ГЛАВА 14 Основи житлового права України - Страница 6 PDF Печать
Право - В.В. Копєйчиков Правознавство

 

 

§ 7. Користування службовими жилими приміщеннями і гуртожитками

Службове жиле приміщення — це окрема квартира чи кімна­та в комунальній квартирі, що затверджена як службове житло і надається особам, які, з огляду на трудові відносини, мають проживати за місцем роботи чи недалеко від нього.

До основних ознак службового жилого приміщення слід від­нести:

а) характер трудових відносин працівника, що дає право на користування службовим житлом;

б) жиле приміщення може бути розташоване в будь-якому будинку, але обов'язково за рішенням виконкому міської (ра­йонної в місті) ради чи районної державної адміністрації повин­но бути включене р перелік службових приміщень;

в) може існувати у вигляді квартири чи окремої кімнати у квартирі;

г) має специфічний режим заселення і виселення наймача і членів його сім'ї.

Категорії працівників, які мають право на одержання і ко­ристування службовими жилими приміщеннями, можуть бути різними. Основним критерієм віднесення громадян до такої ка­тегорії працівників є специфічний характер виконання трудо­вих обов'язків, коли робочий день працівника розбитий на кілька частин невизначеної тривалості або коли необхідність виклику пра­цівника на місце роботи може виникнути у будь-який час доби.

Перелік категорій працівників, яким може бути надано служ­бові жилі приміщення, визначається законодавством. У випад­ках, передбачених законодавством, Кабінет Міністрів України може визначити окремі категорії військовослужбовців, яким мо­жуть бути надані в користування службові приміщення (ст. 119 ЖК України).

Жилі приміщення, надаються народним депутатам України на час постійної роботи у Верховній Раді України, вносяться до переліку службових і вилучаються з такого переліку за рішен­ням Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, де­путатської етики і забезпечення діяльності депутатів (ст. 118 ЖК України).

Установлений законодавством порядок заселення і виселен­ня не поширюється на службове житло.

Отже, чинне законодавство визначає порядок визнання жит­ла службовим, категорію осіб, які мають право на одержання й користування житлом, а також режим заселення такого житла і виселення з нього.

Жилі службові приміщення надаються в користування у по­рядку, встановленому законодавством України, за рішенням ад­міністрації підприємства, установи, організації, правління кол­госпу, органу управління, кооперативної чи іншої громадської організації. На підставі такого рішення виконавчий комітет міста (району в місті) чи районної державної адміністрації видає гро­мадянинові спеціальний ордер, який і є єдиною підставою для заселення в службове жиле приміщення (статті 121,122 ЖК Ук­раїни).

Порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними визначається окремим Положенням, затвердженим Верховною Радою України (ст. 126і ЖК України).

Законодавством не передбачено безпосередньої участі проф­спілкового комітету у винесенні рішення про надання службо­вих жилих приміщень у користування. Одночасно орган проф­спілки має право здійснювати контроль за правильним надан­ням службових жилих приміщень.

Форма ордера для надання в користування службового жи­лого приміщення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавство України встановлює певний порядок надання службового житла, який відрізняється від іншого по­рядку надання житла на загальних підставах чи за пільгами

Законодавство України закріплює порядок користування службовими жилими приміщеннями. Щодо користування служ­бовим житлом застосовуються правила договору найму жилого приміщення, за винятком тих, що передбачені статтями 73—76, 79-83,85,90, ч. 6 ст 101,103-106 ЖК України.

Жиле приміщення у користування, відповідно до законодав­ства України, може надаватися: а) начальникам житлово-екс­плуатаційних установ; б) майстрам технічних ділянок; в) слю­сарям з обслуговування теплових, газових, санітарно-технічних та інших мереж; г) двірникам; ґ) лісничим; д) директорам дея­ких навчальних закладів; є) директорам та деяким іншим пра­цівникам медичних установ; є) дільничним інспекторам міліції та іншим посадовим, службовим особам і робітникам.

Користувач службовим жилим приміщенням не має права на: бронювання такого приміщення (статті 73—76); його обмін (статті 79—83, 85); вимогу надання йому жилого приміщення меншого розміру замість того, що він наймає (ст. 90); вимогу на­дання в постійне користування іншого жилого приміщення в разі капітального ремонту будинку, в якому знаходиться служ­бове приміщення (ч. 6 ст. 101); вимогу змінити договір найму (статті 103-106).

Отже, законодавство поширює на осіб, які користуються службовим житлом, права та обов'язки, передбачені Типовим до­говором найму житла, крім тих, що прямо передбачені законом

У разі, коли працівник припинив трудові відносини з орга­нізацією, виключений з членів колгоспу або вийшов із членів колгоспу за власним бажанням, він підлягає виселенню із служ­бового жилого приміщення разом з усіма особами, які з ним меш­кають, без надання йому іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК України).

