§ 3. Учасники страхових зобов’язань

Учасники страхового зобов’язання поділяються на дві групи: обов’язкові та факультативні (необов’язкові). Сторонами договору стра­хування (його обов’ язковими учасниками) є страховик та страхувальник.

ЦК визначає страховика як юридичну особу, спеціально створену для здійснення страхової діяльності та яка одержала у встановленому поряд­ку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вимоги, яким мають відповідати страховики, встановлюються законом (ч. 1 ст. 984 ЦК).

Відповідно до ст. 2 Закону страховиками визнаються фінансові установи^[28], які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю і здійсню­ють страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії. Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та по­хідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юри­дичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяль­ності.

Для набуття статусу страховика необхідне додержання встановле­них чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Україні здійснюється, за незначними винятками, страховиками — резидентами України^[29], які повинні мати у своєму складі не менше трьох учасників. З метою забезпечення платоспроможності страховика та виконання ним зобов’ язань перед страхувальниками встановлюються значні об­меження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімального розміру статутного капіталу та деякі інші. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється ви­конання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових право- чинів, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які опера­ції для забезпечення власних господарських потреб страховика (ст. 2 Закону). Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 мільйону євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 мільйона євро за валют­ним обмінним курсом валюти України^[30]. При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу статутний капі­тал має бути сплачений (за деяким винятком) виключно в грошовій формі^[31].

Окрім вищезазначених організаційно-правових форм, страховика­ми можуть бути також і суб’єкти публічного права (державні органі­зації), але тільки у випадках, прямо встановлених законодавством України. Названі страховики також створюються і діють відповідно до Закону. Причому використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх май­нових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування (ст. 14 Закону)^[32], які не мають на меті одержання прибутку, і тому не є суб’єктами підприємницької діяльності. Товариство взаємного стра­хування є юридичною особою — страховиком, створеною з метою страхування ризиків своїх членів. Страхові відносини між названим товариством та його членами будуються на підставі укладеного дого­вору страхування, в якому предмет страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особливостей кожного члена товариства.

Для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить зако­нодавству України, страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання з правами юридичної особи, які не є страховиками і не можуть займатися страховою діяльністю^[33] (ст. 13 Закону).

Другим обов’язковим учасником (стороною) страхового зобо­в’язання є страхувальник. Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори стра­хування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст. 984 ЦК; ст. 3 Закону).

Крім страховика та страхувальника, у страховому правовідношен- ні можуть брати участь також інші особи: вигодонабувачі, застрахова­ні особи та страхові посередники.

Вигодонабувач — це юридична або фізична особа, призначена страхувальником для одержання страхової виплати (ч. 2 ст. 985 ЦК).

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової ви­плати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Порядок призначення вигодонабувачів відрізняється залежно від того, призна­чається вигодонабувач за договором особистого страхування чи за договором іншим, ніж договір особистого страхування.

При укладенні договору особистого страхування призначення ви- годонабувача здійснюється виключно за згодою застрахованої особи. Страхувальники мають право при укладенні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи вигодонабува- чів для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настан­ня страхового випадку, якщо інше не передбачено договором. Вимога щодо обов’ язкової згоди застрахованої особи при призначенні вигодо- набувача (у разі, якщо застрахована особа не є ні страхувальником, ні вигодонабувачем) визначається тим, що можливість одержання стра­хової виплати страхувальником або вигодонабувачем обумовлюється настанням страхового випадку із застрахованою особою.

При укладенні договорів майнового страхування або страхування відповідальності вигодонабувач може бути призначений чи змінений (до настання страхового випадку) на розсуд страхувальника. Проте в дано­му випадку не всі особи можуть бути вигодонабувачами, а лише ті, яким внаслідок настання страхового випадку будуть заподіяні збитки.

Договір страхування, яким передбачено призначення вигодонабу- вача, є договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК), який наділений певною специфікою (вигодонабувач наділяється, крім прав, також певними обов’язками, встановленими договором страхування). Якщо вигодонабувач висловив намір скористатися своїм правом (або виконав певні обов’язки за договором страхування), страхувальник не вправі його замінити.

Застрахованою особою є фізична особа, в житті якої може відбу­тися подія, яка викликає обов’ язок страховика здійснити страхову виплату. Страхувальник вправі укласти із страховиком договір на ко­ристь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату в разі досягнення нею певного віку або настання іншого стра­хового випадку (ч. 1 ст. 985 ЦК). За загальним правилом страхування застрахованих осіб може мати місце лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством, тому що застраховані особи можуть набувати прав і обов’ язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхова діяльність в Україні може провадитися також із залучен­ням страхових посередників: страхових або перестрахових брокерів та страхових агентів, якими можуть бути як резиденти, так і нерези- денти^[34].

Страхові брокери — юридичні або фізичні особи, які зареєстро­вані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльнос­ті та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуван­ні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Перестрахові броке­ри — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) із страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид ді­яльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’ язану з підготовкою, укладенням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), у тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом. Відносини страхового (пере- страхового) брокера з потенційним (майбутнім) страхувальником (перестрахувальником), які опосередковуються брокерською угодою, мають комісійний характер.

На відміну від страхових (перестрахових) брокерів, страхові аген­ти є представниками страховика і діють у його інтересах за винагоро­ду на підставі договору доручення із страховиком. Страховими аген­тами можуть бути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяль­ності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Так, наприклад, при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на тран­спорті кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, на підставі агентського договору зі страховиком видає страховий поліс^[35]. На території України допускається посередницька діяльність, за незначними винятками^[36], з укладення договорів страхування лише зі страховиками-резидентами. З 16 травня 2013 р. у зв’язку зі вступом України до Світової організації торгівлі вказане обмеження втрачає чинність^[37].