§ 2. Віровчення й культ

Вчення Будди має перш за все етичний характер. На відміну від західної релігійної і філософської традиції первісний буддизм мало уваги приділяв проблемам по­ходження та розвитку всесвіту. За легендою, одного разу учень запитав Будду: «Що таке світ у цілому?» Замість від­повіді Будда звернувся до учня: «А скажи мені, якого кольо­ру волосся дитини тієї жінки, яка ще не народжувала?» Смисл цього епізоду полягає в тому, що людина не повин­на витрачати дорогоцінний час життя на з’ясування тих проблем, які лише відволікають від пошуку сенсу життя. Тому в багатьох світоглядних аспектах буддизм сприйняв традиційні для Індії положення та ключові поняття.

Єдність світу та різноманість зв’язків у ньому існують завдяки коливанням дхарм. Термін дхарма використо­вується в індійській літературі у різних значеннях: вчен­ня, праведний шлях, закон. Але у буддизмі дхарма виз­начається як елементарна психофізична частка, носій певної властивості. Комбінації дхарм, тобто їх специ­фічні поєднання і утворюють природний світ у цілому та будь-яку його окрему складову — богів, людей, тварин, духів тощо. Непередбачуване коливання дхарм створює ситуацію, коли, з одного боку, будь-яка подія має свої причини, а з другого — неможливо з’ясувати і спрогно- зувати усю сукупність причинно-наслідкових зв’язків. Тому в Індії традиційно вважають, що речі та обставини завжди є не такими, як нам уявляються. Для позначен­ня недосконалості наших почуттєвих вражень про світ використовується термін «майя», тобто ілюзія. Оскільки людина є також сукупністю дхарм, які динамічно зміню­ються залежно від людських думок, слів, вчинків, то людське життя є «великий лабіринт, який не має плану». Зовні випадковий вчинок незнайомої людини здатний змінити твоє життя, а твої думки впливають на перебіг подій у житті іншої.

Буддизм приймає також положення про нескінчен­ність життя, яке лише набуває різних форм. Смерть, як завершення циклу існування певної тілесної форми, що підтримує процеси зміни дхарм, вважається тимчасовим порушенням безперервності буття. Тому традиційно в Індії поховальні церемонії пов’язані із спаленням тіл по­мерлих. Поховальне вогнище допомагає дхармам зали­шити вже не потрібне тіло і таким чином легше віднай­ти нову форму життя. Символізує безкінечний процес перевтілень та надбання нових форм існування Колесо буття — сансара. Всі живі істоти підпорядковуються зако­ну перероджень, тому серед сегментів колеса сансари зу­стрічаються Боги, люди, тварини, асури, прети, духи. Кожна з цих форм буття має свої варіанти; скажімо люди різних каст, тварини, які є об’єктом вшанування, або ж комахи. Якість подальших перевтілень завжди обумов­люється сумою думок, слів та вчинків людини. Так спра­цьовує універсальний закон причинності — карма. Тільки від карми залежить соціальне становище, матеріальний добробут, вдача людини та інші фактори — вони завжди відбиток індивідуальних подій у її попередніх життях. Це вчення пояснювало і підтримувало кастову систему Індії та соціальну стабільність суспільства в цілому.

Таким чином, буддизм приймає характерну для Індії стратегію визначення місця та ролі людини у світі, де пізнання порядку речей здійснюється задля найкращо­го пристосування до його вимог. Але принципова відмін­ність полягає в розумінні особливостей праведного гар­монійного пристосування: буддизм акцентує увагу на індивідуалізації зусиль і наголошує на моральності шля­ху пізнання. Це простежується вже в перших проповідях Будди, в яких було сформульовано основні теоретичні положення віровчення, так звані Чотири благородні істини.

1.  Життя — це страждання. Народження, хвороби, розлуки, смерть, розставання з чимось дорогим, поєднан­ня з немилим серцю, прагнення володіти речами та їх втрата — все це у ланцюгу життя є страждання, які змі­нюються лише залежно від конкретної ситуації.

2. Причина страждань — це належність до самого життя, яке є лише зміною форми та джерела страждань. Бажання жити, потяг до насолод, пристрасті ведуть лю­дину від одного втілення до іншого у колесі буття — сан-сарі.

3.  Існує можливість подолати страждання — вже сама думка про це є саморозкриття благородної істини. Го­ловним чинником належної зміни світогляду стає відмо­ва від ілюзій людського «я», коли оточуючий світ сприй­мається як простір освоєння людською свідомістю, а земне життя здається єдиною можливістю існування.

