Глава 9 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин - § 3. Корисність: поняття, тенденції розвитку. Бюджетна лінія. Крива байдужості
§ 3. Корисність: поняття, тенденції розвитку. Бюджетна лінія. Крива байдужості
Сучасному споживачеві пропонується величезна кількість різноманітних товарів та послуг. Але одночасно придбати всі товари неможливо через нестачу доходів. Тому кожен споживач, розмірковуючи, як розподілити свої обмежені ресурси з метою найповнішого задоволення власних потреб, постійно вирішує для себе три питання: що купити, скільки це коштує та чи вистачить грошей. Ці три проблеми становлять зміст теорії поведінки споживача. Виходячи із міркувань раціональності, кожний споживач обирає для себе «кращий», «найкорисніший», на його думку, набір товарів у межах свого доходу.
Корисність — це здатність економічного блага задовольняти потреби споживачів. Корисність — суб’єктивне поняття, яке не підлягає точному вимірюванню, оскільки розуміння корисності індивідуальне, нестійке й відносне. Те, що один споживач вважає для себе корисним, може бути зовсім непотрібним іншому споживачеві. Наприклад, тепла куртка взимку є дуже корисною для мешканців холодних країн, а в теплих країнах її корисність майже нульова.
Через суб’єктивізм оцінок корисності виміряти її практично неможливо. Однак з навчальною метою, для наочності, корисність вимірюють за допомогою вигаданих одиниць — ютилей (від англ. utility — корисність). Ютиль не має стандарту, як метр або літр. Що більше ютилей, то більшою є корисність. Такий підхід до вимірювання корисності називається кардиналістським (кількісним). Його незалежно один від одного запропонували в останній третині XIX ст. У. Джевонс, К. Менгер, Л. Вальрас. Незважаючи на свою суб’єктивність, кардиналістський підхід спрямував економічну теорію на вивчення поведінки споживача, довівши, що корисність — визначальний чинник попиту.
Користування будь-яким товаром зазвичай дає споживачеві задоволення не нескінченно, а до певної межі. Наприклад, якщо потреба у придбанні першої пральної машини велика, то другої і третьої відповідно нижче. У зв’язку з цим введено поняття граничної та загальної корисності. Гранична корисність — це додаткова корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага. Загальна корисність — сукупна корисність від споживання всіх наявних одиниць блага. Наприклад, якщо загальна корисність 10 з’їдених бананів дорівнює 15 ютилям, а 11 бананів — 16 ютилям, то гранична корисність споживання 11-го банана дорівнює 16 - 15 = 1 ютиль. Між загальною та граничною корисністю існує взаємозв’язок: загальна корисність дорівнює сумі граничних корисностей.
У міру насичення потреб споживач отримує дедалі меншу додаткову корисність від кожної наступної одиниці блага. При цьому цілком можливим є досягнення від’ємних значень граничної корисності, якщо подальше споживання наноситиме шкоду. Ця закономірність називається законом спадної граничної корисності, згідно з яким додаткова корисність від споживання кожної наступної одиниці блага знижується. Хоча сам закон багато в чому має очевидний характер (його дію хоч раз у житті кожен випробовував на собі), уперше його сформулював у 1854 р. Герман Генріх Госсен, на честь якого закон іноді називають першим законом Госсена. Із закону Госсена випливає, що через зменшення граничної корисності споживач купуватиме додаткові одиниці товару тільки за умов падіння цін.
Оскільки виміряти корисність за допомогою абсолютних показників, як пропонує кардиналістська теорія, дуже важко, економісти запропонували замінити абсолютну шкалу відносною, за допомогою якої можна було б порівняти вподобання споживача. Такий ординаліст- ський підхід висуває до споживачів менш суворі вимоги: їм тільки треба визначитися, який набір благ має більшу корисність (наприклад, 5 апельсинів та 3 яблука або 5 яблук та 3 апельсини), але не уточнювати наскільки. Ординалістську теорію розробляли Ф. Еджворт, В. Па- рето, І. Фішер, Р. Ален, Дж. Хікс, Є. Слуцький.
