Печать
PDF

Глава 52 Страхові зобов’язання - § 6. Припинення договору страхування. Його недійсність

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

 

§ 6. Припинення договору страхування. Його недійсність


ЦК передбачає два види підстав для припинення договору страху­вання: договірні та законні (ч. 1 ст. 997 ЦК). Перші з них визначають­ся сторонами договору страхування і включаються до його тексту. Другі — встановлюються як загальними положеннями зобов’язального права, так і страховим законодавством.

Так, закінчення строку дії припиняє договір страхування. При цьому, за загальним правилом, припиняється обов’ язок страховика здійснювати страхову виплату в разі настання страхового випадку після закінчення строку його дії. Якщо страховий випадок настав у період чинності договору страхування, то страховик не звільняється від здійснення страхової виплати відповідно до умов страхування.

Договір страхування припиняється виконанням страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі до закінчення встановленого строку його дії. Наведена норма кореспондує загально­му правилу, встановленому ст. 599 ЦК, згідно з яким зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Крім наве­деного, сторони за взаємною згодою можуть у будь-який час припини­ти дію договору страхування.

Положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про страхування» перед­бачають також інші підстави дострокового припинення чинності до­говору страхування, зокрема: ліквідація страхувальника — юридичної особи або смерть страхувальника — фізичної особи чи втрата ним ді­єздатності, за винятком випадків, передбачених законом[53]; ліквідація страховика в порядку, встановленому чинним законодавством України; постановлення судового рішення про визнання договору страхування недійсним.

Чинне законодавство передбачає підстави та порядок припинення договору шляхом односторонньої відмови страхувальника або страхо­вика від подальшої дії договору страхування, а також випадки, коли страховик не вправі відмовитися від договору страхування.

Несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки (першого платежу — за консенсуальним договором страхування; другого або наступних — за реальним або консенсуальним). У цьому разі, якщо інше не встановлено договором, страховик може відмовитися від до­говору страхування (ст. 997 ЦК). При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред’явлення такої вимоги страхувальнику.

Про намір достроково припинити дію договору страхування з ін­ших підстав за загальним правилом будь-яка сторона зобов’язана по­відомити іншу не пізніш як за тридцять календарних днів до дати припинення дії договору. При відмові сторін від договору страхування він припиняється.

Законодавством урегульовано порядок проведення розрахунків між сторонами у випадку дострокового припинення договору страхування. У разі дострокового припинення його дії, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вираху­ванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при роз­рахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та стра­хового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страху­вання. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страхо­виком умов договору, останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У випадку дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику поверта­ються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страхо­вика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору стра­хування, страховик повертає йому страхові платежі за період, що за­лишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового та­рифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійсненні за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимо­га страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов догово­ру страхування, останньому повертається викупна сума[54].

Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законом (ч. 3 ст. 997 ЦК; ч. 2 ст. 28 Закону).

Підстави недійсності договору страхування та її наслідки визнача­ються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК. Так, договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених ЦК (ст. 998 ЦК). ЦК, крім загальних підстав недійсності правочинів, передбачає також додаткові (спеціальні) під­стави для недійсності договору страхування: 1) якщо його укладено після страхового випадку[55]; 2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішен­ня, що набрало законної сили. У даному випадку договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Договір страхування (новий, наступний) є нікчемним, якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований (ст. 989 ЦК). Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення (ст. 29 Закону).


[1] У той же час у деяких випадках страхування опосередковано також спрямоване на попередження (превенцію) настання шкідливих наслідків. Так, наприклад, п. 3 Положен­ня про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959 (Уряд. кур’єр. - 1996. - 12 верес. - № 171-172), передбачає, що у разі перевищення обсягів стра­хових платежів над виплатами страхових відшкодувань страховики відраховують переві­зникам до 50 відсотків зазначених сум згідно з укладеними з ними договорами на фінан­сування запобіжних заходів, спрямованих на зменшення травматизму на транспорті.

[2] Про страхування [Текст] : Закон України від 07.03.1996 р. (у ред. Закону від 04.10.2001 р.) // Офіц. вісн. України. - 2001. - № 44. - Ст. 1951.

