Розділ 2 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності - 2.11. Арбітражна угода та її різновиди. Структура арбітражного застереження

Posted in Хозяйственное право - Господарське право: ч.2 (В.С. Мілаш)

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 



2.11.  Арбітражна угода та її різновиди. Структура арбітражного застереження



За загальними правилами обов'язковою умовою розгляду міжна­родним арбітражем комерційного спору між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності є наявність досягнутої між ними арбітражної угоди (угоди про арбітражний розгляд). Тільки в окремих випадках юрисдик­ція арбітража засновується не на арбітражній угоді, а на відповідних положеннях міжнародного договору, дія яких поширюється на відно­сини, що виникають між суб'єктами господарювання країн-учасниць цього міжнародного договору. Положення таких міжнародних договорів можуть або повністю виключати юрисдикцію державних судів щодо розгляду комерційних спорів, або надавати зацікавленій стороні (гос­подарюючому суб’єкту країни-учасниці цього міжнародного договору) право на звернення з позовом до будь-якого суду (як до державного, так і до недержавного). Так, згідно зі ст. 1 Конвенції про розв'язання арбі­тражним шляхом цивільно-правових спорів, що випливають з відносин економічного та науково-технічного співробітництва л 1972 р., всі спо­ри між господарськими організаціями, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають між ними в процесі економічного та науково-технічного співробітництва країн-учасниць цієї Конвенції, підлягають розгляду в арбітражному порядку, за винят­ком підсудності цих спорів державним судам. Під вищеозначеними відносинами Конвенція розуміє відносини з договорів: купівлі-продажу товарів; про спеціалізацію та кооперування виробництва; про виконан­ня підрядних, будівельних, монтажних, проектних, проектно- конструкторських, пошукових, експериментальних робіт; надання транспортно-експедиційних та інших послуг та інші цивільно-правові відносини, що виникають у процесі економічного та науково-технічного співробітництва країн-учасниць Конвенції. Відповідно до ст. З Конвен­ції спори, указані в ст. 1, підлягають розгляду в арбітражному суді при торговій палаті в країні відповідача або за домовленістю сторін у третій країні-учасниці цієї Конвенції. У випадках коли для розгляду окремих категорій спорів у країнах-учасницях Конвенції існують спеціалізовані арбітражні суди, розгляд таких спорів за взаємною згодою сторін буде здійснюватися цими арбітражними судами. Відповідно до Угоди про порядок вирішення спорів, пов 'язаних зі здійсненням господарської ді­яльності[7], укладеної 1992 р. країнами-учасницями СНД, господарюю­чі суб’єкти кожної з країн-учасниць СНД мають на території інших країн-учасниць СНД право безперешкодно звертатися до судів, арбі­тражних (господарських) судів, третейських судів та до інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, що випливають із до­говірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб’єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними. Компетентний суд країни-учасниці СНД вправі розглядати вищезазначені спори, якщо на території даної країни- учасниці СНД:
а) відповідач мав постійне місце проживання чи місцезнаходження на день пред'явлення позову (якщо у справі бере участь декілька від­повідачів, що перебувають на території різних країн-учасниць СНД, спір розглядається за місцем знаходження будь-якого з відповідачів за вибором позивача);
б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяль­ність підприємства (філіала) відповідача;
в)  виконано чи мало бути повністю або частково виконано зобов'язання з договору, яке є предметом спору;
г) мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для ви­моги про відшкодування шкоди;
д) має постійне місце проживання або місце знаходження позивач за позовом про захист ділової репутації;
є) знаходиться контрагент-постачальник, підрядник або особа, що надає послуги (виконує роботи) і спір стосуться укладення, зміни або розірвання договорів.
За умови відсутності арбітражної угоди та відповідних положень міжнародних договорів, які наділяють юрисдикцією міжнародні арбі­тражі, комерційний спір між господарюючими суб'єктами з різних країн визначається за загальними правилами про підсудність (зазна­чені правила передусім містяться в міжнародних двосторонніх догово­рах про правову допомогу з цивільних справ).
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний ар­бітраж» арбітражною угодою є угода сторін про передачу до арбітра­жу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між: ними у зв 'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалеж­но від того, мають вони договірний характер чи ні.
Арбітражна угода викладається в повній письмовій формі (в єди­ному документі, підписаному сторонами) або повній спрощеній письмо­вій формі (шляхом обміну листами, повідомленнями телетайпом, телеграфом або з використанням інших засобів електрозв'язку, що за­безпечують фіксацію такої угоди), а також досягається шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, у яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує.
