§ 3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання

Обставини, що пом ’якшують та обтяжують покарання, — це встановлені судом за конкретною справою об ’єктивні та суб ’єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте свідчать про зниження чи підвищення суспільної небезпечності вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим виступають підставами для пом’якшення чи посилення пока­рання.

У частині 1 ст. 66 КК передбачено такі обставини, що пом’якшують покарання:

1)   з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння роз­криттю злочину;

2)   добровільне відшкодування завданого збитку або усунення за­подіяної шкоди;

2¹) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосеред­ньо після вчинення злочину;

3)  вчинення злочину неповнолітнім;

4)  вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5)   вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6)   вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через ма­теріальну, службову чи іншу залежність;

7)  вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8)  вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9)  виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Перелік обставин, наведених у ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним і згід­но з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покаран­ня як обставини, що його пом’якшують, і такі, які в ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені. На практиці суди широко користуються цим правом і враховують при призначенні покарання такі, наприклад, об­ставини, як вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідли­вих наслідків злочину, часткове відшкодування матеріальних збитків чи моральної шкоди тощо.

Врахування судом тих обставин, перелік яких наведено у ч. 1 ст. 66 КК, є обов ’язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо за справою виявлено таку обставину, як щире каяття винного, то суд повинен урахувати її при призначенні по­карання, оскільки це прямо випливає з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК.

Визнання судом інших, безпосередньо не зазначених у законі об­ставин як таких, що пом’якшують покарання, здійснюється за його розсудом, тому рішення про їх урахування має бути вмотивоване у ви­року. Причому ті обставини, що не зазначені в законі, але враховують­ся судом як такі, що пом’якшують покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК, повинні наводитися у вироку чітко і конкретно, щоб не виникало ніяких сумнівів стосовно того, чому суд на підставі їх урахування дійшов ви­сновку про доцільність пом’якшення покарання.

Обставини, що пом’якшують покарання, мають важливе значення при його призначенні, бо їх наявність за конкретною справою надає суду пра­во: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближчим до мінімуму санкції або в її мінімальних межах; 2) обрати найменш суворий вид основ­ного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додаткове покарання, передбачене в санкції як факультативне; 5) перейти до більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції на підставі ч. 1 ст. 69 КК; 6) не призначати обов’язкове додаткове покарання з додержанням вимог ч. 2 ст. 69 КК; 7) знизити до двох третин максималь­ний строк або розмір найбільш суворого виду основного покарання, пе­редбаченого в санкції, на підставі ст. 69¹ КК.

Обставини, що обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК, а саме:

1)  вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2)  вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частини 2 або 3 ст. 28 КК);

3)  вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4)  вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службово­го або громадського обов’ язку;

5)  тяжкі наслідки, завдані злочином;

6)  вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7)   вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного пере­бувала у стані вагітності;

8)   вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9)  вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзви­чайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13)  вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’ яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

У частині 3 ст. 67 КК встановлено, що при призначенні покарання суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не за­значені у ч. 1 ст. 67 КК. Отже, на відміну від обставин, що пом’якшують покарання, перелік обставин, що його обтяжують, є вичерпним і роз­ширенню ні за яких умов не підлягає. Це спеціально зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р., тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, що об­тяжують покарання, за рахунок таких, наприклад, як невизнання під­судним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо, суперечать закону і є неприпустимими¹.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суду надається право (залежно від характеру вчиненого злочину і з обов’язковим мотивуванням цього рішення у вироку) не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1, 3-5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання. Отже, із при­писів ч. 2 ст. 67 КК випливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обстави­ни закон поділяє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов’язаний врахувати як такі, що обтяжують по­карання (пп. 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК); б) другу групу складають обставини, що оцінюються як такі, що обтяжують покарання, за розсу­дом суду, який має право визнати чи не визнати їх такими (пп. 1, 3-5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК). При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв’язку відповідної обставини з ха­рактером вчиненого злочину. Зокрема, суд може не визнати повторність злочину (ч. 1 ст. 67 КК) обставиною, що обтяжує покарання, наприклад, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

