Розділ II ОСОБИ Підрозділ 1 ФІЗИЧНА ОСОБА Глава 4 Загальні положення про фізичну особу PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Поняття фізичної особи

1.  Згідно зі ст.24 ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учасник цивільних відносин. Отже, поняття про особу в розумінні юридичному не збігається з поняттям про людину як істоту біологічну; іноді воно вужче, іноді — ширше, ніж поняття людської особистості.

З поняттям про людину не збігається іноді і поняття про фізичну особу. У всіх стародавніх цивільних суспільствах були люди, що не вважалися суб'єктами права. Так само й у деяких сучасних не-цивілІзованих суспільствах не всі люди визнаються правоздатними. Але ця розбіжність між поняттям про людину і поняттям про фізичну особу не має значення стосовно сучасних європейських держав, у них кожна людина вважається правоздатною, і слова "людина" І "фізична особа" потрібно визнати синонімами. Так і в Україні: навіть позбавлена усіх прав свого статусу особа не перестає бути правоздатною.

2.  Смерть особи значно впливає на права інших людей. Так, зі смертю   особи   відкривається   право   спадкування,   припиняється шлюб тощо. Але смерть як така не змінює юридичних відносин:смерть має бути доведена; повинне бути яке-небудь посвідчення,Що дійсно права відомої особи припинилися смертю. Тим часом трапляються випадки, коли смерть особи не може бути доведена. Так, не може бути доведена точно смерть особи, що безвісно відсутня, можна лише при відомих умовах її припускати. І можливі два припущення. Одне — за розумінням віку безвісти зниклої особи. Людському життю самою природою призначена межа. Тому, співВідносячи термін людського життя і вік безвісно відсутньої особи,можна припустити її померлою, коли вік її більший встановленої крайньої межі людського життя в дану епоху. Таке припущення допускає, наприклад, німецьке право. Воно визначає, шо безвісно відсутній, який досяг 75 років від народження, вважається померлим. Але для більшої імовірності припущення він попередньо викликається через газети, і тільки коли вже за викликом протягом відомого терміну не з'явиться, вважається померлим. Тоді настають усі ті цивільні наслідки, що пов'язуються зі смертю особи. З іншого боку, слід брати до уваги, що безвісна відсутність залежить від розсуду особи, за винятком ситуації, коли безвісно відсутній не може дати про себе звістку. На підставі цього, якщо певний час, протягом якого безвісно відсутній міг би дати про себе звістку, він не дає її. можна припустити, що він помер. Такої позиції дотримується і ЦК.

 

2. Поняття цивільної правоздатності

1. Для того, щоб бути суб'єктом цивільних відносин, людина наділяється цивільною правоздатністю, тобто здатністю мати цивільні права та обов'язки (ст.25 ЦК).

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення суб'єктивних цивільних прав, що визначає коло потенційних прав і обов'язків, що їх можуть мати громадяни України.

Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, — юридичних фактів (див. коментар до ст. 11 ЦК). Тому при рівній правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняються залежно від віку, майнового становища, стану здоров'я, бажань й інших умов.

Викладені положення стосуються будь-яких фізичних осіб: громадян України, іноземців, осіб без громадянства. Відповідно до Конституції цивільна правоздатність грунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості (ст.ст.21—24). Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців.

 

3. Виникнення та припинення цивільної правоздатності

1. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент ЇЇ народження І припиняється у момент її смерті. У випадках, встановлених законом, охороняються Інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Народження живої дитини визначається медичними показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте ст.25 ЦК не вимагає, щоб дитина була життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то визнається суб'єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових правовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст.ст.1222, 1258, 1268 ЦК та інші).

Правоздатність громадянина припиняється смертю в момент, коли повернення до життя виключено. До правових наслідків смерті прирівнюється оголошення судом громадянина померлим (див. коментар до ст.ст.46, 47 ЦК).


4. Ознаки та зміст цивільної правоздатності

1. За загальним правилом правоздатність не залежить від віку,стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини. Згідно зі ст.26 ЦК усі фізичні особи є рівними у здатності  мати особисті немайнові та  майнові  цивільні  права і обов'язки, встановлені Конституцією та ЦК, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Отже, характерними ознаками правоздатності є: її рівність для всіх фізичних осіб; невідчужуваність; неможливість її обмеження крім випадків, прямо встановлених законом; існування як природна властивість фізичної особи.

2. Зміст правоздатності фізичних осіб становить в сукупності систему їхніх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених І гарантованих Конституцією, ЦК, іншими законодавчими актами. При цьому враховуються права, забезпечені міжнародними актами, зокрема Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини. Міжнародним пактом про громадянські іполітичні права, Конвенцією про права дитини. Держави-учасницІ взяли на себе зобов'язання забезпечувати рівність правоздатності всім особам, які знаходяться на їхній території; не позбавляти нікого свободи на тій підставі, що особа не може виконати яке-небудь договірне зобов'язання; надавати право вільного пересування і вибору місця проживання всім громадянам та визнавати їхню право-суб'єктнІсть; не допускати незаконного втручання в особисте І сімейне життя; не посягати на недоторканність житла тощо.

 

5. Обмеження цивільної правоздатності

1. ЦК істотно розширив (порівняно з раніше чинним цивільним законодавством і, зокрема, ЦК 1963 p.) правоздатність громадян,визначивши її обсяг відповідно до принципу приватного права:"Дозволяється все, що прямо не заборонено законом".

На забезпечення реального втілення цього принципу в життя спрямоване правило ст.27 ЦК, котра встановлює, що правочини, які обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, шо обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

2. Згідно зі ст.ст.24, 64 Конституції обмеження прав людини і громадянина можливе лише на підставі закону і лише в тій мірі, у якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки держави (ст.ст.1, 3, 4 ЦК).

У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду громадянин може бути обмежений у здатності мати деякі права. До таких обмежень належать, зокрема, кримінальні покарання. Так, ст.51 КК передбачає такі види покарань: арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та ін.