за якою процесу­альною процедурою (самостійно визначеною або відповідно до певного реїламенту).
Під егідою ООН розроблено три арбітражних регламенти: Арбітражний регламент Економічної комісії ООН для Європи 1966 р., Правила міжна­родного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії та Да­лекого Сходу 1966 р. та Арбітражний регламент Юнсітрал 1976 р.
Найбільш досконалим арбітражним регламентом вважається Арбі­тражний регламент Юнсітрал, положення якого враховано більшістю інституційних арбітражів під час розроблення власних правил (регла­ментів). Юнсітрал було розроблено типове арбітражне застереження, що передбачає вибір арбітражу відповідно до Арбітражного регламен­ту Юнсітрал.
Крім того, з метою уніфікації процесуального права прийнято низ­ку міжнародних актів, у числі яких Європейська конвенції про зовніш­ньоторговельний арбітраж 1961 р., яка в результаті приєднання до неї неєвропеиських країн із регіональної перетворилась на універсальну (Україна також є учасницею цієї Конвенції відповідно до Указу Пре­зидії ВР УРСР’ про її ратифікацію від 25 січня 1963 р.). Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж застосовується як до постійно діючо­го арбітражу, так і такого, що створений для разового розгляду справи, та містить правила, що визначають порядок формування арбітражу, розгляду справи, винесення рішення, а також умови та наслідки визнан­ня арбітражного рішення недійсним. У 1972 р. укладено Конвенцію про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що випли­вають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва (для України є чинною на підставі Указу Президії ВР СРСР2 від 20 квітня 1973 р.). Прикладами регіональних міжнародних договорів, що діють у сфері міжнародного комерційного арбітражу, є Угода про по­рядок вирішення спорів, пов язаних із здійсненням господарської ді­яльності 1992 р., укладена у рамках СНГ (для України є чинною на підставі Постанови ВР3 від 19 грудня 1992 р.); Міжамериканська кон­венція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р.; Арабська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж: 1987 р. та ін.
Юнсітрал розроблений Типовий закон про міжнародний комер­ційний арбітраж, рекомендований країнам як модель відповідного національного закону та який став основою під час прийняття Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»4 від 24 лютого 1994 р. 
Якщо місце арбітражу знаходиться на території України, до між­народного комерційного арбітражу застосовується Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», який регулює питання, пов'язані зі: складом міжнародного третейського суду (кількість арбітрів, по­рядок їх призначення); підставами для відводу арбітра; процедурою відводу арбітра; припиненням повноважень (мандата) арбітра; при­значенням нового арбітра; повноваженнями міжнародного третейсько­го суду; порядком арбітражного провадження, у тому числі визначен­ням правил процедури, а також порядком винесення арбітражного рішення, його формою та змістом; умовами припинення розгляду справи тощо.
У Додатку 1 до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» міститься Положення про Міжнародний комерційний арбі­тражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Міжнародний комерційний арбітражний суд є самостійною постійно діючою арбі­тражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнарод­ного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітраж­ного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат суду, сприяє його діяльності.
За згодою сторін до Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть передаватись на вирішення:
-   спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які ви­никають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів між­народних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору перебуває за кордоном, а також:
-    спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути переда­ні на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, сто­суються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, вико­нання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами, пере­везення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередни­цтва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими на­слідками творчої діяльності, спорудження промислових та інших об'єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм про­мислової і підприємницької кооперації.
Міжнародний комерційний арбітражний суд України приймає до свого розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції на підставі міжнародних договорів України.
Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду викону­ються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Невиконані у строк рішення виконуються відповідно до закону і між­народних договорів.
У Додатку 2 до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» міститься Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Морська арбітражна комісія є са­мостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат Комісії, сприяє її діяльності.
Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з до­говірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із тор­гового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин українські та іноземні суб'єкти господарювання або лише українські чи тільки іноземні суб'єкти.
Морська арбітражна комісія вирішує спори, що випливають із від­носин:
1)  щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а та­кож перевезення вантажів у змішаному плаванні (річка — море);
2)  щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;
3)  щодо морського страхування і перестрахування;
4) пов'язаних з купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;
5)  з лоцманської і льодової проводки, агентського та іншого обслу­говування морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден мор­ськими шляхами;
6)  пов'язаних з використанням суден для здійснення наукових до­сліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;
7)   щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього плавання;
8) пов’язаних з підніманням затонулих у морі суден та іншого майна;
9)  пов’язаних із зіткненням морських суден, морського судна і суд­на внутрішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також із завданням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим об’єктам;
10)  пов’язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям та іншим знаряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.
Морська арбітражна комісія вирішує також спори, що виникають у зв’язку з плаванням морських суден і суден внутрішнього плавання по міжнародних ріках, у випадках, вказаних у цій статті, а також спори, пов’язані зі здійсненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.
Морська арбітражна комісія приймає до розгляду спори за наявно­сті угоди між сторонами про передачу їх на її вирішення. Комісія також приймає до розгляду спори, сторони яких зобов’язані передати їх на її вирішення в силу міжнародних договорів.
Рішення Морської арбітражної комісії виконуються сторонами до­бровільно у встановлені нею строки. Невиконані в строк рішення ви­конуються відповідно до закону і міжнародних договорів.
Активний розвиток «віртуальної торгівлі», укладення «віртуальних контрактів» підготували грунт для розвитку «віртуального арбітражу» (точніше «віртуального» проведення арбітражного процесу), який по­тенційно має багато переваг (позитивних рис) у порівнянні з традицій­ним:
1) суттєво знижуються витрати сторін на участь у розгляді справи;
2)  зникає необхідність приїздів, польотів у місце проведення арбі­тражу, пересилання документів через міжкордонні кур’єрські служби;
3)  істотно збільшується швидкість розгляду справ.
Сторони можуть домовитися про «віртуальне» проведення про­цесу за умови, що зазначену угоду (домовленість) підтримає сам арбі­траж.
Перші кроки щодо створення «віртуального арбітражу» здійснила Американська арбітражна асоціація, яка взяла участь у проекті (екс­перименті) «Віртуальний Магістр», відповідно до умов якого сторони мали можливість передавати певні види спорів на розгляд арбітра, який мав винести рішення протягом 72-х годин (вся арбітражна процедура проходить через мережу Інтернет)[6]. Разом з тим, доки не існує надійних засобів захисту електронних повідомлень, доти надійність «віртуаль­ного арбітражу» є сумнівною.
Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) вирішує спір, який стосується прав та обов'язків сторін згідно з такими норма­ми права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. За відсутності у договорі вказівки на право, що має бути застосоване до суті спору, арбітри використовують колізійні норми, які на їх погляд мають застосовуватися. Таке положення міститься у Типовому законі Юнсітрал про міжнародний комерційний арбітраж та внутрішньому законодавстві країн, що взяли цей закон за взірець при розробці відпо­відного закону про міжнародний арбітраж. Утім, сьогодні найбільш сучасним вирішенням питання про порядок визначення права міжна­родним арбітражем вважають положення сучасних арбітражних регла­ментів (Регламент Американської арбітражної асоціації, Лондонського арбітражного комерційного суду, Нідерландського арбітражного інсти­туту, Арбітражний регламент Міжнародної торгової палати та ін.), які більше не відсилають до якихось колізійних норм, а надають арбітрам повну автономію вибору права, що має застосовуватись (арбітри є віль­ними в обранні методу та можуть керуватися колізійними нормами або прямо визначити таке право)2.