Печать
PDF

Глава 9 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин - § 3. Корисність: поняття, тенденції розвитку. Бюджетна лінія. Крива байдужості

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

 

§ 3. Корисність: поняття, тенденції розвитку. Бюджетна лінія. Крива байдужості

Сучасному споживачеві пропонується величезна кількість різно­манітних товарів та послуг. Але одночасно придбати всі товари не­можливо через нестачу доходів. Тому кожен споживач, розмірковуючи, як розподілити свої обмежені ресурси з метою найповнішого задово­лення власних потреб, постійно вирішує для себе три питання: що купити, скільки це коштує та чи вистачить грошей. Ці три проблеми становлять зміст теорії поведінки споживача. Виходячи із міркувань раціональності, кожний споживач обирає для себе «кращий», «най­корисніший», на його думку, набір товарів у межах свого доходу.

Корисність — це здатність економічного блага задовольняти по­треби споживачів. Корисність — суб’єктивне поняття, яке не підлягає точному вимірюванню, оскільки розуміння корисності індивідуальне, нестійке й відносне. Те, що один споживач вважає для себе корисним, може бути зовсім непотрібним іншому споживачеві. Наприклад, тепла куртка взимку є дуже корисною для мешканців холодних країн, а в теплих країнах її корисність майже нульова.

Через суб’єктивізм оцінок корисності виміряти її практично немож­ливо. Однак з навчальною метою, для наочності, корисність вимірюють за допомогою вигаданих одиниць — ютилей (від англ. utility — корис­ність). Ютиль не має стандарту, як метр або літр. Що більше ютилей, то більшою є корисність. Такий підхід до вимірювання корисності назива­ється кардиналістським (кількісним). Його незалежно один від одного запропонували в останній третині XIX ст. У. Джевонс, К. Менгер, Л. Вальрас. Незважаючи на свою суб’єктивність, кардиналістський під­хід спрямував економічну теорію на вивчення поведінки споживача, довівши, що корисність — визначальний чинник попиту.

Користування будь-яким товаром зазвичай дає споживачеві задо­волення не нескінченно, а до певної межі. Наприклад, якщо потреба у придбанні першої пральної машини велика, то другої і третьої від­повідно нижче. У зв’язку з цим введено поняття граничної та загальної корисності. Гранична корисність — це додаткова корисність, яку спо­живач отримує від додаткової одиниці блага. Загальна корисність — сукупна корисність від споживання всіх наявних одиниць блага. На­приклад, якщо загальна корисність 10 з’їдених бананів дорівнює 15 ютилям, а 11 бананів — 16 ютилям, то гранична корисність спо­живання 11-го банана дорівнює 16 - 15 = 1 ютиль. Між загальною та граничною корисністю існує взаємозв’язок: загальна корисність до­рівнює сумі граничних корисностей.

У міру насичення потреб споживач отримує дедалі меншу додат­кову корисність від кожної наступної одиниці блага. При цьому цілком можливим є досягнення від’ємних значень граничної корисності, якщо подальше споживання наноситиме шкоду. Ця закономірність назива­ється законом спадної граничної корисності, згідно з яким додаткова корисність від споживання кожної наступної одиниці блага знижується. Хоча сам закон багато в чому має очевидний характер (його дію хоч раз у житті кожен випробовував на собі), уперше його сформулював у 1854 р. Герман Генріх Госсен, на честь якого закон іноді називають першим законом Госсена. Із закону Госсена випливає, що через змен­шення граничної корисності споживач купуватиме додаткові одиниці товару тільки за умов падіння цін.

Оскільки виміряти корисність за допомогою абсолютних показни­ків, як пропонує кардиналістська теорія, дуже важко, економісти за­пропонували замінити абсолютну шкалу відносною, за допомогою якої можна було б порівняти вподобання споживача. Такий ординаліст- ський підхід висуває до споживачів менш суворі вимоги: їм тільки треба визначитися, який набір благ має більшу корисність (наприклад, 5 апельсинів та 3 яблука або 5 яблук та 3 апельсини), але не уточню­вати наскільки. Ординалістську теорію розробляли Ф. Еджворт, В. Па- рето, І. Фішер, Р. Ален, Дж. Хікс, Є. Слуцький.