4.  Існує шлях, який веде до подолання страждань.

Це «благородний восьмирічний шлях», пов’язаний з додержанням 8-ми чеснот:

1)  правильна віра — розуміння чотирьох істин;

2)   правильна рішучість — готовність діяти згідно з істинами;

3)  правильна мова — правдивість, відмова від неправ­ди, наклепів, грубих слів;

4)   правильна поведінка — незаподіяння шкоди жи­вим істотам, участь у добрих справах;

5)   правильне життя — заробляти на життя чесним шляхом, гідно поводити себе в суспільстві;

6)   правильне зусилля — постійність у подоланні не­гативних думок, поганого впливу;

7)   правильна увага (пам’ять) — постійно пам’ятати про наповненість життя скорботою, необхідність від­сторонення від мирських прив’язаностей;

8)   правильне зосередження — досягнення внутріш­нього спокою, самоконтролю, неухильність у прагненні звільнитися від покликів тіла, байдужості до страждань і втрат .

Той, хто пройде цим шляхом, досягне останнього ступеня на шляху спасіння — ідеального стану нірвани. Нірвана (згасання) — це абсолютний спокій, стан, в яко­му згасають усі емоції, пристрасті, почуття, будь-яка прив’язаність до земного життя, навіть бажання існува­ти у наступних переродженнях. Разом з належністю до життя долаються притаманні йому страждання. Аби за­побігти їх відтворенню у наступних перевтіленнях, лю­дина, що досягла нірвани (архат), розмикає Колесо бут­тя і більше не народжується в майбутньому в будь-якій тілесній формі. З точки зору західної раціональності, нірвана — це перехід в ніщо, але для буддиста цей стан означає перехід у якісно інше буття розчинення у гар­монії всесвіту, стан, який неможливо описати за допомо­гою звичних людських категорій і понять. Нірвана залишає «по той бік буття» усі наші уявлення про життя та його сенс, у ній припиняється дія закону карми, бо до­лається коливання дхарм.

Таким чином, пристосування людини до цього світу трансформується в поступове відсторонення від суспіль­но значущої діяльності, від усіх звичайних повсякденних справ, які містять прив’язаність до життя. Цю особливу модель буття, запропоновану буддизмом, визначають також як втечу від світу (ескапізм).

Унікальної рисою буддизму є відсутність віри у бога- творця. Припинити коливання дхарм може лише той, хто подолає авідью (незнання) Благородних істин та Шляху до них. Слід зазначити, що саме позакастова універсаль­ність цих вимог, визнання рівності усіх людей на шляху до спасіння сприяли швидкому поширенню буддизму і зреш­тою перетворенню його на світову релігію.

Людина, яка вирішує стати на праведний шлях, може стати ченцем, зобов’язуючись підкорятися віровченню Будди та статуту чернецької спільноти. Це означає від­мову від родини і касти та суворе дотримання 253 правил та приписів. П’ять з них є обов’язковими для всіх тих, хто сповідує буддизм, десять — для монахів та аскетів (Кодекс Панчашила).

1.  Головною вимогою є любов до всіх живих істот, нена- сильництво, неприпустимість заподіяння шкоди будь-кому. Буддист цим запобігає погіршенню карми, яке не дозво­лить йому досягти нірвани. Задля цього ж він не повинен втручатися в будь-які події, пов’язані з насильницькими діями (той, хто до них вдається, карає себе сам), а також вміти їм не протистояти.

2.  Не говорити неправди.

3.  Не красти, не брати чужого майна.

4.  Не зазіхати на чужу жінку або чужого чоловіка.

5.  Не вживати збуджуючих засобів та одурманюючих напоїв.

6.  Не вживати їжі після опівдня.

7.  Не брати участь у веселощах.

8.  Не вживати парфумів.

9.  Не спати на високому зручному ліжку.

10. Не мати золота й коштовностей.

Буддизм від самого початку свого існування був терпи­мим і толерантним до інших вірувань. Це релігія ком­промісу ще й тому, що він не вимагав докорінних змін спо­собу життя тих людей, які вважали себе мирськими по­слідовниками буддизму. Виконуючи п’ять етичних вимог, людина могла готувати себе до наступного більш доско­налого перевтілення, яке і відкриє шлях до нірвани.