Припустимо, що споживач обирає між яблуками та апельсинами. Якщо запропонувати два набори товарів (наприклад, 5 апельсинів та 3 яблука або 5 яблук та 3 апельсини), споживач обере той, що краще від овідає його вподобанням. Якщо обидва набори дають однакове задоволення, для споживача байдуже, який обирати. Вподобання спо- жи іча зазвичай ілюструються за допомогою кривих байдужості, які пок зують різні комбінації двох продуктів, набори яких мають однакову корисність для споживача.
априклад, споживачу однакове задоволення дають такі набори: 3 я пука і 2 апельсини та 1 апельсин та 4 яблука. Якщо, виходячи з цих комбінацій, побудувати графік, отримаємо криву байдужості (рис. 9.2, а). Сукупність кривих байдужості називають картою байдужості (рис. 9.2, б).
Криві байдужості мають певні власт ивості, які відбивають специфіку поведінки споживача:
що вище розташована крива, то привабливішою вона є для споживача, оскільки тоді доступнішою ста більша кількість товару;
криві мають спадний вигляд: спожива прагне отримати обидва товари, тому при зниженні споживання одн го товару обсяги споживання іншого зростають таким чином, щоб ступ нь задоволення не змінилася;
криві не перетинаються, оскільки оді одна комбінація товарів давала б споживачеві різний ступінь за волення, що неможливо;
криві увігнуті, їх нахил показує пропорцію, в якій споживач готовим замінити один товар іншим. Зазвичай споживачі охоче відмовляються від товарів, які вони мають вдосталь, на користь товарів, кількість яких обмежена, тому нахил кривої зменшується в міру руху праворуч або ліворуч.
Форт кривої байдужості відображає готовність споживача обмінювати один товар на інший. Що вищий ступінь взаємозамінності товарів, то меншою є увігнутість кривої. Якщо товари повністю взаємозамінні, крива байдужо гі перетворюється на пряму лінію (рис. 9.3, а). Якщо товари є взаємодоповнюючими, тобто такими, що задовольняють потреби тільки в комплекті один із одним (наприклад, лижі і палки), крива байдужості складається з двох відрізків, які утворюють прямий кут (рис. 9.3, б).
Вивчаючи поведінку споживача, економісти повинні проаналізувати не тільки те, що бажає придбати споживач, але й те, що він може придбати, виходячи зі своїх доходів. Такий аналіз здійснюється за допомогою бюджетної лінії, яка показує всі комбінаці двох продуктів, які споживач може придбати за даного рівня доходу і цін а умов повного використання наявних доходів. Наприклад, якщо товар А коштує 5 грн, а товар Б — 3 грн, то при доході у 120 грн споживач міг би купити ці товари в різних комбінаціях (табл. 9.1). У першому рядку показана ситуація, коли споживач увесь дохід витрачає на товар А, в останньому рядку — на товар Б. Інші рядки показують проміжні комбінації споживання двох товарів.
Бюджетну лінію можна накреслити графічно у вигляді прямої, відклавши по осях кількість придбаних товарів (рис. 9.4). Точки перетину бюджетної лінії з осями відбивають ситуацію, у якій споживач повністю витрачає свій дохід тільки на один товар, відмовляючись від купівлі іншого. У точках, розташованих на бюджетній лінії, дохід витрачається повністю. Точки ліворуч лінії означають неповне витрачання доходів. Праворуч лінії положення неможливе, оскільки споживач не може витрачати більше, ніж дає змогу рівень доходів. Нахил бюджетної лінії залежить від співвідношення цін товарів і відображає пропорцію можливої заміни одного товару іншим. У нашому прикладі, щоб придбати додаткових 10 одиниць товару Б, споживач має відмовитися від 6 товарів А.
У загальному вигляді рівняння бюджетної лінії має вигляд:
На розташування бюджетної лі ії впливають рівень доходів та ціни товарів. Збільшення доходів зрушує бюджетну лінію праворуч, зменшення — ліворуч. Якщо пропорцій то знижуються ціни обох товарів — лінія зрушується праворуч, і навпаки. Якщо ціни змінюються непропорційно, лінія змінює нахил (рис 9.5).
Сумісний розгляд бюджетної лінії та кривих байдужості дає змогу визначити вподобання споживача.