§ 5. Судове слідство. Скорочене судове слідство

Судове слідство — основна частина судового розгляду, суть якої полягає в дослідженні судом з участю сторін зібраних у справі доказів для встановлення фактичних обставин вчиненого злочину. Вирок суду може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянуті і досліджені в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК).

Про початок судового слідства головуючий оголошує після закін­чення підготовчих дій.

Судове слідство починається:

-   з оголошення прокурором обвинувального висновку (а за згодою сторін — тільки його резолютивної частини);

-   у справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, — з оголошення потер­пілим чи його представником скарги потерпілого.

Якщо в справі заявлено цивільний позов, цивільним позивачем чи його представником оголошується також позовна заява (ст. 297 КПК).

Після оголошення зазначених документів головуючий роз'яснює підсудному, а коли підсудних декілька, — кожному з них суть обви­нувачення, і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відпо­відача, чи визнають вони позов (ст. 298 КПК).

Після цього головуючий з'ясовує думку учасників судового роз­гляду про те, які докази треба дослідити, та про порядок їх досліджен­ня. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх досліджен­ня визначається постановою судді чи ухвалою суду (частини 1, 2 ст. 299 КПК).

Стаття 299 КПК не визначає певного порядку дослідження дока­зів — це залежить від кожної конкретної справи. В юридичній літера­турі виділяється декілька варіантів порядку дослідження доказів, до­цільність яких підтверджена практикою розгляду справ у суді: якщо підсудний визнає свою вину повністю та бажає давати показання, є сенс допитувати його в першу чергу, а вже потім потерпілих, свідків, досліджувати інші докази; якщо ж підсудний не визнає своєї вини у вчиненні злочину або визнає себе винним частково, доцільніше про­вести допит потерпілих, можливо свідків, дослідити інші докази і тільки після цього, за умови бажання підсудного давати показання, допитати його самого.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть до­сліджуватися, необхідно допитати підсудного, суд вирішує це питання після його допиту.

Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі по­казань, провадиться обов'язково (частини 3, 4, 5 ст. 299 КПК).

Частина 4 ст. 299 КПК України передбачає особливий порядок прийняття судового рішення — скорочений судовий розгляд.

Так, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судо­вого розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють під­судний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспо­рювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Такий скорочений порядок розгляду справи в суді першої інстанції має своєю метою спрощення судового розгляду в інтересах забезпе­чення більш швидкого здійснення правосуддя, зменшення судових витрат та ефективного забезпечення інтересів учасників процесу, перш за все обвинуваченого та потерпілого, які заінтересовані в тому, щоб їх права та законні інтереси були реалізовані судом без затримок.

Використання скороченого порядку передбачає: а) відмову від про­вадження низки обов'язкових у загальному порядку процесуальних дій, перш за все від дослідження доказів, які підтверджують чи спрос­товують обвинувачення; б) констатацію причетності підсудного до вчинення злочину; в) згоду підсудного та інших учасників судового розгляду на застосування такого порядку; г) неможливість оскарження вироку через невідповідність викладених у ньому висновків фактичним обставинам справи.

У разі коли суд обмежив дослідження фактичних обставин справи тільки допитом підсудного (скорочене судове слідство), то він після допиту останнього виконує вимоги ст. 317 КПК і переходить до судо­вих дебатів (ст. 301¹ КПК).

Право дачі показань підсудним є дієвим засобом захисту від обви­нувачення, про що головуючий зобов'язаний роз'яснити підсудному.

Останній може як скористатися цим правом, так і утриматися від його реалізації. Відмова підсудного від дачі показань, як мотивована, так і не мотивована, не є підставою ні для видалення його із залу судового засідання, ні для позбавлення чи обмеження можливості в реалізації інших своїх процесуальних прав, передбачених ст. 263 КПК, ні для притягнення до відповідальності.

