Глава 7 Ринок як економічна форма організації функціонування економіки
Глава 7 Ринок як економічна форма організації функціонування економіки
§ 1. Сутність і функції ринку. Інфраструктура ринку
Економіка не може ефективно розвиватися без певного рівня ринкових відносин, які повинні охоплювати всі фактори виробництва та умови їх функціонування. Центральне місце в ринкових відносинах належить ринку як механізму, інституту або інструменту взаємодії економічних суб’єктів за допомогою купівлі-продажу, попиту і пропозиції, конкуренції й ціноутворення. А. Сміт вважав, що ринок має стихійну саморегулюючу силу, яка все і всіх поставить на своє місце у виробництві, розподілі, обміні та споживанні, вирішить проблеми вироблення необхідної кількості та якості товарів і послуг.
Ефективне функціонування ринку можливе лише за таких умов:
свобода економічного вибору для економічних суб’єктів, яка гарантована законом;
існування на рівних усіх можливих форм власності та господарювання, що є основою для розвитку конкуренції і підприємництва;
наявність повноцінних грошей як основи для раціонального ціноутворення, виробництва та споживання.
Відсутність цих умов негативно впливає на формування ринкових відносин, досягнення кінцевих результатів господарювання і потребує спеціальної економічної політики держави. Щоправда, теоретично ринок можна розвивати в умовах відсутності грошового обміну, за існування продуктообміну, але це не супроводжуватиметься зростанням ефективності економіки, попиту споживачів і самого процесу обміну. Коли в економіці відсутні необхідні умови для розвитку цивілізованого ринку, тоді він функціонує як «тіньовий».
Ринок є формою відображення системи економічних відносин, які діють на основі товарного виробництва та обміну.
Існує кілька визначень поняття «ринок»:
ринок — це інститут чи механізм, що об’єднує покупців (представників, суб’єктів попиту) і продавців (представників, суб’єктів пропозиції) окремих товарів та послуг;
ринок — це форма суспільних зв’язків між людьми у процесі купівлі-продажу товарів та послуг;
ринок — це сфера відносин між виробниками і споживачами.
В економічно розвинутих країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою ринку відведено чимало функцій. До них насамперед належать такі:
1) регулююча — ринок визначає структуру пропозиції товарів відповідно до попиту на товари та послуги, визначає напрями розподілу та перерозподілу ресурсів відповідно до платоспроможності попиту;
2) інформаційна — ринок формує уявлення виробників про суспільні потреби, попит на товари та послуги, а покупців — про стан виробництва в країні;
3) стимулююча — ринок націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, поліпшення якості товарів та послуг;
4) сануюча — ринок через механізм конкуренції (а тому справедливо і неупереджено) звільняє економіку від суб’єктів, які господарюють неефективно, є збитковими за умов ринкової економіки;
5) контрольна — ринок забезпечує вплив споживача на виробництво, оскільки тільки на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт;
6) інтегруюча — ринок забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає виробити ефективні рішення щодо стратегії подальшої підприємницької діяльності.
Якщо ринок не виконує своїх функцій, тоді в економіці та суспільстві панують негативні явища, риси та наслідки: зростання дефіциту товарів і послуг або їх надвиробництво; зростання рівня цін швидше за доходи споживачів і прибутки виробників; зубожіння населення; відсутність або низький рівень конкурентоспроможності суб’єктів ринкових відносин. Це свідчить про необхідність подальшого створення умов розвитку ринку та його інститутів, а також удосконалення структури ринку.
Структура ринку — це його внутрішній устрій та зовнішнє розташування інститутів, які забезпечують ефективне існування ринку як системного економічного явища. Внутрішні складові елементи структури ринку — співвідношення попиту, пропозиції і ціни, їх зв’язки, тенденції або закони розвитку — визначають поняття «кон’юнктура ринку».
Ринок залежно від об’єкта, суб’єкта, місця розташування, рівня конкуренції, пропозиції та попиту, кінцевого призначення товарів і послуг має свою кон’юнктуру, яка постійно змінюється і потребує систематичного дослідження, яке здійснює спеціальна наука — маркетинг.
