§ 1. Судова влада: поняття, основні ознаки та функції

Злочинність — соціальне явище, яке характерне для будь-якого суспільства незалежно від його типу та форми. Оскільки злочинність у всі часи визнавалася однією з найгостріших проблем держави та суспільства, держава має передбачати засоби з попередження та протидії злочинності, а також кримінально-правові засоби боротьби із цим негативним явищем.

Зміни, що відбуваються в економічній та соціальній сферах життя сучасної України, обумовили появу нових тенденцій у структурі та динаміці злочинності. Завданням владних структур України є адекватне та оперативне реагування на ці процеси, своєчасне вироблення стратегії кримінально-правової політики на сучасному етапі. Певною мірою ці завдання отримали зовнішнє вираження у чинному КК. Адже одним з найважливіших засобів боротьби зі злочинністю є кримінально-правові заходи. Втім норми кримінального права на можуть автоматично впливати на осіб, які вчинили злочини. Тому перш ніж їх застосувати, необхідно виявити та розкрити злочин, встановити, хто його вчинив, якими мотивами він керувався, тощо. Виконання цих завдань — не приватна справа окремих осіб, а обов'язок, який покладений на призначені для цього органи держави, які відповідальні за розслідування злочинів та судовий розгляд кримінальних справ. Закон відносить до них орган дізнання, дізнавача, слідчого, начальника слідчого відділу, прокурора, суддю, суд. Названі посадові особи та державні органи можуть використовувати для вирішення поставлених перед ними завдань тільки передбачені законом процесуальні дії. Ці дії так називаються тому, що підстави, порядок та умови їх проведення суворо визначені кримінально-процесуальним законодавством, зокрема КПК.

Завданням правосуддя у державі є захист на засадах верховенства закону та справедливості прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб і держави, а також існуючого конституційного ладу в Україні.

Зміст кримінального судочинства, зокрема, полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ, застосуванні встановлених законом заходів кримінального покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання осіб, які не є винними у пред'явлених їм обвинуваченнях. Вина обвинуваченого у вчиненні злочину може бути встановлена тільки вироком суду. У судовому порядку вирішуються й питання застосування примусових заходів медичного характеру до певних осіб, дострокового і умовно-дострокового звільнення від покарання тощо.

Таким чином, правосуддя у кримінальних справах — це один з видів правосуддя, яке здійснюється судом і спрямоване на боротьбу зі злочинністю та її запобігання шляхом розгляду та вирішення у судових засіданнях у встановленій законом процесуальній формі кримінальних справ з використанням передбачених заходів державного примусу до обвинуваченого та виправдання невинних.

Визнати особу винною у вчиненні злочину можна лише за об­винувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ст. 62 Конституції України).

Конституція України розглядає судовий контроль за законністю у сфері кримінального судочинства як функцію судової влади. Заінтересовані у справі особи можуть оскаржити до суду постанови про порушення кримінальної справи (ст. 23 6⁷ КПК), про відмову в порушенні справи (ст. 236¹ КПК), про закриття справи (ст. 236⁵ КПК). Розглядаючи по суті зазначені скарги, суддя таким чином перевіряє дотримання вимог закону у процесі провадження у справі, відновлює у разі необхідності порушені права особи.

Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку може бути здійснене лише за вмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції України). Кожному гарантується також таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки з цього можуть бути встановлені лише судом і у випадках, передбачених законом (ст. 31 Конституції України). КПК передбачає процедуру застосування обмежень зазначених консти­туційних прав: огляд та обшук житла чи іншого володіння особи (ст. 14¹, ч. 5 ст. 177, ч. 4 ст. 190 КПК); примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (статті 14¹, 178 КПК); накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (статті 14¹, 187 КПК); огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ст. 187¹ КПК). Обмеження вказаних конституційних прав і свобод людини громадянина під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, як правило, допускається лише за вмотивованим рішенням суду і мають винятковий та тимчасовий характер.