Судовий допит має низку особливостей, які відрізняють його від допиту на стадії до судового розслідування. Найважливішими з них є такі: допит у суді має публічний характер; допитувані особи, як пра­вило, раніше вже давали показання слідчому або особі, що проводить дізнання; представники сторін знайомі з доказовою базою обвинува­чення, зібраною органами розслідування; з моменту, коли відбулася подія, яка досліджується, пройшов значний проміжок часу; допит має здебільшого перевірочний, а не пошуковий характер.

Допит підсудного складається з двох частин:

-   вільної розповіді про все, що йому відомо про обставини, які мають значення для справи, у тій послідовності, яку сам визнає до­цільною. Розповідь підсудного про обставини справи та відомі йому докази головуючий може переривати лише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, яка не стосується справи, або вживає ненор­мативну лексику;

-   відповідей на поставлені учасниками судового розгляду запитан­ня: спочатку прокурором, потім потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками, захисником. Після цього підсудному можуть бути поставлені запитання іншими підсудними.
Останніми допитують підсудного суддя та народні засідателі. Проте суд має право протягом всього допиту підсудного учасниками судово­го розгляду ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за вмотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, коли цьо­го вимагають інтереси справи або безпека підсудного. Після повернен­ня підсудного до залу суду головуючий ознайомлює його з показання­ми, які були дані у його відсутність, і надає йому можливість ставити запитання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.

У судовому засіданні підсудний має право користуватись нотатка­ми (ст. 300 КПК).

Давати показання по суті справи підсудний має право в будь-який момент судового слідства (п. 5 ч. 1 ст. 263 КПК). Суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, може також додатково допитати під­судного у зв'язку з новими обставинами протягом всього судового слідства.

Згідно зі ст. 301 КПК оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді, дозволяється як за ініціативою суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду у таких випадках: при наявності істотних супереч­ностей між показаннями, які підсудний дав на суді і під час досудово­го слідства або дізнання; у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві; коли справа розглядається у відсутності підсуд­ного (ст. 262 КПК; ч. 1 ст. 272 КПК; ч. 2 ст. 300 або п. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі­нальному судочинстві»; у разі його смерті).

Допит свідка у судовому засіданні відбувається в порядку, встанов­леному статтями 302, 303 КПК.

Перед дачею кожним свідком показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права і обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідаль­ність за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання, а також роз'яснює право не свідчити щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України, п. 6 ч. 1 ст. 69¹ КПК), а також його право на правову допомогу (ст. 59 Конституції України).

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допи­таних свідків. Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і про­понується розповісти все, що йому відомо в справі (частини 1, 2 ст. 303 КПК).

Допит свідка складається з двох частин:

-    із вільної розповіді про все, що йому відомо в даній справі. Під час вільної розповіді переривати свідка не дозволяється, за винятком
тих випадків, коли він повідомляє про обставини, які не стосуються справи, або вживає ненормативну лексику;

-    із запитань учасників судового розгляду і суддів та відповідей свідка. Учасники судового розгляду допитують свідка в такій послі­довності (як і при допиті підсудного): прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі (ч. 3 ст. 303 КПК). Проте суд має право протягом всього до­питу свідка учасниками судового розгляду ставити йому уточнювальні і доповнювальні запитання (ч. 5 ст. 303 КПК). З дозволу головуючого під час допиту свідка одним учасником судового розгляду запитання можуть ставити інші учасники судового засідання (ч. 1 ст. 304 КПК).

Послідовність допиту свідка учасниками судового розгляду частко­во змінюється лише у випадках, коли свідка викликано в судове засідан­ня за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового роз­гляду, за клопотанням якого свідка викликано (ч. 4 ст. 303 КПК).

Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті. Свідкові дозволяється зачитувати документи, які стосуються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду і учасникам судового розгляду на їх вимогу; за ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи (ст. 305 КПК).

Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам про­цесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них. У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Якщо до­питати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок ви­даляється із залу судового засідання. Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу (частини 6, 7, 8, 9 ст. 303 КПК).

Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити за­питання свідкові (ч. 10 ст. 303 КПК). Можливість ставити запитання одним свідком іншому, а також запитання свідка учасникам судового розгляду законом не передбачена.

Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу головую­чого (ч. 12 ст. 303 КПК).

Кожного свідка можна додатково допитати або провести повторний допит у присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці (ч. 2 ст. 304 КПК).

Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, досудового слідства або на суді, у випадках: наявнос­ті істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час досудового слідства або дізнання; неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива; коли справа розгляда­ється у відсутності свідка в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 292 КПК. Суд може звільнити свідка, щодо якого вжиті заходи безпеки, від обов'язку з'явитися в судове засідання і дати показання в порядку, передбаченому частинами 6, 7, 8 ст. 303 КПК, лише за умови письмо­вого підтвердження показань, даних ним раніше; коли він був допита­ний відповідно до ст. 292¹ КПК ((тобто в підготовчій частині судового засідання) тільки за наявності таких умов: а) незмінності складу суду; б) можливості повторного виклику для додаткового або повторного допиту свідка).

Особливості допиту неповнолітнього свідка в судовому засіданні:

-    свідкові, який не досяг 16-річного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідаль­ність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання він не попереджається (ч. 3 ст. 168 КПК);

-    допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого — віком до 16 років проводиться в присутності педагога, а
при необхідності — лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК);

-    у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може
бути у відсутності підсудного (ч. 3 ст. 307 КПК);

-    по закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням
прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною (ч. 2 ст. 307 КПК).

Допит потерпілого, виходячи з єдиної природи показань свідка і потерпілого, відбувається за правилами допиту свідка, лише з деякими особливостями, зокрема: допит потерпілого завжди провадиться перед допитом свідків (ст. 308 КПК); потерпілий має право відмовитися від дачі показань, оскільки їх дача є його правом, а не обов'язком (ст. 267 КПК); потерпілий на відміну від свідка є учасником судового розгляду. Він не видаляється із залу суду, допитується в присутності інших по­терпілих і має сам брати участь у допиті інших потерпілих і свідків.

Якщо особа є одночасно і потерпілим, і цивільним позивачем, вона допитується лише як потерпілий, оскільки закон не передбачає допиту цивільного позивача і цивільного відповідача. Вони дають судові лише пояснення.

Очна ставка при розгляді справи в суді проводиться, коли мають місце істотні суперечності в показаннях раніше допитаних у судовому засіданні осіб. Метою цієї судової дії є не усунення цих суперечностей, а з'ясування суті, причин їх виникнення та перевірка правдивості ра­ніше одержаних показань.

Дана слідчо-судова дія має свої особливості порівняно з одноймен­ною слідчою дією, що проводиться під час досудового розслідування кримінальної справи: учасникам очної ставки в суді (підсудним, по­терпілим, свідкам) перед її початком суд не роз'яснює їх процесуальні права і обов'язки, не з'ясовує характеру взаємовідносин, не попереджає свідка і потерпілого про кримінальну відповідальність за завідомо не­правдиві показання тощо, оскільки ці дії були вже виконані судом (головуючим) раніше, перед першим їх допитом; якщо кількість учас­ників очної ставки на досудовому слідстві обмежена двома допитани­ми раніше особами, то такого обмеження для суду не існує. Під час судового слідства очна ставка може проводитись як між двома, так і більшою кількістю її учасників, що в кожному конкретному випадку вирішується судом.

Пред'явлення для впізнання осіб чи предметів свідкові, потерпіло­му або підсудному як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду під час судового слідства може мати місце тільки після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, за якими він може впізнати особу чи предмет (ст. 309 КПК). При цьому важливо, щоб впізнаючий не міг під час дачі показань бачити особу чи предмет, які йому належить впізнати. При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен вказати, чи впізнає він особу або пред­мет і за якими саме ознаками.

