§ 3. Основні напрями буддизму: хінаяна і махаяна

Різні тенденції розвитку буддизму призвели до того, що в I-II ст. оформилися дві його головні течії: хінаяна та махаяна.

Хінаяна (мала колісниця, вузький шлях спасіння) пе­реважно відповідає ідеалам раннього буддизму. Будда виз­начається не як Бог, а як великий вчитель мудрості, яко­му відкрилася Істина. Він вказав людству шлях спасіння від страждань світу, і той, хто бажає досягти нірвани, по­винен присвятити цій справі все своє життя. Тому «мала колісниця» — це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе слу­жінню трьом головним скарбам буддизму — Будді, дхармі (у значенні закону, вченню), сангхі (спільноті монахів). Хінаяна — це інтелектуально та ритуально складний шлях до нірвани, відкритий лише для монахів.

Махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спа­сіння). Розвиток цієї течії пов’язаний з діяльністю леген­дарного Нагарджуни Махаяна — це перетворення буддиз­му на нескладну для розуміння звичайними людьми релі­гію. Наголошується, що можливість досягнення стану Будди є у всіх, оскільки кожен має в собі початкову сутність Будди, а заважає зрозуміти це лише власна необізнаність та погана карма. Поліпшення карми для подальшого на­ближення до нірвани в наступних перевтіленнях відкри­ває простим людям «широкий шлях спасіння».

У Махаяні змінюється саме поняття Будди. Це вже не тільки людина, яка досягла досконалості протягом багатьох життів. З’являється уявлення про вселенського Будду, який існує в кількох вимірах (тілах). Перше тіло Будди — Дхармакая, тіло істини або Абсолюту — його найвища сутність, велика порожнеча; друге — Рупакая, тіло форми — це проявлена у світі зі співчуття до живих істот форма Будди. Серед тіл форми — Самбхогакая, тоб­то тіло повноти Насолоди, це нематеріальна форма Буд­ди з чистого світла. У ньому Будда завжди перебуває у вічному блаженстві. Він проповідує особисто для добро­дійних буддистів в особливих світах — так званих «чистих землях». Згодом на цьому підґрунті розробляється вчен­ня про багатоманітність Будд у їх божественному прояві. Серед них: будда Амітаба (безкінечне світло) — володар щасливої чистої землі, будда Майтрейя — божественний месія, будда якісно нового майбутнього, прихід якого символізуватиме всезагальну перемогу над стражданням.

Спростили сприйняття буддизму і концепції раю та пекла, які підсилили образність віровчення. Пекло — це місце тимчасового кармічного покарання грішників, де завдяки стражданням вони очищуються перед подаль­шими перевтіленнями. Рай (щаслива земля, «поля Амі- таби») — місце, яке створив будда Амітаба для можли­вості поєднання у бесконечному світлі з сутністю Будди тих, хто досяг останньої межі на шляху до нірвани.

Принципова відмінність махаяни від хінаяни полягає також в появі ідеалу та культу бодхісаттви (пробуджена істота). Бодхісаттва — це людина, яка досягла стану найвищого духовного пробудження, але свідомо не увій­шла до нірвани. Цей останній крок бодхісаттва не ро­бить, щоб мати змогу допомагати іншим людям на їх шляху до спасіння. Тому той, хто стає на шлях махаяни, бере на себе й обов’язки бодхісаттви — не йти в нірвану, аж доки не буде врятовано усі живі істоти від страждань світу. Цей акцент махаяни на необхідності допомоги іншим заради загального спасіння, співчуття та милосер­дя змінює характер етики буддизму — з індивідуалістич­ної вона стає альтруїстичною, бо служіння людям визна­чається однією з головних цінностей. Підкріплює таку настанову культ бодхісаттви Авалокітешварі, в скульптур­них зображеннях якого підкреслюється велика кількість рук (у різних варіантах від 22 до символічної тисячі). Це ознака того, що любов, милість та співчуття Авалокітеш- вари відкриті будь-якій людині у різних проявах.

Культові практики махаяни пов’язані з вшануванням бодхісаттв і святих, будд. В країнах буддистської традиції розповсюджені їх скульптурні зображення. Застосову­ються жертвопринесення, які зазвичай проводяться у храмах. Буддисти використовують спеціальні молитви (мантри).