Розділ 15 Релігія і церква в системі державно-правових відносин

 

§ 1. Класифікація сучасних країн відповідно до їх ставлення до релігії і церкви

Існують різні моделі церковно-державних відносин, що склалися в суспільстві, де взаємодія релігійних ор­ганізацій і держави стали результатом історичних ком­промісів. Зараз характер церковно-державних відносин прямо пов’язаний зі здійсненням принципу свободи совісті як одного з фундаментальних прав і свобод люди­ни. Взявши за основу форму і спосіб взаємодії держави з релігійними організаціями, можна розділити держави на кілька груп.

1.  Держави, де існує офіційно узаконена і пануюча релігія, де відбулося злиття державної, світської і духов­ної влади, форма правління, при якій функціонування держави і регламентація громадського життя визнача­ється пануючою церквою і її органами. У найбільш по­слідовній формі державний режим стає теократичним (від грец. theos — бог, kratos — влада).Така форма прав­ління історично існувала в V—I ст. до н. е. в Іудеї, а за­раз існує у Ватикані. Сильні релігійні тенденції є в іслам­ських державах Марокко, Тунісі, Мавританії, Алжирі, Іраку, Ірані, Саудівській Аравії, де вони спираються на давні традиції правління династій Омейядів (661—750) та Абасидів (750—1258).

Прикладом таких взаємин може бути і статус право­славної релігії в колишній Російській імперії, де панівна релігія визначала характер державних і суспільних відно­син. Церковна реформа XVIII ст. скасувала патріаршество й установила державну церковність у вигляді православ’я. У Зводі законів Російської імперії (1875 р.) усі релігії поділя­лися на: державну, терпимі (католицизм, протестантизм, армяно-григоріянську, іслам, буддизм, іудаїзм) та нетер­пимі, до яких відносили секти, що виникли на основі ста­рообрядництва. В «Уложенні про покарання» особливим злочином вважалося спокушання віруючих переходити з православ’я в іншу віру. У сучасних державно-правових ре­жимах офіційні державні церкви існують в Англії, Данії, Ізраїлі, що закріплено в конституціях цих країн.

2.  Держави, де здійснюється законодавча підтримка однієї традиційно існуючої церкви. Відповідно до право­вих актів регламентується пануюче положення як офіцій­ної, так і іншої конфесії, визнаються відокремлення цер­кви від держави і школи від церкви. Як правило, такою конфесією стає та, що історично пов’язана з формуван­ням держави і справила найбільший вплив на переважну частину населення країни. Характерним прикладом є ста­тус православної церкви в Греції, де 35% населення — православні. Конституція Болгарії, проголошуючи відок­ремлення релігійних організацій від церкви, в той же час установлює, що традиційною релігією Болгарії є східно- православне віросповідання. В Італії Конституція визнає існування конкордату з Ватиканом, відповідно до якого римсько-католицька релігія є не лише привілейованою, але єдиною державною релігією в Італії.

3.  Держави, що обмежуються визнанням формальної рівності церков, без відокремлення їх від держави. Для цього типу відносин характерна різноманітна державна підтримка усіх церков. Прикладом є Німеччина, Японія, Австрія, Перу та ін.

4. Держави, де діяльність церкви в справах релігії і держави в справах церкви гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, режиму толерантності, де свобо­да совісті визначається правом людини обирати будь-яке віросповідання або право не сповідувати жодної релігії. Типовим прикладом такої моделі є США, де свобода релігії захищається законом, усі спірні питання вирішу­ються в судовому порядку, релігійні організації звільня­ються від податків. Законодавчо закріплений такий са­мий принцип у Франції, Туреччині, Україні та інших постсоціалістичних країнах.

Загальні принципи відокремлення церкви від держа­ви такі:

а)  держава не втручається в справи церкви, якщо вони не порушують чинне законодавство;

б) держава і її установи не контролюють ставлення своїх громадян до релігії;

в) церква не виконує жодної юридичної функції;

г) держава не надає жодних привілеїв і матеріально не підтримує жодної церкви;

ґ) церква не втручається в державні справи.

Слід зазначити, що правова форма взаємин держави і церкви у тих країнах, де церква відокремлена від держави, обумовлена різними соціально-політичними та історич­ними причинами і тому в кожній державі має свої особли­вості. Залежно від конкретної моделі державно-церков­них відносин існують різні схеми фінансування церков­них інститутів: збір спеціального церковного податку, що витрачається згідно з бажанням платників (Іспанія, Іта­лія); церковним податком розпоряджаються керівники релігійних організацій і витрачають кошти на власний розсуд (Австрія, Швеція, Швейцарія); релігійні органі­зації не фінансуються державою й існують за рахунок добровільних пожертвувань, видавничої та господарської діяльності, продажу релігійної атрибутики тощо (США, Франція, Україна, Нідерланди); пряме фінансування ре­лігійних організацій і контроль за використання наданих коштів (Бельгія, Норвегія).