§ 4. Недопустимість повороту до гіршого в суді касаційної інстанції

Заборона «повороту до гіршого» — це важлива гарантія права за­судженого (виправданого) на захист, свободи оскарження вироку і водночас гарантія правосуддя, оскільки є ефективним засобом вияв­лення і виправлення порушень закону в діяльності органів досудового розслідування і судів першої та апеляційної інстанцій.

На відміну від апеляційного провадження, в якому становище за­судженого може бути погіршене при дотриманні передбачених законом умов, перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюєть­ся з урахуванням положень, встановлених ст. 397 КПК України, які у сукупності становлять нормативний зміст інституту недопустимості повороту до гіршого. Сутність їх полягає в тому, що: 1) касаційний суд за жодних умов не вправі безпосередньо посилити покарання або за­стосувати закон про більш тяжкий злочин, навіть якщо справа розгля­дається за касаційним поданням прокурора, касаційною скаргою по­терпілого чи його представника, що принесені з цих підстав; 2) не вправі касаційний суд й іншим чином погіршити становище засудже­ного. Вказане випливає із змісту ст. 373 КПК України, відповідно до якої суд апеляційної (касаційної) інстанції, встановивши порушення закону, усуває вказані порушення шляхом винесення ухвали про вне­сення змін у вирок суду, однак ці зміни не повинні погіршувати становище засудженого. Разом з тим закріплені в ч. 1 ст. 397 КПК України підстави, що ведуть до погіршення становища засудженого (застосу­вання закону про більш тяжкий злочин або посилення покарання), не охоплюють інших випадків, коли внаслідок внесених у вирок змін становище засудженого погіршується і з інших підстав, окрім названих у вказаній статті. Це може стати наслідком, зокрема, розширення фак­тичного обсягу обвинувачення, коли кваліфікація злочину при цьому залишається незмінною, виключення з вироку певних пом'якшуючих вину обставин та ін. Крім цього, суд касаційної інстанції не вправі також за жодних умов внести зміни у виправдувальний вирок, поста­нову чи ухвалу про закриття справи та інші рішення, постановлені судом першої чи апеляційної інстанції, якщо цим погіршується стано­вище виправданої особи, особи, щодо якої прийнято рішення про за­криття справи, або іншої особи, щодо якої винесено судове рішення судом першої чи апеляційної інстанції. Вказане зумовлено перш за все тим, що в суді касаційної інстанції не проводиться судового слідства і пов'язаного з ним дослідження доказів по суті, а тому, встановивши підстави, що ведуть до погіршення становища зазначених осіб, суд касаційної інстанції повинен скасувати судове рішення, за умови, що саме з цих підстав було внесено касаційне подання прокурора або касаційна скарга потерпілого чи його представника, і направити спра­ву на ту стадію процесу, де було допущено порушення закону, для його усунення із забезпеченням гарантій права на захист тих осіб, щодо яких у касаційному поданні прокурора або касаційній скарзі потерпі­лого чи його представника ставилась вимога про погіршення їх стано­вища.

На це прямо вказано у частинах 2 і 3 ст. 397 КПК України, згідно з якими обвинувальний і виправдувальний вирок, постановлений апеля­ційним чи місцевим судом, ухвала апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасована у зв'язку з необхідністю застосува­ти закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання не інак­ше як за поданням прокурора, скаргою потерпілого чи його представни­ка, а також за скаргою виправданої особи з мотивів виправдання.

У випадку скасування виправдувального вироку за скаргою під­судного, що був виправданий судом, у зв'язку з його незгодою з моти­вами виправдання, при новому розгляді справи суд першої інстанції не вправі винести обвинувальний вирок. У разі скасування виправду­вального вироку суд касаційної інстанції своєю ухвалою повертає справу до суду тієї самої інстанції, який постановив незаконний та необґрунтований вирок.

Ще одним проявом дії недопустимості погіршення становища за­судженого є правило, яке полягає в тому, що, розглядаючи справу за касаційною скаргою чи касаційним поданням прокурора, які внесені не з метою погіршення становища засудженого, суд касаційної інстан­ції не вправі, повертаючи справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, в ухвалі давати вказівки, виконання яких призведе до погіршення становища особи, стосовно якої розглядається справа.

