§ 5. Зміст страхового зобов’язання. Відповідальність сторін

Зміст будь-якого зобов’язання складають права та обов’язки його сторін. Сторони договору страхування наділені правами. На них по­кладені також і обов’язки. Зміст прав та обов’язків визначається сто­ронами за їх розсудом з урахуванням положень актів цивільного за­конодавства, які містять перелік обов’язків сторін, що для них є імпе­ративними.

Серед обов’язків страховика перше і головне місце займає обов’ язок щодо здійснення у передбачений договором строк страхової виплати при настанні страхового випадку. Підставами для здійснення такої виплати є заява страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страховий акт (аварійний сертифікат), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 990 ЦК; ст. 25 Закону). Як тільки страховику стане відомо про на­стання страхового випадку (необов’ язково від страхувальника), він зобов’язаний вжити відповідних заходів щодо оформлення всіх необ­хідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику (або вигодонабувачу)^[45]. Страховик вправі самостійно з’ ясовувати причини та обставини страхового випадку. Він також може робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших органі­зацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку. Відповідно ці організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам на запити про відомості, пов’ язані із страховим випадком, у тому чис­лі й дані, що є комерційною таємницею.

За результатами проведеного розслідування страховик визнає факт настання страхового випадку, який фіксується у страховому акті (ава­рійному сертифікаті). Настання страхового випадку не є безумовною підставою для здійснення страхової виплати. Закон (ст. 991 ЦК; ст. 26 Закону) передбачає підстави, за наявності яких страховик звільняється від обов’язку здійснення страхової виплати. Такі обставини переважно пов’ язуються з поведінкою страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування.

До таких підстав належать:

1)   навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Якщо страховий випадок настав у результаті дій, пов’язаних з виконанням страхувальником або особою, на користь якої укладено договір стра­хування, громадянського чи службового обов’ язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, жит­тя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації, страховик не звільня­ється від обов’язку здійснити страхову виплату;

2)  вчинення страхувальником — фізичною особою або іншою осо­бою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)  подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового ви­падку;

4)   одержання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні^[46];

5)  несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання стра­хового випадку без поважних на це причин або створення страховико­ві перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати також в інших випадках, передбачених законом або умовами договору стра­хування, якщо це не суперечить закону, повідомивши про це страху­вальника в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Якщо страхувальник не погоджується з підставами відмови у страховій ви­платі, то таку відмову страховика може бути ним оскаржено у судово­му порядку.

У той же час не є підставою для відмови у здійсненні страхової ви­плати (повністю або в частині) негативний фінансовий стан страховика.

Крім обов’язку здійснення страхової виплати, на страховика по­кладаються також інші обов’язки (ст. 988 ЦК; ст. 20 Закону). Страховик при укладенні договору страхування зобов’язаний ознайомити стра­хувальника з умовами та правилами страхування^[47].

Якщо це передбачено умовами договору страхування, страховик зобов’язаний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, наскільки здійснені ним заходи були доцільні, незалежно від їх на­слідків, тобто незалежно від того, чи досягли вони мети (чи був вря­тований предмет договору страхування). Оскільки такий обов’язок страховика має іншу правову підставу ніж здійснення страхової ви­плати, такі витрати страхувальника підлягають відшкодуванню у пов­ному обсязі, незважаючи на те, що в сукупності із страховим відшко­дуванням вони перевищують дійсну вартість об’ єкта страхування^[48].

У разі здійснення страхувальником заходів, що зменшили страхо­вий ризик, або збільшення вартості майна страховик за заявою стра­хувальника зобов’язаний переукласти з ним договір страхування.

Страховик зобов’ язаний тримати в таємниці відомості про страху­вальника та його майнове становище за винятком випадків, передба­чених законодавством України. За розголошення одержаних ним у зв’язку із здійсненням страхової діяльності відомостей про страху­вальника, вигодонабувача, третю особу (щодо стану здоров’я та/або майнового становища) страховик несе відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Умовами договору страхування, крім наведених, можуть бути вста­новлені також інші обов’язки страховика.

У свою чергу, страхувальник зобов’язаний (ст. 989 ЦК, ст. 21 Закону): по-перше, своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором^[49].

По-друге, на страхувальника покладається так званий «інформа­ційний обов’язок», сутність якого полягає в тому, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов’ язаний надати страхови­кові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику^[50].

По-третє, при укладенні договору страхування страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо цього предмета договору. Якщо страхувальник не ви­конав цього обов’язку, кожний новий договір страхування (якщо їх декілька) є нікчемним (п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК).