[3] Страхування як вид цивільно-правових відносин необхідно відмежовувати від загальнообов’ язкового державного соціального страхування, яке є інститутом соціаль­ного забезпечення і яким, згідно зі ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. (Офіц. вісн. України. - 1998. - № 6. - Ст. 219), є система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, вста­новлених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати стра­хових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бю­джетних та інших джерел, встановлених законом. Відносини у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються вказаними Основами та прийнятими відповідно до них законами, іншими нормативно-правовими актами. Дія Закону Украї­ни «Про страхування» не поширюється на державне соціальне страхування.

[4] Чинне законодавство передбачає створення страхового фонду при проведенні страхування виключно у грошовій формі.

[5] Наприклад, ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. (Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682) передбачено створення у гос­подарському товаристві резервного (страхового) фонду у розмірі, встановленому уста­новчими документами, але не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу.

[6] Див.: Райхер, В. К. Общественно-исторические типьі страхования [Текст] / В. К. Райхер. - М. : Изд-во АН СССР, 1947. - С. 16.

[7] Так, наприклад, відповідно до ст. 24 Бюджетного кодексу України від 8.07.2010 р. (Офіц. вісн. України. - 2010. - № 59. - Ст. 2047) резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету (ч. 1). У Державному бюджеті України резервний фонд передба­чається обов’язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бю­джету приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна місцева рада (ч. 5).

[8] Крім актів цивільного законодавства, правові норми, що регулюють відносини у сфері страхування, також містяться у нормативно-правових актах, які належать до інших галузей права (адміністративного, фінансового, податкового та ін.).

[9] Слід зазначити, що основу цивільного законодавства України становить Консти­туція України, згідно зі ст. 49 якої кожен має право на медичне страхування, яке, від­повідно до п. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування», є одним із видів обов’язкового страхування. Однак на сьогодні в нашій країні поки що відсутній правовий механізм його функціонування. Тому на даний час в Україні діє лише добровільне медичне страхування (безперервне страхування здоров’я).

[10] Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників на­земних транспортних засобів [Текст] : Закон України від 01.07.2004 р. (набрав чин­ності з 01.01.2005 р.) // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 30, ч. 1. - Ст. 2000.

[11] Спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю відповідно до Указу Президента України від 11.12.2002 р. № 1153/2002 «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг Укра­їни» (Офіц. вісн. України. - 2002. - № 50. - Ст. 2252) є Державна комісія з регулюван­ня ринків фінансових послуг України, яка здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003 (Офіц. вісн. України. - 2003. - № 15. - Ст. 650).

[12] Питання юридичної природи загальних умов добровільного страхування має важливе значення як у теорії страхових відносин, так і для практичного здійснення страхування. Од­ним із основних принципів цивільного права є принцип юридичної рівності учасників ци­вільних правовідносин. Цей принцип має безпосереднє значення і для страхових зобов’язань. Проте в практичному аспекті цієї проблеми можуть мати місце різноманітні відступи від вимог принципу юридичної рівності. Це пояснюється тим, що страховик як професійний учасник страхових відносин може використати свій професійний та економічний потенціал для примушування страхувальників, які у своїй більшості є більш слабкими економічно та менш підготовленими професійно, пристати на запропоновані страховиком умови, які за­кріплюються ним у тексті договору страхування і, звичайно, є більш вигідними для остан­нього. Тому з метою недопущення порушення паритету (рівноваги) інтересів між страхови­ком та страхувальниками діє досить жорстке правило: договір страхування укладається на підставі правил страхування, які, незважаючи на те, що розробляються страховиком само­стійно, підлягають затвердженню Уповноваженим органом, який здійснює їх перевірку на відповідність положень, що містяться в них, вимогам чинного законодавства.

[13] Частиною 2 ст. 17 Закону встановлено, що правила страхування мають містити: предмет договору страхування; порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; страхові ризики; виключення із страхових випадків і об­меження страхування; строк та місце дії договору страхування; порядок укладення договору страхування; права та обов’язки сторін; дії страхувальника у разі настання страхового випадку; перелік документів, що підтверджують настання страхового ви­падку та розмір збитків; порядок і умови здійснення страхових виплат; строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; умови припинення дого­вору страхування; порядок вирішення спорів; страхові тарифи за договорами страху­вання іншими, ніж договори страхування життя; страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; особливі умови.

