§ 3. Історія розвитку і загальна характеристика кримінально-правової статистики в зарубіжних країнах

Вважається, що вперше питання щодо порівнянності даних право­вої статистики було поставлено А. Кетле на І Міжнародному статис­тичному конгресі у 1853 р. У 1864 р. було видано працю міністра юстиції Франції Андре-Мішеля Геррі, в якій порівнювалась злочин­ність Англії і Франції, а в 1901 р. було проведено порівняльне дослі­дження злочинності в Італії, Іспанії, Австрії, Німеччині, Англії, Шот­ландії, Ірландії.

Постійний міжнародний орган — Міжнародний статистичний ін­ститут було створено у 1885 р. До Другої Світової війни інститут разом із міжнародною кримінально-правовою і пенітенціарною комісією працював над розробкою і вдосконаленням методик досліджень кри­мінальної статистики в різних країнах.

У ХХ ст., а саме 13 серпня 1948 р., у резолюції щойно створеної ООН вперше згадується про необхідність порівняльного аналізу зло­чинності у світі, а уже в 1949 р. було видано статистичний щорічник із відомостями про стан злочинності в передвоєнні і воєнні роки по 20 країнах.

У 1954 р. міжнародну кримінально-правову статистику почала складати Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол). Оскільки дані цієї організації викликали сумнів у спеціалістів, у 50-х рр. проблемою міжнародних кримінально-статистичних досліджень зацікавилась ООН.

Невід’ємною складовою протидії злочинності є розробка відпо­відних запобіжних заходів на основі всебічного аналізу її стану в тій чи іншій країні. Одним із джерел інформації для такого аналізу є статистичні дані. Тому підвищення надійності й достовірності отриманих статистичних даних є одним із завдань, які ставлять перед собою органи кримінальної юстиції європейських країн.

Як відомо, кримінально-правова статистика обліковує вчинені зло­чини. У всіх країнах існує офіційний облік суспільно небезпечних діянь, є поліцейська, прокурорська статистика, судова статистика, статистика установ виконання покарань. Облік здійснюється за різни­ми критеріями: кількістю зареєстрованих злочинів, кількістю прове­дених арештів, кількістю порушених кримінальних справ.

Вимірювання злочинності в країнах — членах ЄС є важким за­вданням, оскільки існують різні підходи в національних статистичних органах. Однак політичне і соціальне значення злочинності разом з увагою громадськості підсилили важливість отримання опису ситу­ації в країнах-членах.

Це було визнано в Гаазькій програмі створення «зони свободи, безпеки і справедливості» на 2005-2010 рр., що була затверджена у 2004 р. Європейською Радою. У ній Євростату було запропоновано створити європейський інструментарій для збирання, аналізу та по­рівняння даних про злочинність і рівень віктимізації (кількість жертв злочинів), їх тенденції, використовуючи національну статистику та інші джерела інформації.

У 2006 р. Європейська комісія затвердила комюніке «Розвиток всебічної та узгодженої стратегії ЄС для вимірювання злочинності і кримінальної юстиції: план дій на 2006-2010 рр.». Перші статистич­ні дані про злочинність і систему кримінальної юстиції країн — членів ЄС (включаючи нещодавно прийняті країни) було опубліковано напри­кінці 2006 р.

На рівні Ради Європи (членами цієї міжнародної організації є 46 країн) збирання даних про злочинність і систему кримінальної юстиції почалось раніше. У 1993 р. комітету експертів було доручено підготу­вати відповідне дослідження й оприлюднити його результати. Головна мета збірника — надати порівняльну інформацію стосовно злочиннос­ті. Перше видання європейського довідника зі злочинності і криміналь­ної юстиції (European Sourcebook of Crime and Criminal Justice Statistics) побачило світ 1999 р. У ньому містилась інформація про злочинність і систему кримінальної юстиції по 36 країнах. Друге видання вийшло у 2003 р., третє — у 2006 р. Статистичні дані по кожній країні готу­ються і потім надсилаються національними кореспондентами до екс­пертної групи довідника. Європейський довідник 2006 складається з 4 розділів: даних поліції (про кількість злочинів і кількість виявлених осіб, а також відомості щодо 5 видів злочинів), прокурорської статис­тики (дані не були оновлені в цьому виданні), статистики засуджених, тюремної статистики. В останній публікації по можливості були вра­ховані методологічні питання, пов’язані з проблемами існування різних дефініцій злочинів у різних країнах, особливостями кримінального процесу, а також самим збиранням статистичної інформації. У даний час готується четвертий випуск довідника, який буде охоплювати ста­тистичні дані за 2003-2007 рр.

