§ 3. Функції цивільного права

Внутрішня диференціація єдиної системи права України на окремі правові галузі здійснюється не лише за предметом та методом право­вого регулювання суспільних відносин. Не менш важливе значення має врахування визначених законодавцем відповідних напрямів здій­снюваного правового регулювання, напрямів забезпечуваного відпо­відною правовою галуззю впливу на ті чи інші суспільні відносини. Тому поряд із предметом та методом, що характеризують окрему пра­вову галузь, невід’ємну ознаку останньої становлять властиві цій га­лузі певні функції, які вона виконує у загальній системі вітчизняного права. Функціональні ознаки властиві й цивільному праву, на що звер­тається увага в різноманітних дослідженнях і навчально-наукових виданнях різних правових шкіл^[41].

Щоправда, із зазначеного приводу у правовій літературі існують різні погляди. Наприклад, у деяких підручниках із цивільного права автори, характеризуючи цивільно-правову галузь, обмежуються роз­криттям лише її предмета та методу правового регулювання^[42]. Мають місце і критичні зауваження щодо доцільності функціональної харак­теристики цивільного права^[43].

Однак слід зазначити, що стосовно останньої точки зору існують суттєві перепони для її сприйняття. Адже характеристика галузі ци­вільного права як регулятора суспільних відносин лише за предметом та методом правового регулювання хоча і можлива та необхідна, але вона завжди буде неповною, якщо не охоплюватиме функціональних, так би мовити, зовнішніх властивостей названої галузі.

Інша справа, що саме розпізнання функцій цивільного права уяв­ляється дещо ускладненим. Адже на відміну від предмета та методу правового регулювання, що відображаються у відповідних правових джерелах, переліку функцій цивільного права чинне цивільне законо­давство не передбачає. І категорія, наприклад, предмета цивільно- правового регулювання є очевидною настільки, наскільки є очевидним саме цивільне законодавство, тому що останнє визначене у відповідних нормативних актах, розміщене в офіційних друкованих виданнях, збірниках тощо. А де ж реально містяться функції, що характеризують відображену в законодавстві галузь цивільного права, — майже невідо­мо. Інакше кажучи: нотні знаки бачать всі, а де ж музика? Відповідь елементарна, як і запитання: функції цивільного права так само втіле­ні в актах цивільного законодавства, як музика в нотних знаках. І по­дібно до того, як музика відображає динамічні або зовнішні власти­вості і можливості побудованої в напрямі відповідного жанру системи нотних знаків, так і функції правової галузі відбивають зовнішні влас­тивості, відображеної у системі відповідних нормативних актів галузі цивільного права.

Одразу постає запитання: у чому, власне, полягає понятійна суть функцій цивільного права? Із методологічної точки зору визначення поняття функцій цивільного права повинно спиратися: по-перше, на загальнофілософське розуміння самого терміна «функція», як ціле­спрямованості дії певних систем; по-друге, на загальноправове теоре­тичне вчення про «функцію права» як певного напряму правового впливу на ті чи інші суспільні відносини.

Похідність визначення функцій цивільного права від загальнотео­ретичного тлумачення поняття «функція права» взагалі здається цілком закономірною. Адже галузь цивільного права хоча й відносно авто­номна, але водночас є невід’ємною складовою цілісної правової тка­нини. Тому тлумачення суті виконуваних зазначеною правовою галуз­зю функцій тією чи іншою мірою повинно мати дещо споріднений характер із тим, що приховується за загальнотеоретичним феноменом «функція права», щоправда, за умови врахування відповідної специфі­ки, щонайменше, предмета та цілей цивільно-правової галузі як регу­лятора суспільних відносин.

Таким чином, функції цивільного права — це зумовлені пред­метом і забезпечувані законодавством цілі правової галузі, певні напрями цивільно-правового впливу на особисті немайнові та майнові відносини.

Функції цивільного права мають багатогранний характер. Поляга­ють вони, щонайменше: у правозабезпеченні, упорядкованості звичай­них, без будь-яких порушень особистих немайнових та майнових відносин; у правозабезпеченні захисту особистих немайнових і май­нових прав та інтересів у разі порушення останніх чи посягання на них; у правозабезпеченні відновлення порушених правовідносин; у правозабезпеченні ліквідації негативних наслідків правопорушень або інших дій, пов’язаних із виникненням у кредитора певних майно­вих чи особистих немайнових втрат; у правозабезпеченні інформативно- сигнальних попереджень від можливих безпідставних (протиправних) посягань на охоронювані суб’єктивні цивільні права тощо. У контексті з наведеним стає можливим здійснення відповідної класифікації функ­цій цивільного права.

Не претендуючи на вичерпність зазначеної класифікації функцій цивільного права^[44], різновидами останніх є: регулятивна, охоронна, компенсаційна та превентивна.

