§ 5. Основи місцевого самоврядування

Під основами місцевого самоврядування розуміють об’єктивно сформовані в суспільстві економічні, соціальні, фінансові, правові й інші можливості й умови, сукупність яких утворює той базис, на якому будується вся система місцевого самоврядування.

Однією з основ місцевого самоврядування є територіальна осно­ва. Закріплення її має важливе значення, оскільки місцеве самовряду­вання характеризується насамперед визначеними просторово- географічними факторами і може здійснюватися територіальною громадою лише в межах адміністративних кордонів населених пунктів. Територіальною основою місцевого самоврядування є визначені адміністративно-територіальні одиниці — село, селище, місто, район, область.

Реальність та ефективність місцевого самоврядування визначаєть­ся перш за все його матеріально-фінансовими ресурсами, які разом узяті становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самовря­дування.

Провідне місце у структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування посідає комунальна власність, підставою для набуття якої є безоплатна передача майна територіальним громадам державою або іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядуван­ня в порядку, встановленому законом.

Суб’єктом права комунальної власності визнається територіальна громада села, селища, міста, району у місті. Перелік об’єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада. Згідно зі ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» до складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, у тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’ я, науки, соціального обслу­говування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’ єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власно­сті, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Оскільки об’єкти права комунальної власності громадського кори­стування мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об’єктів, територіальна громада визначає їх як об’ єкти виключного права комунальної власності, які не можуть бути відчужені, а їх перелік встановлюється статутом територіальної гро­мади. До цієї групи об’єктів можуть бути віднесені: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги; пам’ятки історії та архітектури; природні ландшафти, заповідники та інші об’єкти, встановлені територіальною громадою.

Територіальні громади мають право спільної власності, тобто мо­жуть на договірних засадах об’єднувати об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій та установ і створювати для цього відповідні органи і служби.

Однією з фінансових основ місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Місцеві бюджети розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, сели­щах, містах, а також районах у містах, у разі їх створення. Щодо ра­йонних та обласних рад, то вони затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відпо­відного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з міс­цевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. При цьому втручання інших органів у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету не допус­кається, крім винятків, встановлених законом України.

Місцевий бюджет складається з двох частин: дохідної і видаткової. Дохідна частина місцевого бюджету повинна формуватися так, щоб доходи були достатніми для ефективного здійснення місцевим само­врядування своїх завдань та функцій.

Доходи місцевих бюджетів формуються як за рахунок власних, визначених законом джерел, так і закріплених у встановленому за­коном порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов’язкових платежів, а також інших коштів. Доходи, які формують­ся за рахунок власних джерел, зараховуються до місцевого бюджету на підставі рішення відповідної ради і не потребують попереднього чи додаткового затвердження органом влади вищого рівня. До них належать місцеві податки і збори, до яких згідно зі ст. 10 Податково­го кодексу належать податок на нерухоме майно, відмінне від земель­ної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів під­приємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування шляхом закріплення за ними у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов’ язкових пла­тежів. Фінансова підтримка місцевого самоврядування також здійсню­ється через міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Вони здійсню­ються у вигляді дотацій вирівнювання для підвищення дохідної спро­можності бюджету й субвенцій, для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надан­ня субвенції. Обсяг міжбюджетних трансфертів залежить від розміру доходів, отриманих за рахунок закріплених за бюджетами місцевого самоврядування загальнодержавних податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

До дохідної частини місцевого бюджету включаються також кошти, необхідні для фінансування витрат, пов’ язаних із здійсненням органа­ми місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бю­джету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Правову основу місцевого самоврядування становить сукупність правових норм, що регламентують його організацію і функціонування в Україні. До такої основи належать: норми Конституції України, за­конів України «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого само­врядування» від 15.07.97 р. №452/97-ВР, «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» від 21.05.97 р. №280/97-ВР, «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 06.04.04 р. № 1667-IV, «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.02 р. №93-IV, «Про службу в органах місцевого самовряду­вання» від 07.06.01 р. № 2493-III, «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15.01.99 р. №401-XIV, «Про органи самоорганізації населен­ня» від 07.06.01 № 2493-III, «Про всеукраїнський та місцеві референ­думи» від 03.07.91р. №1286-XI, норми статутів територіальних громад, регламентів місцевих рад, положень про символіку територіальної громади та інших актів, які приймаються органами і посадовими осо­бами місцевого самоврядування.