Залежно від об’єкта ринкових відносин, тобто специфіки товару, що продається, розрізняють такі види ринків: ринок готової продукції та послуг (насамперед споживчий ринок), ринок ресурсів (праці, засобів виробництва, інвестиційних ресурсів, землі); фінансовий ринок (кредитних ресурсів, цінних паперів, страховий, грошовий та валютний ринки). Важливе місце належить також ринку нерухомості та ринку природних ресурсів.
Залежно від того, хто є суб’єктами попиту (покупцями), можуть бути виокремлені такі види ринків: споживчий ринок; ринок підприємств (ринок товарів промислового призначення; ринок проміжних продавців; ринок державних установ); міжнародний ринок. Такий поділ ринків більш характерний для маркетингу.
Відповідно до ринкової кон’юнктури ринки поділяються на: ринок продавця — такий ринок, коли попит перевищує пропозицію. Йому властивий обмежений асортимент товарів, їх постійний дефіцит, незначні масштаби виробництва; повна відсутність конкуренції виробників;
ринок покупця — ринок з перевищенням пропозиції над попитом: має місце великий асортимент пропонованих товарів; стійкі обсяги й масштаби виробництва цих товарів; високий рівень конкуренції виробників.
ринки не продавця й не покупця — стан ринку, на якому фірма- виготовлювач може збувати продукцію в достатньому обсязі, якщо буде здійснюватися стимулювання попиту. Відправним моментом діяльності фірми при цьому є вивчення ринків, на яких реалізується продукція фірми, які розрізняються за формою їх регулювання;
регульовані ринки — такі, що підпадають під дію товарних угод, а також державних нормативних актів, спрямованих на їх стабілізацію.
З погляду на характер взаємин між продавцями й покупцями виокремлюють:
закритий ринок — товарний ринок, де взаємодіють виробники й споживачі, пов’язані різними формами некомерційних відносин: юридичною залежністю, системою участі на паях і фінансового контролю, спеціальними договорами, які не мають суто комерційного характеру;
відкритий ринок — сфера звичайної комерційної діяльності необмеженого кола незалежних продавців і покупців.
За географічною ознакою та сферою охоплення покупців можна вирізнити:
світовий ринок — ринок, що включає країни всього світу; регіональний ринок — ринок, що охоплює всю територію певної держави;
місцевий ринок — ринок, що включає один або кілька районів країни.
Для раціонального функціонування ринків потрібна ринкова інфраструктура, тобто сукупність організацій, установ, посередників, які існують у специфічній організаційно-правовій формі для забезпечення функціонування кожного конкретного виду ринку та системи ринків у цілому.
Інфраструктура і кон’юнктура ринку повинні розвиватися у взаємозв’язку, доповнювати один одного за допомогою прямих і зворотних зв’язків. Так, розвиток інфраструктури ринку стимулює удосконалення його структури й змінює кон’юнктуру, а розвиток внутрішньої структури ринку та самої системи ринків потребує подальшого удосконалення її інфраструктури. Про ефективність та зрілість їх стану свідчитиме зростання рівня цивілізованості ринкових відносин, їх здатності забезпечити економічне зростання обсягів виробництва й реалізації товарів та послуг, задоволення потреб споживачів і суспільства.
Розвиток інфраструктури сприяє:
1) правовому й економічному консультуванню виробників та споживачів продукції, захисту їх інтересів у державних та інших структурах;
2) страхуванню підприємницької діяльності;
3) забезпеченню фінансової підтримки і кредитуванню підприємств і споживачів;
4) створенню умов для ділових контактів підприємців;
5) швидкому просуванню й реалізації товарів і послуг на різних ринках;
6) маркетинговим дослідженням ринку та ін.
Сучасна ринкова інфраструктура має такі підсистеми:
організаційно-технічна: товарні біржі, оптові ринки, аукціони,
ярмарки, сервісні центри, промислові палати та ін.;
фінансово-кредитна: банки, валютні та фондові біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди, ломбарди та ін.;
державно-регулятивна: служби зайнятості, ліцензування, оподаткування, митна система, державні фонди сприяння діловій активності та ін.;
науково-дослідне та інформаційне забезпечення: консалтингові компанії, інформаційні центри, наукові інститути, спеціальні навчальні заклади, юридичні фірми, рекламні агентства та ін.