Під егідою Ради Європи з 1983 р. проводяться щорічні досліджен­ня тюремної статистики — The Council of Europe Annual Penal Statistics (SPACE), які містять дані щодо кількості ув’язнених, котрі перебувають в установах виконання покарань у країнах — членах Ради Європи. Відомості збираються за допомогою запитальника, який надсилається до кожної країни. У 2005 р. дослідження охоплювало 47 країн. Дев’ять країн мали найвищі показники (більше 200 ув’язнених на 100 тис. на­селення). Це Росія — 576, Україна — 381, Естонія — 327, Латвія — 313, Молдова — 249, Литва — 233, Польща — 216, Азербайджан — 203, Грузія — 201. Найнижчі показники притаманні скандинавським краї­нам. На 1 вересня 2005 р. у європейських країнах налічувалось 1 млн 742 тис. 584 особи, що перебували в місцях позбавлення волі.

Альтернативними джерелами інформації щодо стану злочинності є віктимологічні опитування (опитування населення стосовно того, чи були вони жертвами того чи іншого злочину). З 1973 р. Європейською комісією проводиться опитування мешканців країн — членів ЄС, яке має назву Євробарометр. Репрезентативна вибірка складає приблизно 1000 респондентів у кожній країні, які опитуються від 2 до 5 разів на рік. Євробарометр націлений на моніторинг ставлення населення до соціальних і політичних процесів.

Останнє опитування в країнах — членах ЄС, яке стосувалось про­блем злочинності, проводилось у 2002 р. Головні питання були спря­мовані на оцінку рівня безпеки/небезпеки відношення населення на вулицях, ставились питання щодо обігу наркотиків і так званих вулич­них злочинів. У підсумковій доповіді дані за 2002 р. по 15 країнах порівнюються з аналогічними даними за 2000 і 1996 р. Стосовно без­пеки на вулицях, то у 2002 р. зафіксовано невелике збільшення тих, хто почуває себе небезпечно на вулицях після настання темряви в таких країнах, як Греція, Велика Британія, Італія, Люксембург, Франція. Про­яви наркотичної проблеми збільшились в таких країнах, як Велика Британія, Нідерланди, Португалія, Італія, Греція. У них кількість тих, хто безпосередньо бачив людей, що вживають, продають наркотики, або бачив шприци, залишені наркоманами, відповідно була 27, 26, 24, 23, 20 % від загальної кількості опитуваних.

Згідно з цим дослідженням ризик стати жертвою злочину найниж­чий у Австрії, Німеччині, Італії, Данії. Найвищий показник — у Греції і Франції. Зокрема, 53 % греків, 43 % французів, 40 % шведів і фінів, 38 % англійців відповіли «так» на запитання: «Протягом останніх 12 місяців чи могли би Ви особисто стати жертвою таких злочинів: крадіжка мобільного телефона, крадіжка іншої власності, грабіж з метою заволодіння мобільним телефоном, грабіж з метою заволодіння іншою власністю, берглері, напад або замах на напад? Але в середньому по всіх країнах 18 % респондентів не змогли оцінити ризик віктимізації.

Отже, можна зробити висновок, що європейці в 2002 р. були біль­ше стурбовані питаннями безпеки в місцях мешкання і більше збенте­жені проблемами, що пов’язані з наркотиками, у порівнянні з 2000 і 1996 рр.