§ 8. Призначення покарання за сукупністю вироків

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупність вироків є там, де засудже­ний після постановлення вироку, але до повного відбуття призначено­го ним покарання, вчиняє новий злочин. Отже, при сукупності вироків:

а) суд постановив вирок, яким особу засуджено до певного покарання;

б) призначене цим вироком покарання засуджений ще не відбув по­вністю; в) новий злочин вчиняється після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання.

Порядок призначення покарання за сукупністю вироків вставлено у ч. 1 ст. 71 КК, згідно з якою, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Таким чином, за загальним правилом, остаточне покарання за сукупністю вироків призначається шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за окремими вироками. Межі такого складання зазначено у ч. 2 ст. 71 КК, відповідно до якої загальний строк пока­рання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, не може пере­вищувати максимального строку, встановленого для даного виду по­карання в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді по­збавлення волі його загальний строк не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є осо­бливо тяжким, — двадцяти п’яти років.

Таким чином, на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків суд при­значає покарання за такими правилами:

а) насамперед призначається покарання за знов учинений злочин — за новим вироком;

б) до пока­рання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

в) остаточна міра покарання за сукупністю вироків визначається в межах максимуму, встановленого в Загальній частині КК для відпо­відного виду покарання.

1.  Покарання за знов вчинений злочин призначається на загальних підставах, тобто з урахуванням положень статей 65-69¹ КК. Причому якщо в діяннях особи, яка вчинила новий злочин, є ознаки повторності (ст. 32 КК) або рецидиву (ст. 34 КК), суд ураховує їх як обставини, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

2.  До покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім ви­роком. Отже, та частина покарання, що вже відбута засудженим за попереднім вироком, не враховується, і в остаточне покарання входять покарання, призначене за новим вироком, і покарання, ще не відбуте за попереднім вироком. Тому відповідно до ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків, визначене шляхом складання, має бути більшим від покарання, призначеного за новим вироком, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком¹.

3.  Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків обме­жено тим максимумом, який встановлено для відповідного виду покаран­ня в нормах Загальної частини КК. Наприклад, при складанні покарань у виді позбавлення волі остаточне покарання не може перевищувати п’ятнадцяти, а за особливо тяжкий злочин — двадцяти п’яти років. Саме так встановлюється максимальна межа й інших видів покарань (напри­клад, для обмеження волі — п’ять років (ч. 2 ст. 61 КК), а для виправних робіт — два роки (ч. 1 ст. 57 КК)). Таким чином, при визначенні остаточ­ного покарання за сукупністю вироків суд може вийти за максимальні межі найбільш суворої санкції статті Особливої частини КК, оскільки при цьому він керується не санкцією, а тим максимумом, який встановлено для певного виду покарання в Загальній частині КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК при призначенні хоча б за одним із вироків довічного позбавлення волі загальний строк покарання за сукупністю вироків визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. До поглинення суд «змушений» удаватися і тоді, коли за новим вироком призначено по­карання в межах, які збігаються з максимумом даного виду покарання, встановленим у Загальній частині КК (п. 25 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). Наприклад, якщо особа до повного відбуття призначених виправних робіт вчиняє новий злочин, за який засуджується до п’яти років обмеження волі, то суд цим по­каранням може лише поглинути невідбуту за попереднім вироком частину виправних робіт, бо згідно з ч. 2 ст. 61 КК максимальна межа обмеження волі становить п’ять років.

За ст. 71 КК складанню підлягають покарання як одного, так і різ­них їх видів. Але якщо за окремими вироками призначено покарання різних видів, то для їх складання суд керується приписами частин 1-3 ст. 72 КК.

Принцип складання покарань за сукупністю вироків поширюється не тільки на основні, а й на додаткові покарання. При цьому слід ура­ховувати таке:

-   якщо додаткові покарання призначено тільки за попереднім або тільки за новим вироком, то вони (чи невідбута їх частина) приєдну­ються до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків;

-   якщо додаткові покарання призначено і за попереднім, і за знов постановленим вироками, то вони передусім поєднуються за сукуп­ністю між собою і лише після цього приєднуються до остаточного основного покарання;

-    якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання одного виду, то вони складаються між собою в межах максимуму, встановленого для них у Загальній частині КК (наприклад, для по­збавлення права обіймати певні посади такий максимум дорівнює трьом рокам — ч. 1 ст. 55 КК);

-     якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком — позбавлення вій­ськового звання, а за новим — конфіскація майна), то вони складанню не підлягають і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК виконується самостійно.

Можливі випадки, коли після постановлення вироку, але до повно­го відбуття покарання особа вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце поєднання сукупності вироків і сукупнос­ті злочинів, тому застосовуються правила ч. 5 ст. 71 КК, із якої випли­ває, що для призначення тут покарання слід керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК. По-перше, суд має призначити покарання окремо за кожний знов учинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК, суд має визна­чити покарання за сукупністю цих злочинів. По-третє, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 71 КК по­вністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попе­реднім вироком, визначаючи остаточне покарання у межах, встанов­лених ч. 2 ст. 71 КК.