Суть регулятивної функції цивільного права полягає у тому, що нею охоплюються відносини, які виникають із актів правомірної, до­зволеної і, як правило, соціально-корисної діяльності суб’єктів цивіль­ного права. Тому і реалізація зазначеної функції здійснюється за раху­нок позитивного регулювання відповідних правових відносин шляхом встановлення загальних правил, що створюють правові підстави для можливості здійснення відповідних дій, спрямованих на правомірне досягнення певних юридичних результатів. У даному разі може йтися, наприклад, про різноманітні цивільно-правові договори (купівлі- продажу; підряду, найму (оренди) тощо) або про відповідні відносини, що виникають у результаті подій. Зокрема, унаслідок такої події, як смерть фізичної особи, виникають спадкові правовідносини, що також охоплюються регулятивною функцією цивільного права. Остання сто­совно особистих немайнових прав виявляється, як вже вказувалося ра­ніше, у формі юридичного визнання належних кожній фізичній особі невідчужуваних немайнових благ і свободи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності за власним розсудом. Таким чином, можна вважати, що зазначеною цивільно-правовою функцією охоплю­ються і особисті немайнові, і майнові відносин, суб’єкти яких переваж­но не зловживають своїми правами, а діють правомірним чином.

Однак реальна дійсність свідчить і про те, що зміст особистих не- майнових та майнових відносин може наповнюватися елементами певних правопорушень, різноманітних посягань на охоронювані за­коном певні суб’єктивні права тощо. У таких випадках постає питання про правове забезпечення захисту порушених суб’єктивних особистих чи майнових прав. За цих обставин спрацьовує охоронна функція цивільного права. Отже, реалізація охоронної функції стає можливою тільки у поєднанні з регулятивною, яка полягає у впливі права на сус­пільні відносини як шляхом їх закріплення в тих чи інших правових інститутах, так і через оформлення їх руху^[45].

Останньою функцією охоплюються відносини, що виникають, на­приклад, унаслідок порушення зобов’язання (ст. 610 ЦК), або завдан­ня шкоди (глава 82 ЦК) тощо.

Суть охоронної функції цивільного права вбачається у тому, що вона забезпечує саму юридичну можливість захисту порушених суб’єктивних майнових чи особистих прав і сприяє їх певній нормалі­зації. Завдяки останній обставині охоронна функція набуває деякого відновлювального значення.

Досить наближеною до охоронної функції цивільного права, однак не тотожною, є цивільно-правова функція, що має назву компенса­ційної. Як така охоронна функція створює лише юридичну передумо­ву захисту порушених суб’єктивних особистих чи майнових прав. Однак вона безпосередньо не вирішує питань, пов’язаних із необхід­ністю ліквідації певних негативних наслідків, що можуть мати місце в особистій або майновій сфері тієї чи іншої потерпілої особи (креди­тора). Адже охоронна функція цивільного права не припускає, напри­клад, що потерпіла від певних протиправних посягань особа стає зобов’ язаною вимагати відповідних майнових відшкодувань від право­порушника. Зазначені вимоги охоплюються правом, а не обов’язком потерпілої сторони. Звичайно, від вказаних обставин значення охорон­ної функції не втрачається. Але у разі наміру потерпілої сторони ви­рішити проблему ліквідації перенесених нею негативних майнових чи особистих наслідків (втрат) від правопорушення тільки охоронної функції було б недостатньо. За таких обставин постає питання не лише правового захисту, а перш за все питання заміни зазнаних кредитором майнових чи особистих втрат на певні майнові блага, за вимогами про стягнення яких звертається кредитор до боржника. З юридичної точки зору заміна втрат, що виникли на боці кредитора, іншими передбаче­ними законом, договором чи визнаними судом майновими благами вважається компенсацією, а цивільно-правова функція, що її охоплює, має назву компенсаційної ^[46]. Так, відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК у разі неналежного виконання договірного зобов’язання замість не одержа­ного належного виконання договору боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Щодо іншої цивільно-правової функції, яка має назву превентивної, то суть її полягає в такому. За своїм змістом положення цивільного за­конодавства можуть розглядатися не лише як джерела цивільного права, а й як джерела певного інформативного значення. Актами цивільного законодавства надається можливість пізнання певних правил, дозволів, а також заперечень, правового простору, в межах якого відповідні дії розглядаються як правомірні, і за рамками котрого відповідні дії визна­ються протиправними. Тому джерела цивільного права мають відповід­не пізнавальне значення, яке полягає у тому, що заздалегідь потенційно­му суб’єктові цивільних відносин стає відомим той чи інший наслідок вчинення дій, які підпадають під негативну їх оцінку з боку законодавця. Таким чином, відповідні законоположення набувають попереднього інформативно-сигнального значення запобіжного засобу, своєрідного стимулювання особи утримуватися від певних правопорушень, від по­сягань на суб’єктивні права інших осіб. Таке значення мають, наприклад, положення статей 623, 624, 1192 ЦК та ін.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такий загальний висновок. Функції цивільного права становлять правові категорії, які відображають елементи змістовної характеристики зазначеної правової галузі та ха­рактеризують її у цілому і тому мають суттєве методологічне значення для пізнання явищ, що охоплюються предметом цивільного права.