[14] До фінансових послуг згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та

[15] Така обов’ язковість для укладення договору обов’ язкового страхування є від- ступленням від приватноправового принципу свободи договору.

державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. належать операції

[17] фінансовими активами (кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, -

і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання при­бутку або збереження реальної вартості фінансових активів (Офіц. вісн. України. -- № 32. - Ст. 1457).

[18] Ліцензія на конкретний вид обов’язкового страхування видається, коли страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством. Під досвідом не менше ніж два роки слід розуміти наяв­ність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страху­вання (див.: п. 2.14 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. № 40 (Офіц. вісн. України. - 2003. - № 38. - Ст. 2047)).

[19] Ризик у найширшому розумінні можна розглядати як невідомість настання дея­кої події. Ризиковим характером може бути наділений будь-який договір. Для цього достатньо, щоб передбачене договором виконання або його обсяг були поставлені у залежність від недостовірної обставини. Ризиковий характер носить лише окреме страхове правовідношення (окремий договір страхування). З економічної точки зору, як зазначав А. Г. Гойхбарг, страхування для страховика не повинно мати ризиковий характер, у противному випадку суттєво порушується мета страхування - забезпечення. Для досягнення такої мети необхідно, щоб існувала ймовірність, яка переходить у пев­ність, що всій групі страхувальників необхідно буде виплатити менше, ніж одержано від них (Гойхбарг, А. Г. Единое понятие страхового договора [Текст] / А. Г. Гойхбарг. - СПб. : Тип. т-ва «Общественная польза», 1914. - С. 25). Сума виплат за зобов’язаннями страховика має забезпечити безперебійне виконання ним його фінансових зобов’язань по здійсненню страхових виплат та покрити витрати на здійснення страхової діяль­ності (див., наприклад: Коньшин, Ф. В. Государственное страхование в СССР [Текст] / Ф. В. Коньшин. - М. : Финансьі, 1968. - 328 с.).

[20] Див.: Серебровский, В. И. Очерки советского страхового права [Текст] / В. И. Серебровский. - М. ; Л. : Госюриздат, 1926. - С. 65.

[21] Див.: Граве, К. А. Страхование [Текст] / К. А. Граве, Л. А. Лунц. - М. : Госюриз­дат, 1960. - С. 42.

[22] Див.: Шиминова, М. Я. Основь страхового права России [Текст] / М. Я. Шими- нова. - М. : Анкил, 1993. - С. 31.

[23] Неможливо застрахувати, наприклад, від захоплення заручників, оскільки в противному разі здійснення страхової виплати за звільнення заручників буде стиму­лювати певних осіб до протиправних дій.

[24] Одним із основних принципів страхування є правило: «немає інтересу - немає страхування», яке полягає в тому, що право на одержання страхової виплати має лише особа, яка має страховий інтерес (наприклад, особа, яка внаслідок пошкодження або загибелі майна може понести матеріальні втрати).

[25] У страховій практиці використовується також подвійне страхування - страху­вання одного об’єкта за кількома (два і більше) договорами страхування різними страховиками. При подвійному страхуванні загальний розмір страхового відшкоду­вання за загальним правилом не може перевищувати розміру збитків, завданих стра­хувальникові (вигодонабувачеві), що виключає можливість безпідставного збагачення. А тому, наприклад, подвійне страхування не може застосовуватися в особистому страхуванні, оскільки розмір страхових виплат при цьому не обмежується.

[26] Для укладення договору перестрахування страховик не зобов’язаний повідомляти про це страхувальника.

[27] Чинне законодавство значну увагу приділяє питанням забезпечення платоспро­можності страховиків. Так, ст. 30 Закону передбачає, що страховики зобов’язані до­тримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наявності сплаченого статутного капіталу та наявності гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

[28] Визначення терміна «фінансова установа» містить Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Названий Закон до фінансових установ відносить банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг. Разом з тим наведене прямо суперечить положенням ЦК, у ст. 83 якого передбачається, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (ч. 1). Установою є організація, ство­рена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засно­вниками, за рахунок цього майна. За змістом ст. 2 Закону страховиком може бути не установа, а товариство, причому лише господарське (підприємницьке) (ст. 84 ЦК). А тому з метою усунення термінологічної плутанини для характеристики страховика доцільно буде вживати замість терміна «установа» термін «організація», який більш точно відповідає сучасній класифікації юридичних осіб, передбаченій ЦК.

