§ 2. Предмет економічної теорії

Економічна теорія є суспільною теоретичною наукою. Вона охоплює систему знань, пов’язаних із вивченням відносин між людьми в про­цесі їх господарського життя. Часто висловлюється думка, що економіч­ну теорію важко вивчати. Якось лауреат Нобелівської премії Макс Планк (засновник квантової фізики) соромливо зауважив, що він починав свою діяльність як економіст, але потім покинув цю професію, бо вона здала­ся йому занадто складною. Коли про це розповіли Бертрану Расселу, який започаткував сучасну математичну логіку, то він здивовано відпо­вів, що він відійшов від економіки з тієї причини, що та здалася йому занадто простою. Це свідчить, що характер пізнання науки залежить від інтересу, який вона викликає у тієї чи іншої людини.

Може здаватися, що немає ніякого сенсу вивчати те, з чим доводить­ся мати справу кожного дня. Але навіть коли ми користуємося тими чи іншими економічними явищами, це не означає, що ми знаємо, що таке гроші, товар, власність, і можемо приймати правильні економічні рішен­ня (особливо на рівні країни в цілому). Якщо це не так, то ми нагадува­тимемо тих людей, про яких М. Салтиков-Щедрін писав: «Людина, що бачила в шафі збірник законів, вважає себе юристом, людина, що ви­вчила форму кредитних білетів, називає себе фінансистом». До того ж у сучасному економічному житті весь час виникають нові явища, такі як олігополія, капіталізація, доларизація, трансакційні витрати, зміст яких далеко не завжди зрозумілий більшості людей. І навіть якщо ми знаємо щось про економічне явище, ми далеко не завжди можемо пра­вильно оцінити його дію. Наприклад, більшість людей сприймає інфля­цію як негативне явище, в подоланні якого слід негайно вжити заходів. Однак сучасна грошова економіка взагалі не зможе функціонувати без інфляції. Як це все поєднати? Тільки шляхом пізнання внутрішніх гли­бинних економічних законів та суперечностей.

Економічно освічена людина із розумінням ставиться до політич­них програм різних партій, що дає їй змогу не потрапити на гачок їх хитрощів та обманів, через те відчуває себе «озброєною» й захищеною. Особливого значення вивчення економічної теорії набуває для юристів, які за своєю природою є закрійниками правового одягу для людей, об’єднаних у суспільство. Розробляючи правові норми, вони повинні знати сутність економічних явищ, що регулюються правом, врахову­вати дію об’єктивних економічних законів.

За час розвитку економічної науки ^уявлення про її предмет постій­но змінювалися і трансформувалися. Його визначали як:

види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими операціями між людьми;

повсякденна ділова життєдіяльність людей, отримання ними коштів для існування та їх використання;

поведінка людей і груп людей у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ;

закони, що управляють виробництвом і обміном матеріальних благ на різних етапах розвитку суспільства;

умови формування багатства, стимулів до дії людини і мотивів протидії;

суспільні відносини людей з приводу суспільного устрою вироб­ництва і т. д.

Яким же чином сьогодні визначається предмет економічної теорії? Для цього нам необхідно виявити ті похідні умови, з яких починає іс­нувати суспільство. Як відомо, основою людського життя є потреби, що визначають стан невдоволення, з якого людина намагається вийти, або, навпаки, стан задоволення, який людина намагається зберегти і продовжити. Потреби тісно пов’язані з економічним інтересом. Якщо потреба не усвідомлюється або задовольняється без зусиль (наприклад, потреба в повітрі), то немає й економічного інтересу, як немає й жодних активних дій людини. Якщо задоволення потреби вимагає активних дій, то вона відразу відчувається як інтерес, стає внутрішнім мотивом, спонукає до економічної діяльності. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

Потреби можна класифікувати:

за суб’єктом — індивідуальні, групові, колективні, суспільні; за об’єктом — матеріальні, духовні, соціальні, культурні тощо; за сферою діяльності — у праці, відпочинку та ін.; за ступенем реалізації — абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задоволь­нити відповідно до власних доходів та рівня цін);

за значущістю — первинні (фізіологічні, потреби в безпеці та за­хищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).

Система потреб має історичний характер і змінюється залежно від етапу розвитку як суспільства, так і самої людини. Наприклад, із зро­станням матеріального добробуту громадян питома вага витрат на харчування в сімейному бюджеті зменшується, поступаючись витратам на задоволення інших потреб.

