§ 3. Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи

У стадії попереднього розгляду справи суддею з'ясовуються дві групи питань.

До першої групи входять ті питання, вирішення яких безпосередньо пов'язане з можливістю призначення судового засідання, із з'ясуванням наявності або відсутності фактичних і юридичних підстав, дотриман­ня вимог закону, відсутність інших перешкод для розгляду справи в суді (ст. 237 КПК). Ці питання повинні бути вирішені відносно кожно­го обвинуваченого.

Визначений у ст. 237 КПК перелік питань є вичерпним, причому вони сформульовані в логічній послідовності, яка забезпечує судді можливість економити сили та засоби для вивчення кримінальної справи, і повинні бути з'ясовані у тій послідовності, в якій викладені в законі, а саме:

-   чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

-   чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

-   чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

-   чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

-   чи не було допущено під час порушення справи, провадження ді­знання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунен­ня яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

-   за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя
з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

-   за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

До другої групи питань відносяться ті, вирішення яких пов'язане з підготовкою до розгляду справи в судовому засіданні (ст. 253 КПК):

-   про призначення захисника у випадках, коли його участь у спра­ві є обов'язковою;

-   про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу. При ви­рішенні цього питання слід ураховувати вимоги статей 148, 150 КПК,
статей 5, 6 Конвенції щодо необхідності додержання розумних стро­ків тримання особи під вартою та положення, закріплені в практиці
Європейського суду з прав людини. У рішенні в справі Свершов проти України Суд вказав, що «... практика тримання під вартою ви­ключно на підставі одержання судом першої інстанції обвинуваль­ного висновку... становить порушення п. 1 ст. 5 Конвенції». Звідси випливає, що існуюча в Україні практика тримання особи під вартою лише з тієї підстави, що до суду першої інстанції надійшов обвину­вальний висновок, не ґрунтується на чітких і передбачуваних юри­дичних нормах¹;

-   про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, від­повідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідуван­ня справи;

-   про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;

-   про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;

-   про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

-   про виклик у необхідних випадках перекладача;

-   про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засі­данні;

-   про день і місце судового розгляду справи;

-   всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій (напри­клад, питання про склад суду, який має розглядати справу, про влашту­вання приїжджих учасників судового розгляду, свідків та інших осіб, залучених до справи, тощо).