§ 2. Поняття свободи совісті

Духовна сторона людської природи виявляється в усвідомленні людиною свого ставлення до божества та відповідних моральних, інтелектуальних, естетичних потреб. Внаслідок цього духовному життю людини вла­стива релігійна сфера з усіма тими особливостями, що випливають з неї, прагненнями до конкретної форми віросповідання. Тому на державу покладені відповідні зав­дання по забезпеченню прав віруючих та запобіганню мож­ливим міжконфесійним конфліктам. Відповідно до пану­ючих переконань релігійні вірування — це справа совісті кожної людини. Принципи віротерпимості і свободи со­вісті проголошуються всіма державами, державна влада не має права втручатися у внутрішній світ людини. Але слід враховувати, що релігійні вірування існують не лише у внут­рішньому духовному житті людей, але й отримують зовніш­ню організацію в церкві. У цьому разі релігійні вірування і церковні громади не мають територіальних кордонів і мо­жуть впливати на відносини між державами. Прикладом цього став Вестфальский мирний договір 1648 р., постано­ви Берлінського трактату 1878 р., конкордати (угоди Папи Римського з урядами держав світу).

Свобода совісті — одна з фундаментальних, невід’ємних свобод, що визначається через здатність людини самореа- лізовуватися в духовній сфері, а також можливість її діяль­ності на основі ціннісного вибору. Поняття свободи совісті тісно пов’язане з розвитком суспільства і держави, і функ­ціонує як категорія права. Правовий аспект свободи совісті являє собою законодавчо оформлену сукупність юридич­них норм, що регулюють соціальні відносини в аспекті реа­лізації особою своїх прав на свободу совісті. Тому свободу со­вісті слід розглядати і як філософську, і як правову категорію.

У філософському аспекті свободу совісті слід розуміти як внутрішню здатність людини оцінювати й осмислюва­ти свої вчинки стосовно навколишнього світу на підставі власної совісті і реалізовувати себе на підставі вибору.

Совість виявляє себе не лише у формі усвідомлення дій, яким дається моральна оцінка, але й в емоційній сфері у формі переживань, у почутті провини. Совість тлумачить­ся як прояв, що є підставою морального обов’язку.

Формування уявлень про свободу совісті і віроспо­відання, способи їхньої реалізації в суспільстві мають тривалу історію, пов’язану з ідеями, що відбили всі про­тиріччя історичного процесу. Слід підкреслити, що став­лення суспільства до релігії залежить від рівня його циві­лізації, традицій, місця і ролі церкви. Ставлення індивіда визначається своєю власною світоглядною позицією, свободою переконань, тому з огляду на історичні і правові аспекти свободи совісті не можна не звернути увагу на те, що вона є і категорією культури.

Суспільства древнього світу характеризуються про­явом віротерпимості стосовно богів і культу інших релігій. Глави держав мирилися з тим, що скорені ними народи молились своїм богам. У древніх державах релігійні сис­теми не претендували на свою винятковість, тому і не відкидали інші релігійні уявлення. Не можна забувати, що поряд з релігійними ідеями виникали ідеї вільнодумства, прикладом є роботи Ксенофана (приб. 570—478 до н.е.), Демокріта (народ. приб. 470 до н.е.), Анаксагора (приб. 500—428 до н. е.). Таким чином, у древніх державах сфор­мувалися різні підходи до релігії, що пізніше проявилися в понятті свободи совісті і віросповідання.

В епоху середньовіччя, із становленням християн­ства як пануючої релігії злиттям світської і церковної влади неможливо говорити про свободу совісті і переко­нань. Відступ від віри вважався злочином, а вільнодум­на людина — зрадником. Прикладом осуду і неприйнят­тя християнства стала поява в Католицькій Церкві інкві­зиції, завданням якої була боротьба з єретиками.

Період кінця XVI ст. і до середини XVIII ст. характе­ризується змінами в політиці й економіці, а також у су­спільній свідомості, де починає формуватися розуміння необхідності відокремлення церкви від держави. Саме в цей період починає поширюватися вчення про правову державу, природне право, громадянське суспільство, відпо­відно до якого держава і її встановлення мають не небесне, а земне походження. Ці ідеї реалізуються і закріплюються в законодавстві, що є кроком до свободи совісті.

Особливий внесок у розвиток уявлень про свободу совісті внесли видатні філософи: Спіноза (1632—1677), Бейль (1647—1706), Гоббс (1588—1679), Гольбах (1723— 1789), Ламетрі (1709—1751). Саме французькі просвіти­телі обґрунтували можливість тлумачення свободи со­вісті, як право не лише на свободу віросповідання, але й можливість бути атеїстом. Крім цих питань французька освіта торкнулася проблеми відокремлення церкви від дер­жави і школи від церкви. У працях філософів і правознавців піднімалася проблема можливості вибору тієї чи іншої ре­лігійної конфесії і вільного відправлення релігійних потреб. Пізніше основні ідеї, підняті французькою освітою, що стосуються питань взаємин церкви і держави, були закрі­плені в «Декларації прав людини і громадянина» (1789 р.). Зараз реальне забезпечення свободи совісті дає можливість людині на різні варіанти світоглядного самовизначення, ґрунтуючись на принципах свободи переконань. Кожна людина самостійно вирішує, в що їй вірити, і вправі виби­рати життєві орієнтири і цінності. Релігійна віра людини, як і справжнє вільнодумство, є самостійним велінням совісті. Слід підкреслити, що вільний світоглядний вибір повинен бути свідомим, тобто грунтуватись на розумінні обраної альтернативи. Ряд сучасних законодавчих актів свідчать про підвищення в нашій країні культури ставлен­ня суспільства до релігії і забезпечення гарантій свободи совісті. Прикладом може бути повернення церквам куль­тових приміщень і допомога в їхньому відновленні. Ре­ально забезпечене відокремлення церкви від держави додало їй незалежності, що дозволило можливості уник­нути конфліктів між її членами.

Масова свідомість звільнилася від упередженого став­лення до релігії, вільний вибір став принципом навчання і виховання, кожна людина може реалізовувати право на свої власні переконання. Держава послідовно проводить принцип толерантності стосовно свободи совісті і пере­конань, основою цього принципу є повага до особис­тості і її світогляду.