Законодавство передбачає й випадки, коли особа не може бу­ти виселена із службового житла без надання їй та членам її сім'ї іншого приміщення. Це стосується: інвалідів війни та інвалідів-військовослужбовців, передбачених законодавством; учасників війни; їхніх сімей; інвалідів рядового та начальницького складу ОВС, які стали інвалідами під час виконання ними службових обов'язків; працівників, які відпрацювали в організації, що на­дала їм службове житло, понад 20 років; осіб, які звільнилися з посади, що дає право на службове житло, але не звільнилися з організації; осіб, яких було звільнено через ліквідацію організа­ції, за скороченням чисельності або штатів працівників; пенсіо­нерів, інвалідів І та II груп і членів їхніх сімей; одиноких осіб, з якими мешкають неповнолітні діти (ст. 125 ЖК України).

Законодавство передбачає, що в разі виселення осіб, зазна­чених у ст. 125 ЖК України, із службових приміщень житло, що їм надається, має відповідати вимогам, передбаченим ст. 11 ЖК України. Це означає, що воно повинно бути в межах того самого населеного пункту і відповідати встановленим санітар­но-технічним нормам.

Отже, чинне законодавство регулює порядок припинення права користування службовим житлом і випадки, коли наймач і члени його сім 'ї не можуть бути виселені без надання їм іншого житла, що відповідає санітарним і технічним нормам.

Гуртожиток — це особливий вид жилого приміщення, що призначене для короткочасного проживання здебільшого оди­ноких людей, які поселяються у зв'язку з роботою на підприєм­стві, в установі та організації чи навчанням у навчальному за­кладі, яким це житлове приміщення належить. Як гуртожитки використовуються спеціально споруджені приміщення чи пе­реобладнані для цих цілей будинки. Згідно із законодавством, вони можуть бути зареєстровані органом місцевої влади чи міс­цевого самоврядування.

Чинне законодавство вимагає будувати гуртожитки за типо­вими проектами; крім жилих кімнат, там мають бути приміщен­ня для занять, культурно-масової роботи, побутового обслуго­вування та іншого комунального призначення.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках громадянам та іншим особам (без громадянства, іноземним громадянам) перед­бачено ст. 128 ЖК України.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідним профспілковим комітетом. На підставі такого рішення адмініст­рація підприємства, установи, організації видає особі спеціаль­ний ордер, що є єдиним документом і підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Нині порядок надання жилої площі в гуртожитку регулю­ється Типовим положенням про гуртожиток. Жила площа в гур­тожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприєм­ства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового коміте­ту. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає грома­дянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підста­вою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути ви­даний лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до орде­ра, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ор­дерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Блан­ки ордерів зберігаються як документи суворої звітності. Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що ви­значається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом. Жила площа в гуртожитку на­дається в розмірі не менше 6 кв. м на одну особу. Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строко­ву військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожит­ку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.

Мешканці гуртожитків не мають права: обмінювати своє жи­ле приміщення; переплановувати його; проживати з іншими чле­нами сім'ї; заселяти в свою кімнату інших громадян і тимчасо­вих мешканців.

Внутрішній розпорядок для мешканців гуртожитків установ­люється адміністрацією підприємства, установи, організації чи навчального закладу за узгодженням з профспілковим комітетом.

За проживання в гуртожитку береться плата за встановле­ними розцінками. У гуртожитках для проведення виховної, культурно-масової, фізкультурної роботи і поліпшення побуто­вих умов складаються Положення про раду гуртожитку Гурто­житок обслуговує спеціальний персонал (комендант, виховате­лі, чергові тощо).

Гуртожитки можуть використовуватися і для сімейних гро­мадян. Ці питання регулюються постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок «Про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасо­вого забезпечення жилими приміщеннями малих сімей» від ЗО вересня 1981 р. Постанову введено в дію з 1 січня 1982 р.

Житло в таких будинках надається адміністрацією певних організацій за згодою осіб, яким надається таке житло. Вони збе­рігають право перебувати на квартирному обліку.

Працівники, які припинили роботу на підприємстві за влас­ним бажанням, за порушення трудової дисципліни чи за скоєний злочин, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. У випадках, передбачених ст. 125 ЖК України, а саме: особи, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надало (надала) їм гуртожиток, не менш як 10 років, звільнені з посади, але не припинили трудових відносин з організацією, звільнені че­рез ліквідацію організації, скорочення чисельності працівників чи штату; пенсіонери за старістю, персональні пенсіонери, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано гуртожиток; інва­ліди праці І та II груп, інваліди І та II груп із загалу військово­службовців і прирівняних до них осіб; одинокі особи та неповно­літні діти, які мешкають разом з ними, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення

Таким особам у межах того самого населеного пункту нада­ється житло чи інше жиле приміщення, яке відповідає встанов­леним санітарним і технічним вимогам.

Особи виселяються з гуртожитків також у випадках: знесення будинку; переобладнання його на нежилий будинок; якщо будин­ку загрожує обвалення. Особам, які мешкають у таких будин­ках, надається інший гуртожиток чи інше жиле приміщення.

Отже, чинне законодавство закріплює поняття гуртожит­ку, порядок його функціонування, надання в гуртожитку житла громадянам, порядок користування таким житлом і порядок ви­селення осіб із гуртожитку з наданням їм іншого приміщення або без надання такого. Значна кількість чинних нормативних актів потребує удосконалення.