Наявність обставин, що обтяжують покарання, надає суду можли­вість:

1) призначити основне чи додаткове покарання ближче до мак­симуму санкції або в її максимальних межах;

2) обрати найбільш су­ворий вид основного покарання за альтернативною санкцією

3) призначити відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції;

4)  приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної час­тини КК (статті 54 та 55 КК) таке додаткове покарання, яке в санкції не передбачене;

5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК;

6) вийти за максимальну межу позбавлення волі, встановлену в найбільш суво­рій санкції, або за максимальний строк цього виду покарання, перед­бачений ч. 2 ст. 63 КК, при визначенні остаточного покарання за су­купністю злочинів або вироків за умов, передбачених у частинах 2 статей 70 та 71 КК.

Безпосередньо зазначені в законі обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинні наводитися в тих формулюваннях, які використовуються у відповідних пунктах ч. 1 ст. 66 та ч. 1 ст. 67 КК, з їх конкретизацією щодо тієї справи, що розглядається судом. Необ­хідність, а іноді й обов’язковість такої конкретизації пояснюється тим, що деякі обставини описуються в законі у загальній формі (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, заподіяння злочином тяжких наслід­ків тощо).

У зв’язку з характеристикою обставин, що пом’якшують та обтя­жують покарання, великого значення набуває мотивування покарання у вироку. Із приписів ч. 2 ст. 65 КК випливає необхідність мотивуван­ня покарання, а ст. 334 КПК зобов’язує суд мотивувати у вироку при­значене покарання і вимагає, щоб були наведені підстави обрання судом його відповідної міри. Мотивування покарання має бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задовільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації суд посилається у вироку на врахування «тяж­кості вчиненого злочину або даних про особу винного»¹.

При мотивуванні обраної міри покарання суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і під­тверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом’якшує чи обтяжує покарання, має бути предметом розгляду і до­ведення в судовому засіданні і тільки за умови, якщо цю обставину було дійсно встановлено, вона може бути покладена в основу вироку і включена у мотивування призначеного судом покарання.

Кожна з обставин, що пом’якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на врахування всіх обста­вин в їх сукупності, що і є підставою обрання судом конкретної міри покарання. Лише за таких умов одні обставини підкріплюють чи ней­тралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці трапляються й ситуації, коли одна й та сама обста­вина передбачена у диспозиції статті Особливої частини КК як ознака складу конкретного злочину і водночас фігурує в переліку тих обста­вин, які зазначені у статтях 66 або 67 КК як такі, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Наприклад, ст. 116 КК передбачає відповідаль­ність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, наявність якого і визначає кваліфікацію злочину саме за цією статтею КК. Проте і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом силь­ного душевного хвилювання визнається обставиною, що пом’якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК, якщо її вчинено повторно, але у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину повторно визнається обставиною, що обтяжує покарання.

У таких ситуаціях виникає запитання: чи може суд, кваліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною статті) Особливої час­тини КК, при призначенні покарання ще раз (тобто вдруге) врахувати ту обставину, що вплинула на кваліфікацію цього злочину, як таку, що пом’якшує або обтяжує покарання, бо вона зазначена і в статтях 66 або 67 КК? Закон у ч. 3 ст. 66 та ч. 4 ст. 67 КК вирішує це питання одно­значно: якщо будь-яка з обставин, що пом’якшує або обтяжує покаран­ня, передбачена в диспозиції статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на кваліфікацію злочину, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує чи обтяжує^[4]. Це рішення ґрунтується на тому, що коли б одна й та сама обставина враховувалася двічі — і при кваліфікації злочину, і при призначенні за нього покарання, це призвело б до порушення відомого принципу права про неможливість засудження двічі за те саме (ч. 3 ст. 2 КК).