По-четверте, страхувальник зобов’язаний вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення. За таких умов, як зазначалось раніше, страхувальник, якщо це передбачено умовами договору страхування, вправі вимагати від страховика відшкодування витрат, понесених страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків. Невиконання страхувальником цього обов’язку може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

По-п’яте, як тільки страхувальникові стане відомо про настання страхового випадку, він зобов’язаний повідомити страховика про його настання у строк, встановлений договором. Такий обов’язок лежить також на вигодонабувачеві. Несвоєчасне повідомлення страхувальни­ком (вигодонабувачем) про настання страхового випадку без поважних на те причин є підставою для відмови у страховій виплаті^[51].

Наведений перелік обов’язків страхувальника не є вичерпним, а тому умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші його обов’ язки.

Страхувальник також повинен піклуватися про застраховане майно, а також дотримуватися встановлених умов договору страхування щодо його зберігання (схоронності). Зниження дбайливості страхувальника може викликати у страховика припущення, що страховий випадок від­бувся не випадково, а був викликаний недбалістю страхувальника. Заінтересованість страхувальника в зберіганні свого застрахованого майна має чіткий відбиток при страхуванні майна не на повну реальну вартість (нижче страхової оцінки). У такому разі при настанні страхо­вого випадку ризик несуть обидва контрагенти залежно від обраної системи страхування (пропорційна або система першого ризику).

У практиці майнового страхування досить часто мають місце ви­падки, коли страховий випадок настає з вини третьої особи. У цьому разі страхувальник вправі компенсувати спричинені йому збитки дво­ма шляхами: вимагати відшкодування заподіяних збитків від безпо­середнього заподіювача або вимагати виплати страхового відшкоду­вання від страховика. Право вибору страхувальника є його суб’єктивним правом і не залежить від будь-яких зовнішніх чинників. Обов’язок обох осіб (заподіювача та страховика) щодо компенсації заподіяних страху­вальнику збитків є самостійним. У разі звернення страхувальника до безпосереднього заподіювача й одержання від нього компенсації при­пиняється обов’ язок страховика щодо виплати страхового відшкоду­вання на підставі відсутності (припинення) у страхувальника страхо­вого інтересу (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК; п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону). При звернен­ні страхувальника до страховика останній не вправі відхилити вимогу про виплату страхового відшкодування, посилаючись на можливість страхувальника одержати відповідну компенсацію від заподіювача.

Обов’язок страховика виплатити страхове відшкодування обумовлений укладеним зі страхувальником договором страхування. Якщо остан­ньому була заподіяна шкода внаслідок настання страхового випадку, страховик зобов’язаний здійснити відповідну страхову виплату згідно з умовами страхування (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК; п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону).

З метою захисту інтересів страховика при здійсненні майнового страхування (включаючи страхування відповідальності) ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону) встановлено правило, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхуван­ня, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страху­вальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги наділений характерними ознаками, зо­крема, по-перше, до страховика переходить не право на відшкодування збитків, а право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержа­ла страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, страховик вступає в зобов’язання, що існувало між страхувальником або іншою особою, що одержала страхове від­шкодування, та особою, відповідальною за заподіяний збиток. По-друге, право вимоги, яке переходить до страховика, обмежене розміром спла­ченого ним страхувальникові (вигодонабувачеві) страхового відшкоду­вання. По-третє, вказаний перехід права вимоги здійснюється виключно в силу прямої вказівки закону (ст. 993 ЦК; ст. 27 Закону) і ніякого до­даткового оформлення не потребує^[52]. По-четверте, положення ст. 993 ЦК (ст. 27 Закону) застосовуються лише при майновому страхуванні (стра­хуванні відповідальності) і не прийнятні для особистого страхування.

Відповідальність. За невиконання або неналежне виконання умов укладеного договору сторони несуть цивільно-правову відповідальність, встановлену актами цивільного законодавства та договором страхуван­ня. Так, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати (несвоєчасне здійснення страхової виплати) страховик зобов’язаний сплатити неустойку (штраф, пеню) в розмірі, встановле­ному договором або законом (ст. 992 ЦК; п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону). Проте ні ЦК, ні Законом не встановлено розміру неустойки у разі порушення страховиком покладеного на нього обов’язку щодо своєчасного здій­снення страхової виплати у разі настання страхового випадку. Така від­повідальність встановлена лише при здійсненні обов’язкового страху­вання цивільно-правової відповідальності власників наземних тран­спортних засобів. Так, згідно зі ст. 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або Моторного (транспортного) стра­хового бюро України особі, яка має право на отримання такого відшко­дування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня. Сторони у договорі страхування можуть передбачити інші право­ві наслідки порушення умов договору страхування та підстави відпо­відальності, а також встановлювати її розмір.

За порушення умов договору страхування для страхувальника, ви- годонабувача або застрахованої особи можуть настати негативні наслід­ки у формі відмови страховика від здійснення страхової виплати, до­строкового припинення договору страхування на вимогу страховика.