Порядок пред'явлення для впізнання на судовому слідстві анало­гічний порядку пред'явлення для впізнання на досудовому розслідуванні (статті 174, 175 КПК). Зрозуміло, що присутність понятих при його проведенні в суді не вимагається.

Експертиза в суді призначається, коли для вирішення питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК).

Експертиза в суді може бути призначена за клопотанням сторін чи за ініціативою суду у випадках: коли необхідність її проведення з'ясувалась вперше під час попереднього розгляду справи суддею чи в ході судового розгляду справи; коли проведене на досудовому роз­слідуванні експертне дослідження і одержаний в результаті цього ви­сновок експерта з різних причин визнається таким, що не відповідає встановленим вимогам і викликає обґрунтовані сумніви (істотне по­рушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи; неповнота дослідження; нечіткість висновку, його супе­речливість чи недостатня обґрунтованість тощо), у зв'язку з чим ви­никає необхідність проведення додаткової або повторної експертизи.

Коли ж експертиза під час судового слідства не призначається і не проводиться, дослідження висновку експерта, одержаного в результа­ті проведеної експертизи на досудовому розслідуванні, проводиться шляхом: виклику експерта для його допиту (ст. 311 КПК). Тут слід мати на увазі, що проведення експертизи у стадії досудового розслідування і виклик у судове засідання того ж експерта звільняє суд від необхід­ності призначення експертизи. У цьому разі достатньо після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, виконати дії, передбачені частинами 3-5 ст. 310 КПК (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 року № 11 «Про додер­жання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ»¹); оголошення в судовому засі­данні та висловлення ставлення до нього всіх учасників судового роз­гляду, тобто воно здійснюється за правилами дослідження документів (ст. 314 КПК).

Експертиза в суді проводиться з додержанням правил, передбачених гл. 18 КПК (тобто які регулюють її провадження на досудовому роз­слідуванні справи), з урахуванням особливостей судового слідства (статті 310-312 КПК). Зокрема, експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які мають значення для його висновку (ч. 2 ст. 310 КПК).

Процес призначення і проведення експертизи в суді охоплює по­слідовне проведення судом певних дій. Це з'ясування обставин, що мають значення для дачі експертного висновку; пропозиція учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають пору­шити перед експертами; оголошення цих питань, а також питань, за­пропонованих судом; заслуховування думки учасників судового роз­гляду з приводу поданих питань; обговорення в нарадчій кімнаті всіх питань, виключення тих, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулювання питань, які порушуються перед експертом з власної ініціативи суду, остаточне визначення кола питань, що виносяться на вирішення експертизи, і винесення ухвали (постанови) про її призначення; оголошення в судо­вому засіданні ухвали (постанови) про призначення експертизи і вру­чення її експертові. У разі коли провести експертне дослідження в судовому засіданні неможливо, суд, керуючись статтями 273 і 310 КПК, виносить ухвалу про проведення експертизи і направляє її з необхід­ними матеріалами до судово-експертної установи для виконання в порядку, передбаченому ст. 198 КПК. При цьому залежно від трива­лості експертних досліджень і складності справи суд може: а) оголо­сити перерву; б) відкласти слухання справи; в) продовжити судове слідство і досліджувати інші докази; складання й оголошення експерт­ного висновку, приєднання його до справи; допит експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»¹). При цьому питання експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний по­зивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Питання, поставлені експертові, та відпо­віді на них заносяться до протоколу судового засідання (ст. 311 КПК).

У випадках, передбачених ст. 75 КПК, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою може призначити додаткову або повторну екс­пертизу, які проводяться з додержанням вимог статей 310 і 311 КПК. Розгляд справи в цих випадках може бути відкладено на час, необхідний для проведення додаткової чи повторної експертизи і підготовки висновку (ст. 312 КПК).