[29] Страховики-нерезиденти вправі здійснювати свою діяльність на території Укра­їни лише за такими видами страхової діяльності: виключно із страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’ язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів, а також страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно вказаних видів страхування; перестрахування та стра­хове посередництво стосовно перестрахування; допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій. Будь-яка інша страхова діяльність на території України страховикам-нерезидентам забороняється (ч. 2 ст. 2 Закону).

[30] Стаття 30 Закону.

[31] Дозволяється у встановленому порядку формування статутного капіталу страхо­вика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу. У той же час встанов­лена пряма заборона щодо використання для формування статутного капіталу векселів, коштів страхових резервів, а також коштів, одержаних у кредит, позику та під заставу, і внесення нематеріальних активів.

[32] Порядок створення та діяльності товариств взаємного страхування регулюється Тимчасовим положенням про товариство взаємного страхування, затвердженим по­становою Кабінету Міністрів України від 01.02.1997 р. № 132 (Уряд. кур’єр. - 1997. - 25 лют. - № 35).

[33] Так, наприклад, Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам (п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Моторне (транспортне) страхове бюро України має свій статут, нова редакція якого погоджена розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 01.02.2005 р. № 3470 (Укр. інвестиц. газ. - 2007. - 08. - № 30).Координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків здійснює Авіаційне страхове бюро (ч. 3 ст. 103 Повітряного кодексу України від 04.05.1993 р. (Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 25. - Ст. 274)), морських ри­зиків здійснює Морське страхове бюро (ч. 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплав­ства України від 23.05.1995 р. (Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 47-52. - Ст. 349)), які також представляють їх інтереси у міжнародних об’єднаннях страховиків. Положення про Авіаційне страхове бюро та Морське страхове бюро були затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 р. № 561 «Про порядок утворення та державної реєстрації Авіаційного страхового бюро і Морського страхового бюро» (Офіц. вісн. України. - 1998. - № 17. - Ст. 625), яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2005 р. № 788 (Офіц. вісн. України. - 2005. - № 34. - Ст. 2062).Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2003 р. № 953 «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду» було затверджено поло­ження про Ядерний страховий пул, який є об’єднанням страховиків - резидентів України, які в установленому порядку отримали ліцензію на проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду (Офіц. вісн. України. - 2003.-   № 26. - Ст. 1280).

[34] Порядок здійснення діяльності страховими посередниками регулюється Поло­женням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523 (Уряд. кур’єр.-   1997. - 21 січ. (№ 10)).

[35] Див. п. 3 Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних ви­падків на транспорті [Текст] : затв. постановою Каб. Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959.

[36] Посередницька діяльність на території України з укладення договорів страху­вання з іноземними страховиками допускається лише щодо: договорів страхування ризиків, пов’ язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), в разі коли об’єктом страхування є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів; договорів перестрахування з додержанням вимог Закону.

[37] Див. п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 16.11.2006 р. (Офіц. вісн. України. - 2006. - № 49. - Ст. 3240).

[38] Термін «подія» в даному випадку має більш широке значення, ніж загальновжи­ване. Він також охоплює і дії різних осіб (наприклад, заподіяння страхувальнику шкоди третьою особою).

[39] Страхова практика використовує у значенні розміру (ліміту) зобов’ язань стра­ховика перед страхувальником по здійсненню страхових виплат термін «відповідаль­ність страховика», який не відповідає загальноприйнятому цивільно-правовому по­няттю відповідальності.

[40] У цьому разі, по-перше, страховий випадок настає обов’язково (втрачається ознака - ймовірність його настання), по-друге, розмір страхового платежу, який спла­чується страхувальником страховику, та страхової суми (страхового відшкодування), яка виплачується страховиком страхувальнику (вигодонабувачу), збігаються (втрача­ється принцип забезпеченості при страхуванні).

[41] Як вбачається, більш правильним було б здійснення відшкодування збитків страху­вальникові (вигодонабувачеві) як у грошовій формі, так і натуральній. Страховикові має бути надане право вільного вибору форми компенсації у разі настання страхового випадку.

[42] Див.: Граве, К. А. Страхование [Текст] / К. А. Граве, Л. А. Лунц. - М. : Госюриз- дат, 1960. - С. 53.