Потреби людей мають необмежений характер — як за кількісними, так і за якісними характеристиками. Їх неможливо повністю задоволь­нити як на рівні окремої людини, так і суспільства в цілому. Навіть якщо кількість споживаних благ зменшується (скажімо, потреби в деяких продуктах харчування), це ще не означає, що не будуть зростати потре­би в якості цих продуктів чи в нових їх видах. Необмеженість економіч­них потреб є першим фундаментальним фактом економічної теорії.

Потреби суб’єктів економіки задовольняються за допомогою благ, тобто бажаних речей, що дають змогу людям мати від них зиск. Вони включають дарові (природні) блага, які дістаються людям без зусилля (земля, вода, повітря, клімат), та економічні блага, що потребують трудових витрат. У свою чергу економічні блага поділяються на продукти кінцево­го використання (предмети споживання) та виробничі (інструментальні чи проміжні), що задіюються людьми для виготовлення інших продуктів.

Такі економічні блага стають ресурсами, які завжди мають обмежений характер. Обмеженість може бути: а) абсолютною, що пов’язано із вичерпаністю та невідтворюваністю благ, скажімо природних копалин; б) від­носною, коли ресурси відтворюються, але їх неможливо виробляти в достатній кількості порівняно з існуючими потребами. Це пов’язано з тим, що потреби випереджають можливості виробництва. Обмеженість еконо­мічних ресурсів є другим фундаментальним фактом економічної теорії.

Отже, існує суперечність між необмеженими потребами людей і обмеженими економічними благами та ресурсами. Яким чином можна поєднати (або розв’язати) цю суперечність? Суспільство розв’язує її щоденно в процесі трудової діяльності, тобто усвідомленому процесі перетворення природи для задоволення людських потреб.

Трудова діяльність може здійснюватися тільки шляхом об’єднання (кооперації) людей, таким чином між ними можуть виникати певні еко­номічні відносини. Вони складаються не тільки в самому процесі ви­робництва, де відбувається об’єднання ресурсів (знарядь праці, сиро­вини тощо) із робочою силою людини і створюються необхідні продук­ти, але й в інших сферах економічного життя. Так, у процесі виробництва відбувається продуктивне споживання, або використання певних ресур­сів. Але за межами самого виробництва відбувається індивідуальне спо­живання, тобто процес використання вироблених благ окремими людь­ми чи їх певними групами. Приміром, особисті речі люди споживають окремо, а такі блага, як дороги, — спільно. Крім виробництва і спожи­вання економічне життя включає розподіл, який, з одного боку, є вну­трішнім моментом самого виробництва, коли відбувається розподіл за­собів виробництва і людей за видами діяльності, а з другого — означає розподіл виготовленого продукту чи доходу згідно з об’єктивними за­кономірностями. Скажімо, робітник отримує в результаті трудової ді­яльності зарплату, а підприємець — прибуток. Окремою сферою су­спільних відносин стає обмін, який, так само як і розподіл, є моментом і самого виробництва і водночас особливою фазою руху готового про­дукту. Всередині виробництва відбувається обмін діяльністю чи певни­ми частинами продукту. А за межами виробництва обмін продукту здійснюється в різноманітних формах (наприклад, бартеру, купівлі- продажу). Таким чином, у процесі створення економічних благ склада­ється система економічних відносин, що включає виробництво, розподіл, обмін та споживання. Можна сказати, що ми вийшли на перший рівень предмета економічної теорії. Яким чином з’являються ці відносини? На перший погляд здається, що їх свідомо формують люди. Але це не так. Основою формування та функціонування економічних відносин є об’єктивні економічні закони. Слід розрізняти природні, юридичні та економічні закони. Природні закони існують об’єктивно, поза свідоміс­тю людей. Юридичні закони свідомо створюються людьми. Економічні ж закони, на відміну від природних і юридичних, виникають тільки в процесі економічної діяльності і змінюються разом із нею.