Огляди в судовому засіданні як судово-слідчі дії проводяться, коли необхідно оглянути і дослідити речові докази, документи та місце події.

Огляд речових доказів, які є в справі, під час судового слідства обов'язковий, оскільки вони можуть бути покладені в основу вироку ли­ше після їх дослідження судом і учасниками судового розгляду. Огляду підлягають речові докази, як приєднані до справи органами досудово-го слідства, так і надані суду безпосередньо у ході судового розгляду.

Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно, — свідкам і експертам. Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, проводиться в разі необхідності на місці їх знаходження (ст. 313 КПК).

Документи, що є доказами в справі, повинні бути оглянуті або оголо­шені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який мо­мент судового слідства (ст. 314 КПК).

У судовому розгляді оголошуються і оглядаються тільки ті докумен­ти, які містять обставини, що мають значення для кримінальної справи (характеристики, акти ревізій, довідки про стан здоров'я тощо), як рані­ше приєднані, так і подані в ході судового розгляду. Документи можуть оголошуватися цілком, коли весь їх зміст стосується справи, або частко­во — тільки ті місця, які підтверджують або спростовують обставини, що підлягають доказуванню. У разі необхідності суд допитує осіб, які складали документи, і осіб, які їх подали слідству та суду.

У разі необхідності оголошенню й огляду підлягають також про­цесуальні документи органів досудового розслідування, насамперед протоколи слідчих дій (обшуку, відтворення обстановки і обставин події тощо). Учасникам судового розгляду в таких випадках надається можливість зробити свої зауваження і висловити свої міркування щодо зафіксованих у них обставин і дотримання процесуальних вимог їх оформлення.

Суд, визнавши необхідним оглянути місце події, проводить такий огляд з участю прокурора, підсудного, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи, — то й з участю свідків і екс­пертів (ч. 1 ст. 315 КПК). У випадку необхідності суд може виклика­ти спеціаліста.

Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання. Учасники судового розгляду мають право при огляді зверта­ти увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню об­ставин справи. Про проведення огляду і його результати зазначається в протоколі судового засідання (частини 2, 3, 4 ст. 315 КПК).

Згідно зі ст. 66 КПК суд може провадити й будь-які інші слідчі дії. Але всі ці дії можуть бути виконані лише в порядку ст. 315¹ КПК, на підставі якої з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержа­них у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — по­становою вправі доручити органу, який проводив розслідування, ви­конати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлю­ється строк виконання доручення.

Особа, яка виконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбачених главами 11-18 КПК. Протокол слідчої дії та інші здобуті докази передаються суду, який дав доручен­ня. Протокол слідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення, досліджуються в судовому засіданні і приєдну­ються до справи (ст. 315¹ КПК).

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опи­тує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань (про приєднання документів або їх оголошення; про дозвіл поставити додаткові запи­тання підсудним, потерпілим, свідкам, експертам; призначення додат­кової або повторної експертизи тощо) суд їх обговорює і розв'язує в порядку, передбаченому ст. 296 КПК, про що виносить ухвалу, а суд­дя — постанову. Ухвала (постанова) виноситься по кожному клопотан­ню в порядку, передбаченому ст. 273 КПК.

Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головую­чий оголошує судове слідство закінченим (ст. 317 КПК) і переходить до судових дебатів.

З моменту оголошення про закінчення судового слідства суд не вправі приймати чи досліджувати докази, якими б важливими вони не були для правильного вирішення справи. Коли ж виникає потреба до­слідити нові докази чи нові обставини, суд зобов'язаний своєю ухвалою (постановою) відновити судове слідство. Кримінально-процесуальний закон дозволяє відновити судове слідство в таких випадках:

-   коли під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази (ч. 3ст. 318 КПК);

-   якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обста­вини, які мають істотне значення для справи (ч. 3 ст. 319 КПК);

-   коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необ­хідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи (ч. 1
ст. 326 КПК).

Відновлене слідство проводиться за загальними правилами лише в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.