РОЗДІЛ 21 Виконання вироку, ухвали і постанови суду - Страница 4
§ 4. Порядок вирішення судом питань, що виникають у стадії виконання вироку, ухвал, постанов суду
Порядок вирішення судом питань при виконанні вироку, ухвали, постанови суду регулюється статтями 409 і 411 КПК, а роз'яснення щодо цього порядку даються в постановах Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким»1, «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»2.
Залежно від підстав для розгляду питань, що вирішуються в порядку виконання вироку, ухвали, постанови суду (підстави регулюються статтями КК України), справи розглядаються: судами, які постановили вирок (ст. 404 КПК); судами за місцем відбуванням покарання (статті 407, 408 КПК); судами за місцем проживання засудженого (статті 4081, 4082); судами за місцем виконання вироку (ст. 410 КПК); судом, у провадженні якого знаходиться справа (ст. 4101 КПК); судами за місцем знаходження установи виконанням вироку або спеціального медичного закладу (ч. 2 ст. 4111 КПК).
Відповідно до ст. 411 КПК питання, зв'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора. Як правило, в судове засідання викликається засуджений, а за його клопотанням викликається і захисник, оскільки це право передбачене ч. 1 ст. 47 КПК. Якщо питання, яке розглядається в порядку виконання вироку, ухвали, постанови суду, стосується виконання вироку в частині цивільного позову, в судове засідання викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.
При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Згідно з Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання, затвердженим наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України 18 січня 2000 року № 3/6, до хвороб, які є підставою для звільнення від відбуття покарання, є туберкульоз, інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД) тощо. Втім факт захворювання на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання. За наявності підстав, передбачених ст. 84 КК, суддя районного (міського) суду за місцем відбування покарання розглядає подання установи, яка відає відбуванням покарання, та висновок лікарської комісії і звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних чи громадських робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.
Розгляд справи в порядку виконання вироку починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.
При вирішенні судом питань, пов'язаних з виконанням вироку, ведеться протокол судового засідання.
При розгляді питань, пов'язаних з виконанням вироку, ухвали, постанови суду, слід обов'язково враховувати відповідні статті КК та КПК, якими регулюються питання, передбачені ними, тому що в кожній із них є особливості, від яких залежить правильність судового рішення. Так, прикладом особливостей розгляду судом питання, пов'язаного з виконанням вироку, є дотримання порядку застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким відповідно до статей 81 і 82 КК. Судді іноді замість залишення подання без розгляду в разі встановлення, що засуджений фактично не відбув строк покарання, визначений нормами вказаними статтями КК (не вистачає 10-15 днів або одного місяця і т.п.), відмовляють у задоволенні подання. Проте через допущену помилку розгляд повторного подання відповідно до ч. 5 ст. 407 КПК щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців. Якби суддя залишив подання без розгляду, воно було б розглянуте після відбуття тих днів чи місяців, яких не вистачало при попередньому розгляді.
Постанови судді в стадії виконання вироку за загальним правилом можуть бути оскаржені, а прокурором подана апеляція до апеляційного суду.