Отже, економічні закони — це об’єктивні, постійні, стійкі, сталі, причинно-наслідкові взаємозв’язки між економічними явищами чи про­цесами. Їх не можна створити, вони формуються поза межами свідомо­сті та волі людей. Цим вони наближаються до законів природи. Люди не тільки використовують їх, але й створюють для них певні умови. Так, наприклад, закони ринкової економіки об’єктивно прокладали собі шлях у річищі соціалістичних відносин, що відбувалося незаконним шляхом і виявлялося в певних видах економічної злочинності. Свідомий процес створення умов для розвитку ринкових відносин в перехідній економіці відкрив простір для дії об’єктивних законів саме цього середовища.

Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні й специфічні, які діють спільно і утворюють цілісну систему економічних законів. Най- загальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони — лише в кількох економічних системах (закони товарного виробництва, попиту і пропо­зиції, грошового обігу). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, мо­нопольного прибутку). Отже, можна сказати, другий рівень предмета економічної теорії утворюють об’єктивні економічні закони, що регулю­ють економічні відносини. Перший та другий рівень предмета переважно вивчає політична економія як одна із перших форм економічної теорії. Головною складовою в назві цієї науки є саме «політика» (від грец. politike — державна діяльність), тобто діяльність, пов’язана з відносинами між класами, націями, соціальними групами, партіями та державами. По­літика передбачає участь у справах держави, а ще точніше — концентро­вано відстоює інтереси панівного класу, що визначає її форму, завдання та зміст. Тому політекономія (рабовласницька, феодальна, буржуазна, пролетарська) більшою мірою має класовий характер.

Якщо закони визначають внутрішній прихований характер функціо­нування економічних відносин, то на поверхні економічні відносини ре­алізуються через економічну поведінку суб’єктів — сукупність вчинків та дій, спрямованих на задоволення потреб. Вивчення економічної пове­дінки суб’єктів є третім рівнем предмета, що більш цікавить таку еконо­мічну теорію, яка дістала назву економікс. Оскільки людські потреби необ­межені, а природні ресурси є обмеженими, суб’єктам завжди слід орієн­туватися на їх раціональне використання, тобто співвідносити витрати і результати. Раціональна економічна поведінка спрямована на вирішення основних економічних питань — що виробляти (тобто які блага необхід­ні), як виробляти (які засоби, технології, спроможність можуть бути заді- яні), для кого виробляти (тобто хто споживатиме або сплачуватиме за вироблені блага). У процесі вирішення цих питань економічна поведінка здійснюється через певні принципи, тобто основні та похідні умови. До таких принципів належать: альтернативність (наявність кількох варіан­тів використання ресурсів і споживання благ), заміщення (необхідність відмовлятися від використання ресурсів в якомусь напрямі для їх заді- яння в інших), обмеженість (наявність певних перепон, бар’єрів для здійснення діяльності чи нестача необхідних ресурсів) і, нарешті, вибір (прийняття рішення з огляду на існуючі умови).

У процесі здійснення економічної поведінки у свідомості людей відбувається переробка отриманої інформації, її відтворення та відо­браження, тобто формується економічне мислення як узагальнена система уявлень, понять, знань, теорій, що відображають умови їхньо­го економічного життя. Економічне мислення може бути двох типів: буденне, що формується на рівні життєвого досвіду, та наукове, тобто пов’язане із використанням понятійного та категоріального наукового апарату на професійному рівні.

Отже, ми з’ясували три рівні предмета економічної теорії, що в уза­гальненому вигляді дає підстави сформулювати його так: економічна теорія вивчає економічні відносини між людьми, які виникають у про­цесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. Ці економічні відносини регулюються об’єктивними економічними за­конами і реалізуються через економічну поведінку суб’єктів, які при­ймають рішення в умовах необмежених потреб і обмежених ресурсів.

Оскільки всі вищезазначені процеси відбуваються на різних рівнях функціонування економіки, предмет економічної теорії набуває багато­ярусної структури, яка складається з:

мікроекономіки (вивчає економічну поведінку окремих економіч­них суб’єктів — споживачів і виробників, власників ресурсів та зако­номірності функціонування окремих видів ринків);

макроекономіки (аналізує економічну поведінку сукупних суб’єктів економіки, закономірності функціонування національної економіки в цілому);

мезоекономіки (вивчає галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси: воєнно-промисловий, агропромисловий, енер­гетичний та ін.);

світової (міжнародної) економіки (досліджує систему світового господарства, міжнародні економічні зв’язки та закономірності їхньо­го розвитку).