Припустимо, що споживач обирає між яблуками та апельсинами. Якщо запропонувати два набори товарів (наприклад, 5 апельсинів та 3 яблука або 5 яблук та 3 апельсини), споживач обере той, що краще від овідає його вподобанням. Якщо обидва набори дають однакове задоволення, для споживача байдуже, який обирати. Вподобання спо- жи іча зазвичай ілюструються за допомогою кривих байдужості, які пок зують різні комбінації двох продуктів, набори яких мають одна­кову корисність для споживача.

априклад, споживачу однакове задоволення дають такі набори: 3 я пука і 2 апельсини та 1 апельсин та 4 яблука. Якщо, виходячи з цих комбінацій, побудувати графік, отримаємо криву байдужості (рис. 9.2, а). Сукупність кривих байдужості називають картою байдужості (рис. 9.2, б).

 

 

Криві байдужості мають певні власт ивості, які відбивають специ­фіку поведінки споживача:

що вище розташована крива, то привабливішою вона є для спо­живача, оскільки тоді доступнішою ста більша кількість товару;

криві мають спадний вигляд: спожива прагне отримати обидва това­ри, тому при зниженні споживання одн го товару обсяги споживання іншого зростають таким чином, щоб ступ нь задоволення не змінилася;

криві не перетинаються, оскільки оді одна комбінація товарів давала б споживачеві різний ступінь за волення, що неможливо;

криві увігнуті, їх нахил показує пропорцію, в якій споживач готовим замінити один товар іншим. Зазвичай споживачі охоче відмовляються від товарів, які вони мають вдосталь, на користь товарів, кількість яких обме­жена, тому нахил кривої зменшується в міру руху праворуч або ліворуч.

Форт кривої байдужості відображає готовність споживача обмінюва­ти один товар на інший. Що вищий ступінь взаємозамінності товарів, то меншою є увігнутість кривої. Якщо товари повністю взаємозамінні, крива байдужо гі перетворюється на пряму лінію (рис. 9.3, а). Якщо товари є взаємодоповнюючими, тобто такими, що задовольняють потреби тільки в комплекті один із одним (наприклад, лижі і палки), крива байдужості складається з двох відрізків, які утворюють прямий кут (рис. 9.3, б).

 

Вивчаючи поведінку споживача, економісти повинні проаналізувати не тільки те, що бажає придбати споживач, але й те, що він може придба­ти, виходячи зі своїх доходів. Такий аналіз здійснюється за допомогою бюджетної лінії, яка показує всі комбінаці двох продуктів, які споживач може придбати за даного рівня доходу і цін а умов повного використання наявних доходів. Наприклад, якщо товар А коштує 5 грн, а товар Б — 3 грн, то при доході у 120 грн споживач міг би купити ці товари в різних комбінаціях (табл. 9.1). У першому рядку показана ситуація, коли спо­живач увесь дохід витрачає на товар А, в останньому рядку — на товар Б. Інші рядки показують проміжні комбінації споживання двох товарів.

 

Бюджетну лінію можна накреслити графічно у вигляді прямої, від­клавши по осях кількість придбаних товарів (рис. 9.4). Точки перетину бюджетної лінії з осями відбивають ситуацію, у якій споживач повніс­тю витрачає свій дохід тільки на один товар, відмовляючись від купів­лі іншого. У точках, розташованих на бюджетній лінії, дохід витрача­ється повністю. Точки ліворуч лінії означають неповне витрачання доходів. Праворуч лінії положення неможливе, оскільки споживач не може витрачати більше, ніж дає змогу рівень доходів. Нахил бюджет­ної лінії залежить від співвідношення цін товарів і відображає пропор­цію можливої заміни одного товару іншим. У нашому прикладі, щоб придбати додаткових 10 одиниць товару Б, споживач має відмовитися від 6 товарів А.

У загальному вигляді рівняння бюджетної лінії має вигляд:

 

На розташування бюджетної лі ії впливають рівень доходів та ціни товарів. Збільшення доходів зрушує бюджетну лінію праворуч, змен­шення — ліворуч. Якщо пропорцій то знижуються ціни обох товарів — лінія зрушується праворуч, і навпаки. Якщо ціни змінюються непро­порційно, лінія змінює нахил (рис 9.5).

Сумісний розгляд бюджетної лінії та кривих байдужості дає змогу визначити вподобання споживача.