Дія недопустимості погіршення становища засудженого знаходить свій прояв і в забороні касаційному суду змінювати кваліфікацію зло­чину на закон про менш тяжкий злочин, якщо внаслідок цього істотно змінюються фактичні обставини обвинувачення, викладеного у ви­року (ухвалі) суду першої чи апеляційної інстанції. У цьому випадку хоча й застосовується закон про менш тяжкий злочин, становище за­судженого не погіршується в частині кримінально-правових наслідків, однак фактичні обставини цього обвинувачення змінюються настільки істотно, що це призводить до порушення права засудженого на захист, оскільки вимагає від нього зовсім по-новому організувати свій захист у зв'язку з тим, що це обвинувачення йому раніше не пред'являлось і він позбавлявся б можливості захищатися від нього в суді касаційної інстанції. На цій підставі суд касаційної інстанції повинен направити справу на новий судовий розгляд до суду першої чи апеляційної інстан­ції для пред'явлення підсудному цього обвинувачення і забезпечення можливості захищатися від нього в цьому суді в умовах гласності, усності, безпосередності і змагальності процесу.

Питання реалізації заборони «повороту на гірше» тісно пов'язане з обсягом перевірки справи касаційним судом. Відповідно до ч. 1 ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунто­ваність судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене, однак суд впра­ві вийти за межі касаційних вимог заінтересованих осіб, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 395 КПК України касаційний суд зобов'язаний вийти за межі касаційних вимог і прийняти рішення на ко­ристь інших засуджених, від яких касаційні скарги не надійшли або щодо яких не внесено касаційного подання прокурора, якщо задоволення такої скарги чи подання дає підстави для прийняття вказаного рішення.

Таким чином, наведені положення закону надають суду касаційної інстанції можливість виправити судові помилки, які лежать поза ме­жами касаційних вимог заінтересованої сторони. Позиція законодавця, згідно з якою суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправ­даного, є виправданою, оскільки в практичній діяльності можливі ситуації, коли необхідно перекваліфікувати дії особи на статтю (час­тину, пункт статті ККУ), яка передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, а сама особа через власну необізнаність у питаннях кваліфікації, за відсутності захисника, клопоче тільки про пом'якшення призначеного їй покарання. У вказаному випадку суд не тільки вправі, як це закріплено в ч. 1 ст. 395 КПК України, а й зобов'язаний вийти за межі касаційних вимог цієї особи і перекваліфікувати її дії на статтю закону, яка встановлює відповідальність за менш тяжкий злочин, оскільки цим покращується становище особи. Цим самим буде забез­печено швидке виправлення судом касаційної інстанції судових по­милок, утвердження законності і справедливості судових рішень і встановлення істини у справі.

Виходячи з вищевикладеного, перевіряючи справу, касаційний суд за жодних умов не вправі вийти за межі касаційних вимог, які викла­дені в скарзі чи поданні прокурора, у бік погіршення становища за­судженого, виправданого чи іншої особи, щодо якої винесено судове рішення судом першої чи апеляційної інстанції.

Ще одним питанням, що тісно пов'язане з дією заборони «поворо­ту до гіршого», є питання про зміст змін і доповнень до касаційних скарг та подання прокурора. Відповідно до статей 390, 355 КПК Украї­ни до початку розгляду справи в касаційному суді особа, що подала скаргу, прокурор, який вніс подання, та інші особи, зазначені у ч. 4 ст. 384 КПК України, мають право доповнити, змінити або відкликати їх, а також подати свої заперечення на скаргу, подання іншого учасни­ка судового розгляду. При цьому внесення до касаційної скарги чи подання прокурора змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого або виправданого, за межами строків на принесення ка­саційної скарги чи подання не допускається (ч. 2 ст. 355 КПК України). Подача їх має на меті доповнити подання або скаргу, а не змінювати їх характер та спрямованість. Не можна подавати додаткові доводи, які спрямовані на погіршення становища засудженого, або ставити в них питання про скасування вироку щодо засудженого, про якого не йшло­ся в касаційній скарзі чи поданні прокурора.

Водночас, такий підхід законодавця, при якому внесення до скарги чи подання змін, що тягнуть за собою погіршення становища засудже­ного або виправданого, допускається лише в межах строків на каса­ційне оскарження чи внесення касаційного подання, а тих змін, які покращують становище цих осіб, не обмежуються строками і можуть бути внесені до початку розгляду справи касаційним судом, суперечать конституційні засаді рівності сторін перед законом і судом.

Здається, пріоритетність цих інтересів лежить в основі закріпленого законодавцем правила про те, що доповнення чи зміни до касаційної скарги чи подання прокурора, які спрямовані на покращення становища засудженого або виправданого, можуть бути подані не тільки протягом касаційного строку, але й до початку розгляду справи касаційним судом. Тому ці положення закону є гуманними і справедливими.