[43] Так, наприклад, відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого від­шкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (Ст.9 вказаного закону визначено, обов’язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, який становить 25500 гривень на одного потерпілого. Обов’язковий ліміт відповідальнос­ті страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров ’ю потерпілих, становить 51000 гривень на одного потерпілого. Розміри лімітів відповідальності страховика мають переглядатися Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін. Розпо­рядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 9.07.2010р. №566 «Про деякі питання здійснення обов’язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Офіц. вісн. України.-   2010. - №64. - Ст. 2229) встановлені наступні обов’язкові ліміти відповідальності стра­ховика за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у роз­мірі 50000 гривень на одного потерпілого; за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потер­пілих, у розмірі 100000 гривень на одного потерпілого). При цьому страхове відшкодуван­ня завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за цим порядком. Франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров’ю потерпілих, не застосовується.Пунктом 1.4 Типового договору обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 09.07.2002 р. № 944 (Офіц. вісн. України. - № 28. - Ст. 1321), передбачено, що страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілої фізичної особи, становить 11 000 гривень. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 30 000 гривень. Договором страхуван­ня передбачається франшиза, розмір якої становить три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян на страховий випадок.

[44] Див. п. 8 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкоду­ванням шкоди» (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду Укра­їни від 29.12.2007 р. № 04-5/239) (Вісн. госп. судочинства. - 2008. - № 1).

[45] Указаний обов’ язок страховик повинен виконати протягом двох робочих днів (п. 2 ч. 1 ст. 988 ЦК; п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону).

[46] У цьому разі у страхувальника повністю відсутній страховий інтерес (збитки), тому відсутні правові підстави для їх компенсації.

[47] Ураховуючи, що договір добровільного страхування укладається на підставі Правил страхування, які містять загальні умови конкретного виду страхування (і які значно відрізняються як за окремими видами страхування, так і за страховиками), страхувальникові важливо мати повну інформацію про умови та правила взаємовід­носин із страховиком.

[48] При відшкодуванні витрат страхувальника, пов’язаних зі здійсненням заходів, спря­мованих на запобігання або зменшення збитків при настанні страхового випадку, не може йтися про перевищення страхового відшкодування над розміром страхової суми (страхової оцінки). Безпосередньо пов’язане з розміром страхової суми лише страхове відшкодування, яке не може її перевищувати. Виплата страхового відшкодування та компенсація витрат страхувальника у зв’язку зі здійсненням відповідних репресивних заходів мають самостійні правові підстави: відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 988 ЦК (п. 3 та п. 4 ст. 20 Закону).

[49] Якщо договір страхування набирає чинності до сплати першого страхового платежу або страхові платежі здійснюються послідовно, в договорі страхування ви­значаються строки внесення чергових страхових платежів.

[50] Страхові відносини будуються за загальновизнаним принципом найвищої дові­ри сторін, який передбачає надання сторонами (здебільшого страхувальником) повної інформації про предмет страхування, включаючи конфіденційну.

[51] У той же час страховик не може бути звільнений від обов’язку здійснити стра­хову виплату, якщо таке несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку жодним чином не впливає на обставини настання страхового випадку та розмір запо­діяних ним збитків.

[52] Такий перехід права вимоги до страховика прийнято називати суброгацією.

[53] ЦК (статті 994-996) та Законом (статті 22-24) передбачені випадки збереження чинності договором страхування при ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності.

[54] Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового при­пинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день при­пинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв цей договір, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя.

[55] У даному випадку відсутня необхідна ознака страхового ризику - ймовірність настання страхового випадку (яка повинна настати в майбутньому).

 

 

Питання для самоконтролю


  1. Поняття страхування та його призначення.
  2. Поняття та система страхових зобов’ язань.
  3. Учасники страхових відносин. Їх правовий статус.
  4. Поняття та правова природа договору страхування.
  5. Предмет та інші умови договору страхування.
  6. Укладення договору страхування.
  7. Правила страхування.
  8. Зміст страхового зобов’язання.
  9. Умови та порядок здійснення страхової виплати. Відмова від здійснення страхової виплати.
  10. Відповідальність сторін за договором страхування.
  11. Припинення договору страхування. Недійсність договору страхування.