13. Оголошення фізичної особи такою, що померла

1. Якщо особа, котра визнана безвісно відсутньою або місце знаходження якої невідоме, так І не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком до забезпечення визначеності правовідносин за її участю є оголошення даної особи такою, що померла. Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якшо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати ЇЇ загибель від певного нещасного випадку, — протягом 6 місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, шо мають правове значення для визнання особи такою, що померла:

1)  3 роки — загальний строк;

2)  2 роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особапропала безвісти у зв'язку з воєнними діями;

3) 6 місяців — якшо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного негласного випадку (при катастрофах, стихійному лиху то фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

4) строк, встановлений на розсуд суду, але не менший 6 місяців — залежно від конкретних обставин.

2. Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом упорядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісновідсутньою (ст.ст.261—265 ЦПК). При цьому слід враховувати те,що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевно підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставуприпускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смертіособи у певний час і за певних обставин (ст.ст.271—275 ЦПК). Судвстано&іює факт смерті особи при відмові органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, змінаабо припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб (ст.271 ЦПК).

Оскільки визнання фізичної особи такою, шо померла, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, шо померла, відкривається спадщина (ст.1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст.104 СК).

3.  Проте оскільки оголошення особи померлою все ж таки грунтується на презумпції, а не на факті смерті, то ЦК передбачає деякі запобіжні заходи, котрі могли б забезпечити інтереси того, хтооголошений померлим, якщо він виявиться живим. Зокрема, спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають прававідчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло доних у зв'язку з відкриттям спадщини. З метою забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво проправо на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою; з'явилася або якшо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою даної особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у Книзі запису актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, яка була оголошена померлою, за певних умов має право вимагати від особи, котра володіє її майном, повернення останнього або його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент придбання цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, котра була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації даного майна. У інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягають.

4. При поверненні майна фізичній особі, яка була оголошена померлою, нерідко виникають спори щодо розрахунку стосовно доходів і витрат, отриманих і зроблених під час використання цього майна іншою особою. Власник вправі вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування доходів Із заліком зроблені необхідних витрат на майно. Питання про поліпшення, зроблені тим, хто володів майном, вирішується залежно від того, чи можна їх відділити без пошкодження майна чи ні. У першому випадку той, хто володів майном, вправі залишити за собою зробле- і ні ним поліпшення. Якщо відділення їх неможливе, він вправі ви- , магати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розміру збільшення вартості майна.

На підставі ст. 118 СК шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути поновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден із них не уклав нового шлюбу.

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум час появи фізичної особи, що була оголошена померлою, значення не має.

14. Акти цивільного стану

1. Акти цивільного стану визначаються у ст.49 ЦК як події та дії, що нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

До таких подій і дій ЦК відносить, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна Імені, інвалідність, смерть тощо.

Перелік актів цивільного стану, встановлений у ст.49 ЦК, є приблизним і може бути розширений у процесі тлумачення норм ЦК. Наприклад, актами цивільного стану за своєю сутністю є визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, а також скасування рішень про це, відсутність особи у місці перебування тощо.

2. Деякі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації.Це стосується народження фізичної особи та її походження, громадянства, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. На відміну від загального переліку актів цивільного стану, перелік тих актів, щопідлягають державній реєстрації, є вичерпним (ч.З ст.49 ЦК).

Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться територіальними органами РАЦС, утвореними органами виконавчої влади. Акти цивільного стану стосовно громадян України, що проживають за кордоном, реєструються консульськими установами України. Координація діяльності з державної реєстрації актів цивільного стану здійснюється Міністерством юстиції України.

Визнаються дійсними акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами до утворення чи відновлення органів РАЦС (наприклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих територіях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, вчинених у органах РАЦС, І не вимагають наступної державної реєстрації.

Державна реєстрація актів цивільного стану здійснюється шляхом створення двох ідентичних екземплярів на бланку відповідної форми, куди включаються необхідні відомості про громадянина і про сам акт цивільного стану. На підставі вчиненого запису громадянам видається на руки свідоцтво — документ, що засвідчує факт державної реєстрації акту цивільного стану. Бланки посвідчень є документами суворої звітності; кожен такий бланк має серію і номер. Перші примірники актових книг зберігаються в органах РАЦС за місцем вчинення актів, другі — в органі виконавчої влади, до компетенції якого належить організація діяльності з державної реєстрації актів цивільного стану в даному регіоні.

Для вчинення запису акту цивільного стану громадянами мають бути подані документи, що є підставою для державної реєстрації цього акту (наприклад, довідка встановленої форми про народження чи смерть; спільна заява батька І матері дитини, що не перебувають у шлюбі одне з одним, про встановлення батьківства; рішення суду про встановлення батьківства тощо), а також документ, що посвідчує особу заявника.

Відповідальність за правильність державної реєстрації актів цивільного стану і якість вчинення запису покладається на керівника відповідного органу РАЦС.

3. Зміни чи виправлення у записі акту цивільного стану вносяться органом РАЦС за заявою заінтересованих осіб (наприклад, У разі помилки при запису: перекручення, пропуск відомостей тощо), на підставі рішення суду чи рішень адміністративних органів(наприклад, рішення органу опіки та піклування про зміну іменіабо прізвища дитини), на основі інших вчинених записів актів цивільного стану (наприклад, у запис акту про народження вносяться зміни на основі запису про встановлення батьківства чи про Усиновлення).

Відмова органу РАЦС внести у запис актів цивільного стану зміни чи виправлення може бути оскаржена до суду. Виправлення або зміни у запис акту цивільного стану за наявності спору між заінтересованими сторонами вносяться тільки на підставі судового рішення.

У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану громадянину на його прохання може бути видане органом РАЦС повторне свідоцтво на підставі запису акту цивільного стану що зберігається в органах РАЦС. Втрачений запис акту цивільного стану може бути поновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації відповідного акту цивільного етапу.

Анулювання записів актів цивільного стану провадиться органом РАЦС за місцем зберігання цих записів на підставі рішення суду. З моменту анулювання запис акту цивільного стану втрачає правове значення. Припиняє дію і свідоцтво, яке було видане на підставі цього запису.