Арбітражна угода може бути представлена у вигляді окремої умови зовнішньоекономічного договору (арбітражного застереження) або як окрема угода (договір). Арбітражним застереженням є домовленість сторін зовнішньоекономічного договору, що, як правило, безпосередньо включена до його змісту та передбачає передачу всіх чи деяких катего­рій спорів, що можуть виникнути між ними в майбутньому, на розгляд певного арбітражу. Втім, зазначена домовленість може бути викладена і в окремому від самого зовнішньоекономічного договору документі та бути його частиною, якщо в самому зовнішньоекономічному договорі є посилання на документ, що містить угоду сторін про передачу до певного арбітражу всіх або певних спорів, і це посилання є таким, що робить її частиною зовнішньоекономічного договору. Третейським за­писом є домовленість сторін про передачу вже існуючого між ними конкретного спору на розгляд певного арбітражу, яка відповідно міс­титься в окремій від зовнішньоекономічного договору угоді.
У минулі часи в законодавстві певних країн (Іспанії, Португалії, Ар­гентини) арбітражному застереженню та третейському запису надавало­ся різне правове значення. Так, наявність одного арбітражного застере­ження визнавалася недостатньою для наділення арбітражу компетенцією. Необхідною підставою арбітражного розгляду було додаткове вчинення третейського запису. При ухиленні однієї зі сторін від здійснення третей­ського запису зазначений в арбітражному застереженні третейський суд не може розпочати арбітражний процес (арбітражне застереження фак­тично не мало виконавчої сили)[8]. Подальший розвиток міжнародної торгівлі, поширення комерційних зв'язків вимагали приведення законо­давства про міжнародний комерційний арбітраж цих країн до міжнарод­но визнаних принципів, які набули закріплення в Типовому законі Юн- сітрал, Нью-Йоркській конвенції 1958 р., Європейській конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р. та ін. Сьогодні законодавства всіх країн визнають однакове значення обох видів арбітражної угоди (для звернення до арбітражу достатньо однієї з них). Утім, можливою є ситу­ація, коли різні спори, що випливають з того самого зовнішньоекономіч­ного договору, передаються на розгляд арбітражу на підставі різних видів арбітражної угоди. Така ситуація може виникнути якщо сторони перед­бачають в арбітражному застереженні тільки певні категорії спорів, які будуть підлягати розгляду в арбітражному порядку. Відповідно, коли за цим договором виникає інший спір, розгляд якого не був передбачений арбітражним застереженням, тоді для застосування арбітражного по­рядку сторони повинні вчинити третейський запис.
Арбітражній угоді властивий принцип автономності, що має такі форми вияву.
Недійсність зовнішньоекономічного договору автоматично не тягне за собою недійсність включеного до нього арбітражного засте­реження. Питання про дійсність арбітражного застереження як одно­го із видів арбітражної угоди вирішується судом окремо, незалежно від факту дійсності/недійсності договору, в якому міститься застере­ження.
Сторони в силу автономії волі можуть обрати право, що буде за­стосовано до їхньої арбітражної угоди, відмінне від права, застосова­ного до суті правового спору. Правом, застосованим до арбітражної угоди, регулюється низка питань, насамперед питання щодо її дійснос­ті. Якщо сторони не визначили право, застосоване до їх арбітражної угоди, то таке право буде визначено судом або арбітражем. Згідно з Єв­ропейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., при відсутності вказівки сторін на право, застосоване до арбітражної угоди, суд застосовує право країни, в якій повинне бути винесене арбі­тражне рішення, а при неможливості визначити місце винесення арбі­тражного рішення в момент, суд визначає застосовне право відповідно до власних колізійних норм (як правило, у такому випадку підлягає застосуванню право, що має бути застосоване до суті суперечки). Від­повідно до Типового закону Юнсітрал про Міжнародний комерційний арбітраж, арбітражне рішення, незалежно від місця його фактичного винесення, вважається винесеним у країні, де проходив арбітраж. Що ж стосується арбітражних регламентів, то в них здебільшого не врегу­льоване питання про порядок визначення права, застосованого до ар­бітражної угоди. Винятком є Арбітражний регламент Всесвітньої ор­ганізації інтелектуальної власності, де передбачено, що арбітражна угода має відповідати або праву місця арбітражного розгляду, або пра­ву, що застосовується до суті спору.
У загальному вигляді структура арбітражного застереження вигля­дає так.
Гіпотеза застереження:
-    вказівка на перелік спорів, які у разі їх виникнення будуть вирі­шуватися за допомогою арбітражу (усі або окремі — це має бути чітко зазначено).
Диспозиція застереження:
-    вид арбітражу (якщо обрано інституційний арбітраж, має бути зазначена його правильна назва; якщо обрано арбітраж аа Ьос, повинно додатково зазначатися місце арбітражу, число арбітрів та їх національ­ність і кваліфікація; правила процедури;
-  право, що застосовується до арбітражного застереження.
Проблема обрання права, що має застосовуватися до арбітражної угоди, значно ускладнюється, якщо національне законодавство про міжнародний комерційний арбітраж не відповідає Типовому закону Юнсітрал про Міжнародний комерційний арбітраж, Європейській кон­венції про зовнішньоторговельний арбітраж. У зв’язку з цим бажано, щоб сторони окремо оговорили право, що має застосовуватись до ар­бітражної угоди.
МТП рекомендовано використання для умови про арбітраж шриф­ту червоного кольору або іншої якості та розміщення її вище місця, яке передбачене для підписів сторін. Однак, якщо у тексті самого договору міститься посилання на те, що договірні умови, які розміщені на зво­ротному боці проформи, є його складовою частиною, арбітражне за­стереження визнається дійсним.